Де ти, незалежна Україно? 20 річниці Незалежності України – присвячується

24 серпня – найбільше наше національне свято – День Незалежності України.

20 років тому, далекого 1991–го, Верховна Рада Української РСР під страхом і розгубленістю, посіяними в Москві та наступально рішучими діями національно-демократичних сил на чолі з Левком Лук’яненком (єдиним з тодішніх депутатів Верховної Ради, в недалекому минулому засудженим радянським режимом за спробу мирного впровадження в громадську свідомість ідеї незалежності), проголосила Акт про незалежність України.

За незалежність боролися, її століттями вимріювали, за неї зі зброєю в руках гинули, самоспалювались, та відбували заслання в сибірських тюрмах кращі сини і дочки народу.

Отримана незалежність оп’янила народ, він втратив пильність і допустив до влади не патріотів, а пристосуванців-маріонеток, яким перейшли у спадок посади, займані їхніми батьками за існування СРСР. Тепер вони або їхні діти 20 років, замилюючи нам очі, успішно пристосовуються під діючого президента, вдають, що вони люди з його команди і «розбудовують» державу, ім’я якій – Незалежна Україна.

Незрозуміло, чому це так. Ми – працьовитий, чесний, віруючий народ. Уміємо обробляти землю, вирощувати великі врожаї, ткати килими, вишивати рушники, виготовляти писанки, якими милується світ, уміємо зачаровувати піснею і танцем, уміємо зварити смачний борщ, подібного якому немає в світі, спекти оригінальний коровай. Уміємо мурувати хороми, турботливо няньчити італійських та португальських дітей і немічних стариків, кидаючи рідних на поталу вулиць та самотності.

Багато чого ми вміємо, що складає нашу національну неповторність і гордість, але все це індивідуально чи невеликими гуртами, а об’єднатися всім народом і запровадити жорстокий контроль громади за діями влади всіх рівнів, виявити та відсторонити пристосуванців, прихованих ворогів української Незалежності, на жаль, не зуміли і досі. Чому? Чому у нас немає рішучості, тями і волі, щоб стати гордим і незалежним народом? Щоб бути цілісним живим організмом? Чому на запитання «Як живеш?» щоденно відповідаємо: «Дякую, аби не гірше». А гірше кожної хвилини, кожної години, кожного дня. Невже не бачимо, що скотилися на дно прірви і кожної миті все глибше і глибше занурюємося у мул безгосподарності, зневіри, безправ’я, корупції та хабарництва?

Ми опинилися за крок до втрати незалежності, за яку зложили голови мільйони наших співвітчизників.

Якщо не буде активного контролю громади за діями влади, то в ситуації, яка склалася сьогодні в країні, жодний президент без впровадження надзвичайного стану і застосування репресивних методів до окремих панівних кланів, порядку у країні не наведе. Бо не може бути такого, що ті, хто створив корупцію, її переможуть. Треба вибудувати активну позицію суспільства, громади на всіх рівнях влади і миттєво реагувати на порушення законів та хамство державних чиновників, вибачте, але в тому числі і всенародно обраного президента. Бо незалежно від посади і рангу всі повинні дотримуватись принципів: Закон, робота, порядок, віра. Тоді ми побудуємо  суспільство, гідне наших нащадків, інакше ми приречені.

Найбільше «досягнення» за двадцять років незалежності – це втрата довіри народу до влади, віри в державу,в ідеали, які закладені в сутності поняття «незалежна Україна».

Зараз офіційно самостійна Україна стала мачухою для мільйонів синів і дочок, які розлетілися, як птахи, по світу в пошуках кращої долі, а по суті заради копійки (яку неможливо заробити в Україні, хоч можливостей і роботи – невидимий край), піддаючи себе приниженню через безправ’я, не легітимність перебування, виснажливу і низькооплачувану   працю, відрив від сім’ї і родини, від рідного краю, від Батьківщини. І це найосвіченіші, найкмітливіші, найактивніші, найпрацьовитіші і найздоровіші люди. Виникає запитання: чи можна любити таку державу? Чи можна в разі потреби стати на її захист (від кого і в ім’я чого)?

Чи любить таку державу олігарх, основні рахунки якого в офшорних зонах, шахрай, корумпований чиновник, прокурор чи суддя? Любить, та тільки в тій мірі, в якій вона дає йому змогу розкошувати і чинити неправедні оборудки. Чи кине він усе аж до власного життя у «вогнище» в ім’я незалежності України? Та ні, ніколи, бо не з того тіста зліплений.

