Увага! Небезпечні маршрутки у Тернополі (фото)

Поставлена дурість на високі пости,

а гідність внизу перебуває

Цар Соломон

З першого листопада оплата за проїзд у м. Тернополі зросла відразу майже вдвічі. Нічого не маю проти, можливо й справді фінансово-економічна ситуація в державі спонукала «всесильного» очільника «файного» міста до такого ходу. Можливо він довго вагався над всіма «за» і «проти» такого важливого для містян рішення, не спав ночами, гриз нігті вдень, і, нарешті, прийняв «соломонове рішення». Ніхто не сумнівається, що мудрість цього рішення, полягала в покращенні життя міста та його жителів. Для міста, мабуть, буде збільшено фінансове вливання в бюджет, а жителі та гості Тернополя отримають зручний сервіс. Звичайно все так і мало бути, але… все це сталося не в Ізраїлі, а в Тернополі, і нами править не цар Соломон, а – пан Надал. Інакше як пояснити те, що вартість проїзду підвищилась, а сервіс як був гнилим так і залишився. Гнилим в прямому змісті того слова, адже і автобуси і водії залишись гнилим до нас з вами:

транспорт як був, майже весь, в аварійному стані, так і залишився;

водії не здійснюють прибирання автобусів протягом дня (мова не йде про поливання підлоги водою перед виїздом з парку);

водії й надалі возять мішки з картоплею, а не людей – постійно спішать, на поворотах автобусами закидають, а коли гальмують, то дехто може з, випадковим попутнім, відразу йти до реєструвати акти цивільного стану;

водії й надалі в ході руху говорять по телефону, рахують гроші, видають здачу, сваряться з пасажирами, курять, замість того, щоб бути пильними на дорозі, оголошувати назви зупинок та посміхатись своїм пасажирам – це все так би й було, якби були кондуктори.

Ось невеличкий список побажань, які повинні би були виконана перевізниками перед тим, як тупо піднімати вартість проїзду. Хоча до перевізників менше питань, бо вони думають про свої статки, а про нас з вами має переживати вдень і вночі, обраний нами, мер славного міста Тернополя. Саме він мав поставити жорсткі умови перевізникам та організувати контроль за їх дотриманням.

Сьогоднішній випадок, що стався в маршрутці №22, взагалі виходить за межі всього дозволеного. Стою я до вікна за задніми дверима, до речі, стою саме на тому місці, де мало бути пасажирське сидіння (напевне відвалилось) і легенько на нього опираюсь, бо людей багато і підтискають. Спершу я не зрозумів на що опираюсь, але на різкому повороті відчуваю, що моя спина провалюється назовні, разом зі склом. Але нічого трагічного з моїм грішним тілом не сталося, адже на стороні водія всемогутній скотч. Водій не придумав нічого кращого, як обмотати розбите скло скотчем. Скло він, звичайно, зліпив, але до рами автобуса воно не прикріплене і з однієї сторони вже відійшло.

Підходжу до водія, запитую чому так сталося. Водій порадував мене байкою про те, що власник замовив скло, яке ось-ось має прибути. На запитання чому він, незважаючи на такий грубий недолік, продовжує виходити в рейс, шофер відповів «В мене немає вибору». Говорю, що вибір є завжди: відмовитись виходити в рейс до заміни скла, або тимчасово залатати, але так, щоб було безпечно. Не знаю, чи дійшли до горе-водія мої слова про те, що за смерть пасажира, в тюрму сяде саме він, але на «дорогих» маршрутках на пасажирів чатує смерть.

Приємних всім подорожей нашим містом!

Будьте уважні та обережні, пам’ятайте, крім вас за ваше здоров’я ніхто не подбає.

Іван Дудар