З чого починалася Україна…

Незабаром виповниться двадцять років, як існує самостійна, соборна Україна. Бідна, обкрадена, не дуже щаслива наша Батьківщина. Але ж усе таки незалежна держава. Прикро і боляче, що за всю історію ми не мали її. Завжди ходили під чиїмись чоботами. Наш народ такий працьовитий, такий щирий, добрий, споконвіку був уярмлений, пригнічений. Найкращі уми, вожді, простолюдини боролися за волю і незалежність. Поклали вони на алтар нашої нинішньої волі і незалежності свої палкі серця. Честь їм і хвала.
Незважаючи на те, що в історії відображено, з якими муками ми йшли до державності, все ж наша редакція вирішила повернутися і розповісти про віхи незалежності. Це всього-на-всього окремі уривки історії, фрагменти з коментарями науковців. Сподіваємося, що читачі зацікавляться цими матеріалами, дізнаються про те, як ішла Україна до власної держави.

Згадалася одна легенда: «Коли Бог роздавав землю народам, українець спав. Прокинувся – нема йому місця, все проспав. Але Бог пошкодував цей працьовитий добрий душею народ і вділив йому частинку тієї райської землі, яку залишив для себе». Кажуть, що в будь-якому жарті є тільки доля жарту, а все решта – правда. Українці і справді живуть у «райському куточку». Маємо знамениті родючі чорноземи, вугілля і залізну руду, моря і озера, нас оминають землетруси і торнадо. Але якщо природа виявилася лагідною до території України, то цього не скажеш про її історію…

Засновники Києва: варяги чи поляни?

З давніх-давен через свої природні багатства і незахищеність Україна зазнавала спустошливих нападів і завоювань. А через вигідне розташування на основних шляхах між Європою та Азією ставала об’єктом впливів різних, часом протилежних культур. На пам’яті історії на території України побували кімерійці, скіфи, сармати, печеніги, половці, кримські татари, греки, готи… Без сумніву, в українській крові є домішки усіх. Проте більшість істориків вважає, що саме землеробські племена осілих скіфів-орачів і є предками слов’ян.
У VІІІ ст. східні слов’яни вже налічували близько 13 великих племінних союзів, які заселяли землі теперішньої України, Росії та Білорусії – древляни, сіверяни, уличі, тиверці, волиняни, дуліби та інші. Але найважливішими серед них були поляни, що жили в Центральній Україні на берегах Дніпра. Бо саме вони стали серцевиною Київської Русі – могутнього політичного об’єднання, котре перетворилося на одне з найбільш розвинених і економічно процвітаючих суспільств тогочасної Європи. Літописець Нестор у «Повісті минулих літ» заснування державності на східнослов’янських землях приписує варягам (норманам) із-за моря, яких звали «русь». Мовляв, покликали їх «князювати і володіти» місцеві племена. На запрошення відгукнувся славнозвісний Рюрик, який заклав місто Новгород і став там князювати. І було в Рюрика двоє «варязьких ватажків» – Аскольд і Дір, які Дніпром припливли до містечка Київ, заснованого вождями племені полян Києм, Щеком і Хоривом. Зачувши про успіхи і багатство рюрикових ватажків, у 882 році Київ здобуває Олег, оголосивши його «матір’ю міст руських». Він увійшов у літопис як перший князь Київської Русі та опікун Ігоря, сина вже тоді покійного Рюрика. Проте сучасні науковці постійно піддають сумніву Несторову версію походження Русі. Адже дані археологічних розкопок аж ніяк не вказують на широкомасштабну присутність варягів у ній. І хоч їхній вплив на розвиток держави ніхто не заперечує (всі правителі Києва аж до Святослава мали скандинавські імена), версію про створення Русі саме місцевим населенням, зокрема тими ж полянами, теж ніхто не відкидає.

Князь Святослав був козаком з оселедцем

Перші правителі Києва були насамперед купцями та воїнами, які силою поширювали своє володіння (тобто право збирати данину).  Талановитий і рішучий Олег захопив племена древлян і навіть пограбував Константинополь. Князювання його наступника Ігоря Рюриковича не було таким вдалим. А от Ольгу, вдову Ігоря, монахи-літописці щедро обсипали компліментами: і вродлива вона була, і хитра, і мудра, але найбільше вражала всіх своїм «чоловічим розумом». У зовнішніх відносинах віддавала перевагу дипломатії, багато їздила світом, вела перемовини з візантійським імператором. Саме Ольга впровадила перші в Київській Русі «реформи», чітко встановлюючи землі, з яких коли і скільки данини має збиратися.
Її син Святослав був воїном. Михайло Грушевський називав його козаком на престолі. Адже до наших часів дійшов опис зовнішності князя очевидцем Левом Дияконом: «…носив Святослав Ігорович білу сорочку, оселедець, довгі вуса, голене підборіддя, сережку у вусі». У 22 роки цей «козак» вже розпочав війну, добиваючись збільшення території. Згодом йому належали землі від Волги до Дунаю. Спочатку підкорив в’ятичів – плем’я на землях, звідки походять сучасні росіяни. Потім стер з лиця землі хозарську столицю Ітіль на Волзі, тим самим поставивши під контроль Русі цей великий річковий торговий шлях. Вдерся й оволодів Болгарією. І навіть надумав доживати свій вік у Переяславці на Дунаї, проте не встиг: печенізький хан вбив Святослава, а за легендою – ще й зробив з його черепа кубок.
Після смерті Святослава Київська Русь уперше зазнала того, що згодом розвинеться в хронічну виснажливу політичну недугу: чвари між дітьми за владу. Адже ще за життя князь посадив свого старшого сина Ярополка у Києві, середнього Олега – у древлян, а молодшого Володимира – в Новгороді. Його сини пересварилися за право збирати данину. Ярополк убив свого брата Олега, а пізніше й сам знайшов смерть у війні з Володимиром.

