Відчувати злість і ненависть – це гріх?

Такі емоції, як злість і ненависть, можуть мати різні причини. Одна справа – ненавидіти інших людей і свідомо чинити їм зло, інша – ненавидіти гріх і гніватися на несправедливість, яку коять інші. Ми – живі люди, і цілком нормально, коли нам не байдуже, коли ми на щось реагуємо, відчуваємо і переживаємо певні емоції, почуття. Все, що відкрито і даровано нам Господом у матеріальному й духовному вимірах, є не випадковістю, а продуманістю Промислу Божого. Господь всякому добру допомагає, а зло зупиняє та обертає до добрих наслідків.

Якби все було однозначно, то коли б коїлося щось погане, ми би не противились злу, не протистояли йому, не виявляли своє обурення. Священне Писання застерігає нас від ненависті, спрямованої проти особистості людини, але вчить ненавидіти гріх та усіма засобами боротися з ним.

Самі собою злість чи гнів не є цілком богопротивними, адже можуть сприяти і здійсненню добрих справ. Господь забороняв не всякий гнів, але гнів даремний: «Я ж кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду» (Мф. 5: 22). І апостол Павло каже: «Гніваючись не грішіть» (Еф. 4: 26), вказуючи таким чином на те, що гнів не завжди обумовлюється гріхом. Бо є розумний, праведний гнів, який даний людині Богом як зброя для протистояння злу.

З Писання знаємо багато прикладів, коли гнівались пророки і святі, навіть Господь наш Ісус Христос. Такий праведний гнів мав Спаситель, коли виганяв торговців із храму Божого в Єрусалимі: «І, зробивши бич з вірьовок, вигнав з храму всіх, овець і волів; і розсипав гроші міняльників, а столи їхні поперекидав» (Ін. 2: 15), а також коли картав фарисеїв у синагозі Капернаума: «І, глянувши на них з гнівом, засмучений закам’янілістю сердець їхніх…» (Мк. 3: 5). Подібно злився і Мойсей, коли спустився з гори Синай і побачив, як його народ танцює й поклоняється золотому тельцю, тоді він від обурення навіть розбив об землю скрижалі із заповідями Божими…

Головна відмінність такого гніву від гріховного в тому, що він викликаний істинною любов’ю до Бога і ближнього, не чинить зла ближньому, не містить в собі жорстокості, не засліплює розум і серце. Праведний гнів і його вияви – приклад ревного захисту істини, він не стосується егоїстичних цілей, матеріального збагачення тощо, а лише – захисту інших людей чи духовних цінностей.

Як не парадоксально, але без ненависті до гріха найвища християнська чеснота, любов, сама би деградувала в байдужість і гріх. Ті, хто власну байдужість пояснюють поблажливістю чи милосердям, насправді є байдужими до Бога і ближніх, стаючи лояльними до гріха. В духовній боротьбі треба навчитися направляти праведний гнів проти гріховного, збоченого гніву.

Тож гнів, злість і ненависть можуть бути гарною зброєю у боротьбі з дияволом і гріхом. «Роздратування душі» у своїй основі є чеснотою, але після гріхопадіння людини часто перетворюється на гріховну пристрасть. Тож наше завдання – правильно використовувати і цей дар Божий, спрямовувати його на захист справедливості, добра і блага.

#Церква_з_тобою