Інтерв’ю депутата Байковецької об’єднаної територіальної громади

Про особливості роботи будинку культури с. Байківці в рамках об’єднаної територіальної громади, про участь у депутатській роботі, про сім’ю і цікаве дозвілля – наша розмова з директором будинку культури с. Байківці, депутатом Байковецької сільської ради Мар’яном Гарбузом.

Довідково. Мар’ян Гарбуз хоч і є уродженцем села Улашківці Чортківського району, дитинство і доросле життя прожив у Байківцях. У 80-их роках батьки переїхали у Байківці. Мама Віра Мар’янівна – випускниця Чортківського медичного училища, певний час працювала у Байківцях фельдшером, нині живе у Венеції (Італія). Тато працював комбайнером у колишньому колгоспі в Байківцях. Коли Мар’яну Васильовичу виповнилося 13 років, батько трагічно загинув. Старший брат Михайло нині займається будівельною справою, живе у Байківцях.
— Мар’яне Васильовичу, цьогоріч Ви маєте унікальну нагоду – працюєте в новому форматі місцевого самоврядування – в об’єднаній територіальній громаді. Розкажіть, будь ласка, про цей досвід.
— Радикально поки що процес роботи будинку культури с. Байківці не відрізняється від того, який був під час підпорядкування відділу культури Тернопільської райдержадміністрації. Наразі продовжуємо виконувати звичні обов’язки. Нині проводимо ремонтні роботи в будинку культури, окремі приміщення будуть переобладнані під кабінети адміністрації сільської ради. Впевнений, тенденції розвитку культури в рамках Байковецької об’єднаної територіальної громади позитивні. Треба бути готовими, що з покращенням умов праці і фінансового становища, вочевидь, зростуть і вимоги до роботи працівників закладів культури.
4 квітня цього року мають призначити начальника відділу культури Байковецької сільської ради об’єднаної територіальної громади. Плануємо, що на День матері, який в Україні прийнято відзначати в другу неділю травня, у БК с. Байківці проведемо спільні урочистості з усіма закладами культури об’єднаної громади. Нам, байківчанам, зараз легше, бо маємо порівняно хорошу матеріальну базу, в інших же клубах та будинках культури об’єднаної громади з цим вкрай скрутно, треба багато грошей на їх бодай мінімальне оснащення, не кажучи вже про ремонт приміщень. Нещодавно передали з будинку культури с. Байківці у Шляхтинецький клуб більярдний стіл.
— Яким був шлях Вашого приходу на роботу в будинок культури?
— Спочатку я не планував працювати у сфері культури, першу освіту здобув за спеціальністю бухгалтера. Деякий час працював за фахом у колгоспі в Байківцях, але через затримку в зарплаті перейшов працювати у будівельну сферу. З часом відкрили з старшим братом Михайлом власний будівельний бізнес. Коли у будинку культури с. Байківці з’явилася вакансія директора, сільський голова Анатолій Кулик запропонував мені цю роботу. Погодився. Здобув відповідну освіту. У серпні цього року виповниться сім років, відколи очолюю Байковецький будинок культури.

— Мар’яне Васильовичу, Ваші сини беруть приклад з батька – тягнуться до мистецтва?
— Скоріше всього, мистецькі атрибути ближчі до душі молодшому Святославу. Назарова стихія – спорт, зокрема, футбол. Він досконало знає імена європейських футболістів, до яких команд вони входять та які позиції посідають в різних рейтингах.
— Знаю, у Вас є дуже цікаве хобі – догляд за екзотичними породами тварин.
— Тяга до господарки у мене проявилася ще в дитинстві. Мабуть, це захоплення передалося від дідуся Мар’яна, на честь якого мене назвали, у свій час він тримав поштових голубів, неймовірно сильних, які могли долати далекі дистанції.
— На яку, все-таки, відстань можуть відлітати голуби?
— Одного разу упіймав англійця породи “Дефал” з відповідним клеймом — металевим кільцем на лапі. Птах, вочевидь, мав долетіти в Англію, але чомусь його “джі-пі-ес навігатор” вийшов з ладу. Він виснажився і впав у Байківцях. Найбільше голубів збиває з толку погода, адже їхній основний орієнтир – сонце. У хмарні дні, в дощ чи бурі голуби втрачають орієнтацію в просторі.
— Ви пробували надсилати повідомлення голубом?
— Ні. Колись, кажуть, голубів так використовувала військова розвідка. Але в суспільстві існує дещо викривлене уявлення про “роботу” поштових голубів: неможливо, що голуб полетів з повідомленням куди йому скажуть, голуб може лише повернутися додому.
— Птахівництво на Тернопіллі — досить розвинене явище.
— У мене є друзі-птаховоди з найвіддаленіших куточків України, які по-доброму заздрять тернополянам за можливість широко представляти своїх птахів та інших тварин на повноцінному пташиному ярмарку. У кожну останню неділю місяця у Тернополі, на території авторинку на вул. Микулинецькій відбувається пташина виставка. Найближча, до речі, 27 березня.
— Мар’яне Васильовичу, кого купили першим у свою господарку?
— Близько десяти років тому придбав кроленя породи “Бельгійський Велетень”, яке коштувало 250 гривень – шалені гроші на той час. До прикладу, долар США вартував тоді 5 грн.
— Чим особлива ця порода кролів?
— Мені подобається вигляд дорослого “Бельгійського Велетня”. Нині дорослий кріль цієї породи коштує від 4 до 5 тисяч гривень.

