Правосуддя по-тернопільськи: за жорстоке вбивство чоловіка дали умовно

Вже третій рік сімейство на Тернопільщині не може забути жахливої смерті чоловіка та  батька.

Мученицька смерть чекала 37-річного Андрія Юрченка. Жахливими були його останні хвилини життя. Побитого до напівсмерті, понад кілометр його протягнув мікроавтобус «Мерседес», а потім водій скинув бездиханне закривавлене тіло ще й переїхав задніми колесами. Наступного дня у морзі, побачивши спотворене обличчя зятя, теща потерпілого заплакала: «Сину, якби «швидка» приїхала одразу, ти був би живий». «Не був би», – похмуро обірвав її патологоанатом. – Він і ті пару кроків до зупинки дійшов, скоріше за все, вже у шоковому стані», – припустив спеціаліст. У потерпілого були практично переламані всі кістки та відбито  внутрішні органи. Під час розтину у трахеї знайшли вибитий зуб. Моторошно навіть уявити, як троє пияків знущалися зі своєї жертви! І чому ніхто – ні персонал АЗС, ні водії транзитних авто, зрештою, ні трійця «бойових» подруг не зупинили кривавої бійні? Боялись?

Лицарі у Бучачі не в честі?

І ось уже третій рік тривають судові баталії – то у Бучацькому районному суді, то у Тернопільському апеляційному. Днями резонансну кримінальну справу знову відправили на новий судовий розгляд у Бучач.

«Я вже так втомилася! Тіло мого чоловіка поховано, а от дух усе не може знайти спокою», – зізналася дружина потерпілого пані Олена (на прохання жінки та зважаючи, що всі крапки у справі не поставлено, імена діючих осіб з етичних міркувань змінено).

Трагедія сталася приблизно о п’ятій ранку 13 червня 2011 р. на автозаправній станції при в’їзді у Бучач. Містечко спало, втомлене після святкувань Зелених свят. Люди відпочивали, тим більше, що той понеділок офіційно був вихідним.

Напередодні у суботу Андрій Юрченко допізна з напарником копали людям криницю, та роботу так і не встигли завершити. Тож домовились, що у вівторок ще на світанку почнуть працювати. Чоловік зателефонував дружині, пояснив, що змушений лишитись, заночує у матері. Жінка зітхнула, але погодилася, адже розуміла: добиратися йому з одного кінця області в другий не легко, нехай трохи відпочине, відіспиться. На прощання чоловік попросив дати мобільний маленькому сину, але той десь грався з дітками, на тому і завершили розмову. Так і минула неділя. Проте під вечір зателефонував друг, запросив десь посидіти, випити разом пива. Домовились зустрітися у літньому павільйоні біля автозаправки, розташованої неподалік хати матері Андрія.

Друзі просиділи за пивом декілька годин. Ніби й не старі, але радо згадували, як парубкували. Невдовзі до них за столик попросились дві знайомі дівчинки. Юрченко ще посидів, а потім зібрався додому: мовляв, не зручно пити пиво поруч зі школярками. Дівчата трохи образились, але пішов і товариш.

Як тепер з’ясувалося, панянки продовжували спілкуватися, певно, збиралися зустріти світанок. Так би воно і сталося, аж раптом на заправку під’їхав на мікроавтобусі «Мерседес-Бенц» такий собі Олександр Ф. з двома «колегами» та трьома дівчатами. Компанія сіла за сусідній столик і також почали пригощатися пивом.

Бучач – містечко невелике, було б дивно не зустріти когось знайомого. Тож один із хлопців привітався з колежанками. Але це не сподобалось його подрузі.

«Ти чого чіпляєшся до мого хлопця?» – п’яненьким голоском звернулася до дівчат.

У народі про подібні ситуації кажуть: яке їхало, таке здибало. Отже, гостра на язик неповнолітня їй у тон відповіла. Слово за слово, не встигли захмелілі кавалери й очима зморгнути, як дівки вчепились одна одній у коси.

Парубки спочатку нареготалися, а потім замість того, щоб забрати супутниць додому, кинулись їм на допомогу. Одну з юнок просто перекинули через триметровий паркан, іншій розбили ніс. Сховавшись від озвірілої компанії, дівчина зателефонувала з мобільного до Андрія. Розмазуючи сльози та кров по обличчі, бідака попросила забрати їх із бару. Спросоння чоловік спочатку не зразу зрозумів, що сталося, але потім пообіцяв, що зараз підійде.

Били-вбивали, немов розважались

Варто зазначити, що Юрченко був не місцевим, відтак помітно вирізнявся серед городян. Начитаний і спокійний, ще зі школи займався п’ятиборством. До того ж був під два метри ростом, відтак здався старшокласницям ледь не народним месником.

Коли він підійшов до бару, п’яні дівки «розбирались» із однією, а їхні супутники били другу. Щоправда, Сашку, водієві іномарки, наскучили такі забави, тож він дрімав у кабіні машини.

