Боліли горло, ноги, пекли долоні, але яке задоволення – тернополяни про концерт “Би-2”

17 квітня акробати, клоуни залишили арену Львівського цирку для справжнього рок-н-ролу. Білоруські музиканти завітали до центру Галичини з новим альбомом «Spirit» та гарячими хітами.
19:14.

Тьмяно освітлена сцена. Барабанна установка магічно відблискує, у диму видніються силуети гітар. Публіка шукає свої кольорові стільці, вмощується. За секунду здіймається шум. Долоні аплодують . Горло викрикує. Гості офіційно запрошують музикантів до початку. Ті не поспішають.

Серед глядачів не лише наші ровесники – ми бачимо старше покоління . Поважні дами у вечірніх нарядах (невже так ходять на рок-концерти?) та чоловіки у напрасованих «під кант» костюмах. Поруч з ними підлітки з дикими рожевими, синіми та червоними пасмами волосся, косухи, шипи, кеди. Всі прагнуть Rock’n’Rollу.
Спалахують вогні і боляче ріжуть зір: ударні,електрогітари… без привітання, без пафосу Би -2 відіграють перші хіти. Входять в кайф.

Ми стоїмо перед самою сценою, хаотично ловимо вдалий кадр… в нас лише 4 пісні, аби сфотографувати музикантів. Далі «сікюріті» розганяють фотографів.

Виконавши перші чотири пісні нарешті солісти вітаються з аудиторією. Починають зі звичних похвал гарному місту. Добре зауважують, що воно змінилося в кращу сторону з їхнього останнього візиту, а востаннє вони були тут аж 10 років тому!!! Пропонують долучатися до перфоменсу, включивши ліхтарики, телефони тощо.

Гасне світло. Мерехтять телефонні пристрої. Арена створює ефект зоряного неба. Хвиля романтики. Звук флейти, акустичної гітари дарує невимовне відчуття. Для останніх рядів воно було буквальним.

Чисто. Правильно. Професійно. 28 років сцені, мільйони фанатів…
Нарешті в темряві надибуємо свої місця, але тут же ж підхоплюємось і танцюємо! Не можливо всидіти на комфортному м’якому стільці, якими б замученими ми не були. На нас дивляться, як на дикунів, але зрештою, люди, – це не симфонічний концерт! Глядачі тухло сидять у своїх кріслах поки не вловлюють знайомих акордів…

«ВАРВАРАААААААААААААААААААА!!!!!!!!» – співає хто як вміє, хто як може, часто не попадаючи в ритм, тональність, та й узагалі… А ми розуміємо, що завтра не зможемо говорити. Енергетика ще та. Особливо її підсилював своїми танцями Льова. Рухи в такт, рухи від душі отримують особливі аплодисменти.
Публіка мало-помалу починає рухатись: наймолодші нарешті відклеюються від своїх сидінь і стають в проходах – танцюють. Старші бурчать, мовляв, заступили нічого не видно. Тут ми розуміємо, що місце для концерту не дуже вдале… можна спіткнутись на сходах і полетіти в низ: це стримує, але не зупиняє.

Ейфорія… Зал шаленіє. Нарешті усвідомлює, на який концерт прийшов.
Піднімається, підспівує, відривається.

На сцені разом з музикантами залишається тільки Шура. Його пік. «Мой рок-н-рол» – гімн душевності. Тисячі разів слухали цю пісню. Без перебільшень. Завжди по-особливому. Живе звучання подвійний адреналін. Шура констатує, що хіт має лиш три акорди, на які можна розповісти історію всього російського року. Він починає наспівувати відомі хіти культових «Кіно», флейтист підтримує ініціативу, співаючи «Smile, mother f*ck, smile я иду по дороге и ботинок не жаль… я иду по дороге или в ад, или в рай»…

Ми розуміємо, що це все… так мало… Публіка ревить протягом 5 хвилин, вимагає продовження… вже сил не має, але ми продовжуємо кричати…

…і ще три хіти на біс «Полковнику никто не пишет», «Моя любовь», «Последний герой». Ми йдемо додому, вмикаємо записи, аби не розгубити атмосфери, настрою… та жива музика нізащо не зрівняється з студійками. Після такого заснути не реально. Починає боліти горло,ноги, печуть долоні… Але це ніщо, в порівнянні з задоволенням, яке нам подарували сьогодні БИ-2.

Юля Катинська, Анна-Лілія Кокора

Comments are closed.