— Як Ви перейшли до птахівництва?
— З часом почав отримувати прибуток від продажу тварин, деякі породи обмінював. Одного року кролів розвелося більше сотні голів, було вже поза десять різних порід: “Фландер”, “Німецький Метелик” або “Строкач”, “Каліфорнієць”, “Новозеландець”, “Бургундець”, “Панон”, “Шиншила”, “Чеське Срібло”, “Полтавське Срібло”, декоративні кролики. Зараз маю лише двох кроликів породи “Червоний Новозеландець”. Найдорожча порода, яку купував, це “Чеське Срібло” – 6 років тому за самця заплатив 900 гривень. Розведення кролів – надто непевна справа, ці тварини можуть раптово і масово гинути, тоді дуже легко можна розчаруватися у бажанні розводити будь-що. Тому в один момент вирішив віддати перевагу птахам. Зокрема, розвів гусей холмогорської породи, які відносяться до породи найбільш великих – жива маса дорослого гусака сягає 8-10 кг, гуски 7-8 кг. Гусей холмогорської породи можна відрізнити за роговим наростом на лобі (“шишка”) та шкірною складкою (“гаманець”) під нижньою щелепою. Ці птахи унікальні тим, що не мають близнюків, кожна гуска має індивідуальні риси. Так, як мій старший син знає в обличчя всіх футболістів, ми, гусеводи, впізнаємо гусей різних власників. Найбільший клуб гусеводства ставлять власники птахів саме холмогорської породи. Нині у мене 13 гусей-холмогорів.

— У Вашому садку пасуться цікаві на вигляд масивні гуси, раніше таких ніде не бачила…
— Це рідкісна і дуже дорога в Україні порода гусей – “Тулузи”, які створені шляхом відбору гусей з околиці р. Тулузи у Франції. Крім відбору, їм створювали хороші умови годівлі та утримання. Вони спокійні, благородні. У Європі особливо ціниться печінка цих птахів для приготування делікатесу “Фуа-гра” кольору слонової кості. Я купив пару “тулузів” торік у червні в триденному віці. Ці птахи особливі тим, що їх надто важко вивести. Птаховоди дуже тішаться, коли вдається від сім’ї “тулузів” вивести бодай одне-два гусеня. На відміну від “холмогорів”, гуски-тулузи не висиджують яйця.
— Яка в Тернополі цінова політика на породистих гусей?
— В Україні породисті птахи коштують значно дорожче, ніж в Європі, – у нас зазвичай на 100% дорожче.
— А курей екзотичної породи тримаєте?
— Небагато. Маю лише породи курей “Паленого Кохінхіна” і “Мармурового Кохінхіна”.
— Породисті птахи вибагливі в їжі?
— Ні, їдять усе те ж саме, що і звичайні – зерно, траву, кабачки. Однак, для них особливо важливим є вакцинування. Прикро, але зараз є багато підроблених препаратів. “Фармацевти” не соромляться підробляти ліки навіть для людей, що вже говорити про птахів.
— Мар’яне Васильовичу, а кого мрієте “поселити” у своїй екзотичній господарці?
— Пару павичів.
Ще одне захоплення Мар’яна Гарбуза – садівництво. На його подвір’ї зростають близько трьох десятків молодих дерев яблуні, персика, груші, сливи, черешні, вишні, дбає про виноградник, вирощує полуницю. Словом, справжній український ґазда. 
Розмовляла Ірина Юрко.