Андрій без зусиль розігнав шантрапу. Та поки заспокоював школярок, галабурдники встигли розбудити Олександра і раптом утрьох накинулись на чоловіка. Діяли підло та підступно: один схопив ззаду за руки, а двоє інших почали бити ногами. Потерпілий на мить розгубився і за секунду вже лежав на дорозі, збитий підніжкою з ніг. Тоді вже втрьох били ногами, аж поки у жертви не пішла піна з рота. Нападники злякалися. Один із них, син високого міліцейського чиновника, раптом згадав, що вдома його чекає молода дружина та двоє маленьких дітей, і поїхав зі знайомим. Втік з місця побиття і другий. Лише водій «Мерседеса» ще підскакував до побитого.

Андрій, похитуючись, важко піднявся з землі, зробив пару кроків до невисокого на зріст чорнявого Сашка. Хоч той і був військовим, але хоробрістю не відрізнявся, тож відбіг подалі. Тоді Юрченко підійшов до його автівки, витягнув ключі та закинув якнайдалі і побрів через дорогу на зупинку автобуса.

Тим часом Сашко з іншого боку заліз у кабіну, трохи помудрував, але таки завів мотор. Переможно хмикнувши, він розвернувся і, проїжджаючи повз Андрія на зупинці, показав йому рукою непристойний знак. Побитий і принижений спортсмен не витримав і з останніх сил підбіг та вчепився за дзеркало заднього виду зі сторони водія. Однак у машини не було підніжки, тож йому не було на що обпертись. Але й відпустити дзеркало також не міг, бо п’яний хуліган щосили тиснув на газ. Андрій не втримався, його ноги зісковзнули просто під задні колеса.

«Чоловік був сам винен»

Декілька годин потому власник крамниці віддасть жінці відео, на якому чітко видно, як Олександр понад кілометр тягне ще живого Юрченка, а потім привідчиняє дверці та скидає просто під задні колеса. Відтак права нога жертви немов потрапила у шнеки. Шансів вижити у нього не було. Як цього і хотів водій. Адже, навіть не пригальмувавши, вбивця намагався втекти з місця події, але свідком кривавої аварії  став таксист. Він наздогнав іномарку та перегородив їй дорогу, водночас по рації викликав автоінспекцію.

Спочатку міліція відкрила кримінальну справу за фактом ДТП.

«Пригадую, під ранок мені зателефонувала свекруха та сказала, що Андрій помер. Коли ми з братом приїхали на автозаправку, міліціонер суворо зазначив, що мій чоловік п’яним переходив дорогу і потрапив під задні колеса «Мерседеса», – пригадує події того жахливого ранку дружина замордованого. – Але працівники автозаправки, які стали свідками кривавої розправи, почали кричати, що це неправда, що спочатку Андрія побили. Однак слідчий Бучацького райвідділу міліції Олег Світлик не захотів нікого слухати, а розвернувся і поїхав з місця події».

Не розгубившись, жінка з братом почали опитувати очевидців і записувати їхні слова на мобільний телефон. Оглянули вони і місце бійки, знайшли закривавлену запальничку потерпілого і навіть ключі від іномарки Олександра. Власник крамниці приніс диск із відео останніх хвилин нещасного. Виявили і калюжі крові на доріжці. Щоб ніхто не знищив слідів, накрили їх плівкою і зателефонували до Бучацького райвідділу. Марно прочекавши декілька годин, подзвонили у Тернопіль, в обласне управління міліції. Там запевнили, що слідчий вже їде. Та лише через 5 годин правоохоронці нарешті знову з’явилися на заправці і таки почали фіксувати сліди злочину, записувати покази свідків.

Пекельні кола судів

Далі – гірше. Півтора місяці довелося пані Олені писати скарги і заяви в обласне управління міліції та прокурору області, поки правоохоронні органи «почули», що  Андрія перед загибеллю по-звірячому побили. За цей час змінилося троє слідчих.

29 засідань було призначено суддею Бучацького району, та відбулось лише дев’ять. Бачте, то хтось із трійці обвинувачених не міг прийти, то їхні адвокати чи захисники були зайняті. І ось нарешті вирок: лише Олександр отримав 4 роки позбавлення волі, двоє інших – умовно.

Ні каяття, ні співчуття

З того жахливого дня пішов уже третій рік. Пані Олена й досі не може дивитися на фотографії чоловіка. А по кімнаті бігає маленька копія Андрія, їхній синочок.

«Коли чоловіка не стало, я сказала малому, що Бог тата забрав на небо, бо йому також потрібно допомагати машини ремонтувати, – невесело каже жінка. Він швидко подорослішав і вже знає, яка у мене зарплата. Син порахував, скільки ми платимо за комунальні послуги, за його гурток. На прожиття лишається тисяча. Він її поділив на 30 днів і сказав: «Мамо, нам з тобою лишається 30 грн. на день».

Тим не менше, ця тендітна, але надзвичайно сильна духом жінка навіть не стала вимагати від хуліганів грошової компенсації. А вони за цей час навіть не набралися сміливості вибачитись перед матір’ю і вдовою, яким просто так перекреслили життя.

Валерія Нечаєва, Номер один