Андрій Любка у Тернополі розповів про те, чого йому бракує в українській літературі

“Я писав цей твір у різних країнах: почав в Угорщині, а закінчив у Словенії. Напевне, ще так довго не працював над книжкою. Хоча три роки то й не довгий строк, але тривалий відрізок життя”, – каже письменник Андрій Любка, презентуючи “Твій погляд, Чіо-Чіо-сан” у тернопільському “Бункермузі”.

“Мені хотілося написати таку книжку, якої нема в українській літературі. Це те, чого мені бракувало у ній – психологічного трилера. Я люблю книжки (і намагаюсь такі писати) з цікавим сюжетом. Ця починається із злочину, зі смерті. Одна смерть тягне за собою іншу”, – каже Андрій Любка.

Парадокс книжки в тому, що з перших рядків читач знає, хто вбивця, і на кого чекає покарання. Тому це своєрідний антидетектив. В основі сюжету, як каже письменник, типова для України ситуація – п’яний суддя збиває на переході дівчину, йому вдається відкупитись. Її чоловік вирішує помститись.

“Мені здалося, що через такий драматичний вхід героя можна буде глибше проаналізувати й зрозуміти його, виписати його психологію. У звичайному житті ми поводимось в один спосіб, а потрапляючи у критичну ситуацію, крізь нас проступають первісні архетипи й те, чого ми не сподівались від себе. І цей момент екстреми – момент, коли людину можна дослідити глибинно, “розрізати” її та зрозуміти, мотиви, які нею рухають”, – мовив автор.

Але типовість ситуації не означає типовість фіналу. Ба навіть навпаки. “Я написав книжку стилі моїх улюблених фільмів – трилерів із фіналом, який перевертає все догори дриґом”, – пояснює Андрій Любка.

Аби побачити місця, котрі збирався описати в «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан», письменник побував у трьох країнах, адже “Для того, аби описати щось реалістично, доводиться працювати із тим, що добре знаєш”. Занурення роман не обмежилось лише територіями, вона була повною: “Коли пишеш роман, це дуже дивний стан, це робота, яка потребує максимального занурення у світ твору – ти не можеш займатись чимось іншим, бо думаєш лише про нього”.

Анна Золотнюк.

Фото Івана Поливоди.