У нас створились касти, які переросли в панівні родинні високопосадові, низько професійні династії, які роками жирують на поті і крові власного народу, а народ напівсплячий, бо дозволяє їм це робити. Тож ходимо ми всі в ярмі – одні в ярмі наживи, грошей і розкоші, інші – в ярмі злиднів, зневаги і виживання. А кому ж будувати незалежну Україну?

Мені від того гірко,

Що совісті нема.

В очах ще світить зірка,

А правда всім чужа.

Гірка ти, наша доле,

До чого приведеш?

Я сію завжди поле,

А ти зерно крадеш.

Прірва, яка склалася між купкою багатіїв і більшістю злиденного населення, спроможна загубити Державу, поглинути її, бо вона вже пустила свої користулюбиві метастази в моральну, духовну і культурну сфери, у правові відносини й інше – у весь суспільний механізм.

Тож куди ми йдемо, а найголовніше – з ким ідемо? І до чого можемо прийти, як що не опам’ятаємося, не відчуємо себе господарями своєї долі? Тому вся надія на рішуче оновлення влади, на прихід команди освічених, мудрих, самовідданих і патріотичних людей, головний життєвий критерій яких – відповідальність перед народом, любов до України і уболівання за її долю.

Без очищення державного механізму за активною участю громадськості від «намулу, бруду», від корупції і хабарництва справжньої незалежної України не буде ніколи.

Невдовзі прийдемо до виборів парламенту та депутатів обласної ради. Ми повинні віддати свої голоси не за обіцяні гроші, не за пустопорожні обіцянки, а за людей, які вміють, хочуть і можуть реально змінити систему. Але зараз їх мало при владі всіх рівнів, тож підтримайте їх, ви їх знаєте, їм, як повітр’я, потрібні ваше розуміння, повага і довіра.

Якщо ми знову підтримаємо та проголосуємо за людей кланів, то треба забути про незалежну демократичну країну, бо далі буде продовжуватись порядок цих кланів.

Якщо ми прагнемо зберегти незалежність нашої країни, то не потрібно слухати райських обіцянок «патріотів», бажаючих стати президентом. Зараз їх вже є декілька десятків, і у кожного своя «солов’їна пісня» – їх ми наслухались доволі, часу було достатньо. Але об’єднатися навколо однієї політичної сили демократичного спрямування, щоб захистити паростки демократії вони не можуть впродовж 20 –ти років Незалежності України. Без  об’єднання кого б з них не обрали, краще не буде, а довести країну до прірви можуть. Тому в такій складній ситуації експериментувати і ризикувати втратою незалежності не маємо морального права.

Ні Президент, ні уряд, ні політичні партії, які плодяться, як гриби після дощу в осінню пору, не здатні вивести країну з кризи і навести належний порядок. Повторюю, нам всім потрібно не стояти осторонь, не чекати змін на «блюдечку», а активно включатись в громадсько-політичне життя країни. Потрібна жорстка контролююча опозиція суспільства, громади за діями влади, починаючи з маленького села, міста, району, області.

Сьогодні на 20 році Незалежності України не треба чекати небесної мани, а  спитати з себе: що я особисто зробив чи зробила за 20 років незалежності для наведення порядку, для утвердження демократії?

Президент робить те, що йому дозволяє народ, повноваження та Конституція України. Але якщо Президент України В. Янукович дійсно не на словах, а на ділі сповідує задекларовані ним принципи законності, стабільності демократії та порядку, то повинен припинити політичний спектакль над Ю. Тимошенко бо він нічим не відрізнявся  від неї на той час. А зараз щоб хто не думав, щоб хто не говорив Ю. Тимошенко на  президентських виборах підтримала та підтримує друга половина жителів України.

Президенту В. Януковичу потрібно зробити все необхідне для того, щоб на довго  сховати політичну сокиру війни та враховуючи думку громадськості щоденно проводити рішуче оновлення влади всіх рівнів, не дивлячись на політичну приналежність. Бо тільки такими діями ми зможемо досягти справжньої незалежності України, а Президент В. Янукович довіри, підтримки та політичного майбутнього, в іншому випадку ми всі приречені на багаторічні чвари, непорозумінні, конфлікти і так буде до повної втрати Незалежності. Одумаймось, ще не пізно.

 

Депутат Козівської районної ради                                      В.О. Прокопів