До яких хатніх ікон молилися предки на Тернопільщині

Хатня ікона – це традиція християнської родини. Хатня чи родинна ікона, супроводжувала людину впродовж усього земного життя. Коли народжувалася дитина, їй дарували ікону і вже з дитинства її плекали у молитві до Бога, до цієї ікони. За допомогою ікони дитина виховувалась і пієтизм до хатньої ікони формувався вже з самого народження.

Ту ж ікону, яку дарували дитині при хрещені, давали їй під час урочистого причастя. “Хатня” та “родинна” ікона стали синонімами. Далі святим образом батьки благословляли дітей на шлюб, і після Божого благословення ікона ставала оберегом для новоствореної сім’ї. Родинні ікони, як правило, передавались з покоління у покоління і завжди знаходилися у домі.

Хатню ікону властиво відрізняв невеликий розмір (висота до 50 см) з різьбленим або писаним зображенням найбільш шанованих святих. Характерними для хатніх ікон було також те, що на ній могли бути написані Розп’яття, Богородиця, св. Миколай, св. Варвара та інші святі покровителі, імена яких носили члени сім’ї, що проживали у хаті. Особливо рідкісними та цінними у Галичині є хатні ікони писані на полотні.

Хатні ікони з’єднувалися одна з одною в суцільний божник за допомогою дерев’яних різьблених лиштв. Їх розміщували на покуті. Вони були прикрашені тканими або вишиваними рушниками-божниками, оздоблені цілющим зіллям та квітами. У найзаможніших селян були справжні домашні іконостаси. Під іконою, традиційно, завішувався каганець, уподібнений до панікадила. Під час свят та спеціальних відправ чи молитов, переважно на Святвечір і всеношну, його запалювали “щоб ангели прилітали до оселі”.

Наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ століття хатня ікона в Україні пережила справжню трагедію. У Східній та Центральній Україні, в часи голодомору ікони планомірно знищувались, оскільки у хатах вони були неоціненним скарбом і в будь-який час її можна було обміняти на хлібину, зерно чи продати. А тому ікони примусово вилучались та знищувались. Внаслідок таких дій, ікона, що впродовж віків та поколінь була святою реліквією родини, майже повністю зникла.

У Галичині хатня ікона почала “виживатись” з хат ще швидше, наприкінці ХІХ століття. Це було зумовлене тим, що в той час у Австро-Угорщині стали популярними та “модними” олеодруки (літографічний спосіб відтворення картин, написаних олією). Такі друковані ікони та зображення були набагато яскравішими, чіткішими від старих ікон, які вже були потемнілі від часу, закурені від диму, горіння лампадки, пилюки. Євреї “обмінювали” олеодруки на старі ікони, ходячи по хатах. І таким чином безцінні родинні образи у галицьких та волинських родинах були витіснені штамповками.

КОЛЕКЦІЯ ЗБАРАЗЬКОГО ЗАМКУ

Найбільш шанованих святих на Русі був великий угодник Божий і чудотворець святий Миколай. Він допомагав людям у різноманітних бідах: рятував від потопу і виносив на сушу з морської глибини, звільняв з полону, позбавляв від ярма темниці, захищав від усікновення мечем, оберігав від смерті і багатьом давав зцілення: незрячим – прозріння, кульгавим – ходіння, глухим – слух, німим – дар слова.

Святий Миколай для всіх у всякій нужді був помічником і заступником. Нині він також допомагає і позбавляє від бід. Його знають і схід і захід, і у всіх куточках землі відомі його чудеса. У колекції хатніх ікон знаходяться три ікони із зображенням святого Миколая.

Великим вчителем усіх християн був і залишається святитель Василій. Він написав багато книг, у яких виклав істинне вчення про Бога, розтлумачив премудре влаштування Богом всього існуючого, а також дав правила і устави, багато з яких діють і до сьогодні. Він був милостивий до бідних, молитвою зцілював хворих і виганяв бісів, здійснив багато чудес. У колекції хатніх ікон заповідника є одна ікона із зображенням святого Василія Великого.

У числі хатніх ікон із зображенням святих є ікона із зображенням святого Патріарха Ермогена. Святий Ермоген, що був патріархом з 1607 по 1612 рр., показав приклад пастирської твердості і стійкість у православ’ї. Він з великою ревністю піклувався про спасіння християн і про навернення багатьох невірних.

У колекції хатніх ікон заповідника знаходяться ікони із зображенням двох святих (пари). Імовірно, що на іконі були зображені святі покровителі членів сім’ї. Одна з ікон зображує святих Андрія і Марфу.

Апостол Андрій став першим учнем Ісуса Христа. Названий Первозванним. Андрій був удостоєний слухати пророцтва Ісуса про майбутню долю Церкви і світу. Зіславши на Апостолів Духа Святого, Ісус Христос дав Андрію владу прощати гріхи. Проповідував святий апостол Андрій на наших землях. Прийшовши на місце, де тепер стоїть місто Київ, він благословив Руську землю і поставив хрест.

Праведна Марфа, мати святого Симеона, була дуже милостивою до бідних, доглядала за хворими і шила білий одяг для тих, хто приймав хрещення, а також савани для поховання бідних та мандрівників.

На другій хатній іконі з колекції заповідника – святий Роман і праведна Анна. Судячи з дарчого напису на звороті ікони, на ній зображені святі покровителі подружжя. Ікона була подарована дітьми у 50 річницю шлюбу батьків.

Святий Роман був дияконом і склав багато церковних піснеспівів, за що його називали Солодкоспівець. Пам`ять святого звершується 14 жовтня/1 жовтня (за ст. ст.). Православна церква вшановує ще одного святого з іменем Роман – диякона, що жив в Антіохії і під час гонінь злочестивого імператора Діоклетіана сміливо проповідував Христа, укріплюючи малодушних і закликаючи усіх вірних протистояти язичникам. День пам’яті святого Романа звершується православною церквою 1 грудня/18 листопада (за ст. ст.)

Праведна Анна – мати Богородиці, походила з роду Ааронового, дружина святого Якима. Праведна Анна є патронесою всіх жінок, наречених цим іменем. До праведної Анни та Якима молилися при безплідді подружні пари.

На сьогоднішній день хатніх ікон залишилось дуже мало, але традиція такої ікони потрохи відроджується. Вже з початком незалежної України нові іконописці почали писати ікони такого типу, і вони знову почали наповнювати українські домівки і супроводжувати українські родини у їхньому земному житті.

Тетяна Федорів, молодший науковий співробітник Національного заповідника “Замки Тернопілля” (“УНІАН-Релігії“)