Київська Русь – від Карпат і до Кавказу

Зійшовши на київський престол у 980 році і не маючи суперників, Володимир започаткував нову добу в історії Київської Русі. Власне, за його князювання Русь почала підноситися як цілісне суспільство й держава. Саме тому він заслужив звання «Великий». Князь додав до складу Русі землі Західної України, тим самим поклавши початок тривалому суперництву з поляками за цей регіон. Але найголовнішим досягненням Володимира, без сумніву, називають впровадження християнства, а разом з ним і слов’янського письма – кирилиці. Як саме тривав перелом свідомості у простого люду, який ще вчора поклонявся Перуну, а сьогодні мав молитися Богу – князівські літописці скромно замовчують. Адже досить неоднозначно виглядають ті факти, що на початку правління Володимир усіляко підтримував традиційні язичницькі культи, а потім різко наказав знищити всіх ідолів. 12 синів (за різними джерелами, князь був великий любитель жінок і тримав гарем із 300 наложниць аж до свого хрещення, опісля повидавав усіх заміж за дружинників) він посадив по великих містах і землях своїх володінь, зосередивши владу виключно у руках сім’ї.
Тривале князювання Ярослава, сина Володимира, прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі. Хоча і почалося його сходження на престол із братовбивчої війни між нащадками Рюриковичів, він зумів у ній вижити і продовжити справу батька. У результаті завоювань Ярослава Київській Русі належали володіння від Балтійського до Чорного моря, і від річки Оки до Карпатських гір. Історики часто називають цього князя «тестем Європи» – за готовність вступати у шлюб з іншими провідними династіями. Так, дружина у Ярослава була шведською принцесою, одну із його сестер узяв за себе польський король, іншу – візантійський царевич; троє його синів одружилися з європейськими принцесами, а три доньки вийшли заміж за французького, норвезького та угорського королів. Проте його гучна слава спиралася на досягнення у внутрішній політиці. За часи правління Ярослава «золотоверхий Київ» ряснів понад 400 церквами. Він звів усі загальноприйняті закони у єдину «Руську Правду», яка стала правовим кодексом держави і за яку Ярослава нарекли Мудрим.

За вбивство смерда – п’ять гривень штрафу

Зведені дані у «Руській Правді» вказували на те, що Київська Русь мала унікальну й самобутню соціальну систему, а не феодальний устрій, які панували у решті країн. Отже, за порадою і підтримкою князь мусив звертатися до боярської думи – органу, що виник зі старших членів військової дружини, багато з яких були нащадками варязьких ватажків чи слов’янських племінних вождів. Основним обов’язком селян або смердів, була сплата данини та відбування військової повинності. Кровна помста замінилася грошовою компенсацією. За кожного вбитого смерда треба було сплатити п’ять гривень штрафу. Для порівняння: за вбивство купця родині сплачували 40 гривень, а смерть дружинника князя «коштувала» 80 гривень. На найнижчій ступені суспільної піраміди перебували раби або холопи. Правда, вони мали можливість купити для себе свободу. А вільний селянин вже міг звертатися до суду, переїжджати, передавати землю у спадщину синам (якщо ж у нього були тільки дочки, то князь мав повне право претендувати на його землю). В ужиток увійшло письмо. Не підлягає сумніву, що представники знаті здобували освіту (хоча для простого люду вона ще залишалася недосяжною). У літописі повідомляється, що у 988 р. князь Володимир наказав віддати у навчання боярських дітей, а Ярослав Мудрий заснував у Новгороді школу для 300 хлопчиків аристократичного походження. Його син Всеволод володів п’ятьма мовами, письменною була і улюблена дочка Ярослава – Анна. До речі, у Франції досі зберігаються державні акти, які вона підписувала старослов’янською мовою: «Королева Анна». Її ж чоловік, король Генріх І поряд ставив лише хрестик, бо був неграмотний! Своїм розумом і освіченістю «Анна із Києва» вразила всю Францію і пізніше посіла гідне місце в історії країни як співправителька короля.
Мирослава КОСЬМІНА, “Вісник & Ко”