Хто перший побачить різдвяну зірку – буде щасливий цілий рік

У переддень Різдва, коли на небі з’явиться перша зірка, українські родини сядуть до Святої вечері. Разом з усіма вечерятимуть і священичі родини, адже Православна і Греко-католицька церкви мають одружене священство. Яких традицій на Святвечір дотримуються родини священиків, дізнавалася кореспондент “ВЗ” (http://archive.wz.lviv.ua/)

Дванадцять місяців, дванадцять апостолів…

Святий вечір у народі ще називають Багатим вечором, Багатою кутею, Вілією. Головне його дійство – спільна вечеря всієї родини – зберегло прадавню символіку зустрічі нового сонячного року. Впродовж століть ці звичаї поєдналися з церковними обрядами, і його особливістю залишилася народна магія, пов’язана з вірою в сили природи. Приготування оселі до свята, очищення житла й душі, страви за старовинними рецептами, символіка подавання наїдків – цим господарі закликають у дім щастя, добро, здоров’я і багатство.

До святвечірнього столу прийнято подавати дванадцять пісних страв – «з усіх плодів городу й саду». У дохристиянські часи це число символізувало дванадцять місяців у році, сьогодні – дванадцять апостолів.

Напередодні Святої вечері наші прабабусі розпалювали у печі вогонь дванадцятьма полінами. Сушили їх дванадцять днів.

Часник – від нечисті, яблука – на врожай

Родина сідає до Святої вечері, як тільки на небосхилі з’явиться перша зірка. Хто першим її побачить — буде щасливий увесь рік. Поки господиня з доньками порається біля плити, господар з синами готує стіл. Застеляють його тонким свіжим сіном, накривають святковою скатертиною. Гуцули накривають сіно ліжником, а скатертину (обрус) кладуть зверху. На стіл або ж поруч з ним ставлять сніп, зілля, дідух – сімейний оберіг. По кутах столу викладають магічні плоди: головку часнику — від нечисті, головку маку — щоб добра було, як зерняток, волоські горіхи — щоб так любилися, що навіть горішком ділилися, яблука — на врожай. Також спечений хліб, найчастіше — калач. Він символізує зимове сонцестояння і супроводжує усі Різдвяні свята — їдять його лише після Василя (14 січня). Кілька скибок тримають до весни, щоб закопати на врожай у полі чи на городі.