На дипломах та студентських квитках щороку “наварюють” по 65 мільйонів?

Дiючi керiвники вузiв i державних НДI ось уже вiсiм рокiв офiцiйно заробляють на … студентах

Про те, що “правильний” пiдхiд до українського законодавства, яке залишає чимало лазiвок, дозволяє швидко розбагатiти — давно не секрет. Та коли стикаєшся з черговим таким випадком, цинiчнiсть не може не вражати.

Цiкавiсть до дiяльностi ЗАТ “Науково-дослiдний iнститут прикладних iнформацiйних технологiй” (“НДI ПIТ”) виникла у нас, коли в iнтернетi появився документ Мiнiстерства економiчного розвитку i торгiвлi вiд 18 березня цього року, яким воно дозволило держпiдприємству “Державний центр прикладних iнформацiйних технологiй” придбати 800 000 студентських (учнiвських) квиткiв та 2 254 807 штук документiв про освiту (дипломiв).

Придбати саме у згаданого ЗАТ. За неконкурентною процедурою “закупiвля у одного учасника”. На 82,33 млн. грн.

Пластиковi студентськi квитки, як наслiдок, обiшлися державi у 5,76 млн. грн. (7,2 грн. за штуку), а документи про освiту (дипломи) – 76,57 млн. грн. (34 грн. за штуку).

Схоплено — усе

На перший погляд, може, й справдi коштують цi студентськi по 7 гривень. Та кiлька клiкiв комп’ютерною мишкою — i виявляється, що замовити собi пластикову картку, вибравши на вибiр потрiбен захист, наприклад, штрих-код чи магнiтний захист, можна всього за 1,50 – 2 гривнi. Хоча можна й дешевше. Усе залежить вiд кiлькостi замовлення.

Телефоную в одну з фiрм, яка виготовляє пластиковi картки й менi кажуть: якщо замовляти одразу 10 тисяч карток, то вартiсть однiєї може становити лише… 1 гривню.

То чому ж мiнiстерство вирiшило так сильно переплатити?

Виявляється, ЗАТ “Науково-дослiдний iнститут прикладних iнформацiйних технологiй” має… монопольне право на друк студентських (учнiвських) квиткiв i документiв про освiту. Саме це пiдприємство свого часу розробляло дизайн документiв про освiту i тепер володiє патентами на їх використання. А чотири роки тому, за рiшенням Мiносвiти, воно ще й дiстало доступ до iнформацiйно-виробничої системи “Освiта”, на пiдставi даних якої роздруковує документи про освiту i квитки. Саме у цiй системi реєструють усi виданi в країнi студенстськi квитки та дипломи.

Голова комiтету з конкурсних торгiв ДП “Державний центр прикладних iнформацiйних технологiй” Л. Хондошко в обгрунтуваннi потреби купувати саме за процедурою “в одного учасника” пояснює таке: “ЗАТ “НДI прикладних iнформацiйних технологiй” має статус iнформацiйно-технiчного адмiнiстратора IВС “ОСВIТА”. Воно виготовляє документи про освiту державного зразка, що вiдповiдають технiчним умовам на виготовлення документiв про освiту та вченi звання. Виконати цi технiчнi умови нiхто не може, це пiдтверджує лист Мiнiстерства освiти i науки України вiд 10.01.2011 року № 1/12-53″.

Себто, якщо переклати це на просту мову, схема така. Ви щось патентуєте. Потiм пiд цей патент створюються технiчні умови, якi затверджує мiнiстерство. Звiсно, нiхто не може з вами конкурувати, бо у вас патент.

Невже з цього “патентового” замкнутого кола уже не вибратися? Та нi, як пояснив “Експресу” екс-мiнiстр освiти Станiслав Нiколаєнко, його можна розiрвати. Було би бажання. “Достатньо просто розробити iнший дизайн документiв, наприклад, зробити їх iншого кольору — i все, пiдприємство втратить свою монополiю”, — каже Нiколаєнко.

Прiзвища в студiю!

Чому ж цього не роблять? Вiдповiдь може знайтися в iнформацiї про засновникiв приватного пiдприємства-виконавця. На сайтi ЗАТ”Науково-дослiдний iнститут прикладних iнформацiйних технологiй” про них — анi слова. Тим часом до умiльцiв-засновникiв такогопрогресивного ЗАТ входять президент Науково-дослiдного iнституту прикладних iнформацiйних технологiй Валентин Прокоф’єв, вiце-президент Науково-дослiдного iнституту прикладних iнформацiйних технологiй Вiктор Бобовкiн, директор департаменту економiки Науково-дослiдного iнституту прикладних iнформацiйних технологiй Юрiй Воробйов, ректор Нацiонального технiчного унiверситету України” Київський полiтехнiчний iнститут” Михайло Згуровський та директор Iнституту кiбернетики iм. В.М. Глушкова НАНУ Iван Сергiєнко.

Що цiкаво, цю систему задумали створити ще у 2003 роцi й вiдтодi вона успiшно працювала – вiд мiнiстра до мiнiстра.

Як наслiдок, збиткiв зазнає держава, доходу не мають пiдприємства, котрi могли би зробити цю роботу дешевше. Сума одного замовлення — 82 мiльйони гривень. Якщо ж реальна собiвартiсть виготовленої продукцiї (що неважко пiдрахувати на прикладi студентських квиткiв) уп’ятеро нижча вiд заявленої, то це дозволяє припустити, що “навар” з двох операцiй може становити 65 мiльйонiв гривень. Досить непогано, особливо якщо зважити, що монополька працює, поичнаючи з 2003-го року.

Iрина КОВАЛЕНКО