Вони порвали увагу тернополян, як «мавпа газету»

Незвичну виставку-дію показали у Тернополі митці з Житомира Володимир Білик і Андрій Антоновський з Хмельницького-Барселони, йменувавши її «Надужиття». Це – картини без особливої ординарної цінності, які створювали безпосередньо на очах у глядачів, маючи на меті заповнення і привласнення простору галереї «Бункермуз», щоб зловживати її можливостями. Замість концентрації ідей публіці «подали» абсолютну фрустацію. Можна припустити, що виставка «Надужиття» носить радше літературний характер, ніж образотворчий, наче така собі сучасна візуальна поезія.
Центральний персонаж перформансу – мавпа на тлі порваної газети. Але цього разу тернопільську пресу рвала не мавпа, а художники. «Мені подобаються газети, як матеріал і як певний фетиш, — відкрив завісу в мистецький задум Андрій Антоновський. — Шматуючи газету, ми показали, що мавпуємо багато процесів у житті, навіть самих себе, все що було і що буде. Працюючи над цією виставкою, прагнемо абсолютної руйнівної мистецької невдачі, щоб рухатися далі».

— Первісний задум нашої експозиції полягав у більш прямому «вандалізмі», — коментує захід Володимир Білик. — Виставка мала відкриватися готовими роботами, які під час презентації ми переробляли б. Потім все переграли і на підготовку «матеріалу» не залишилося часу. Через це стався artist statement із «великим розчаруванням». Це дійсно не те, що ми хотіли зробити. Для мене було надзвичайно важливо підкреслити цю прикру особливість виставки.

Іншою експрес-темою було очуднення простору. Для цього використано вірші і препаровану музику з репертуару Степана Гіги. Поезія одночасно відіграє роль коментаря та перетягує на себе увагу – така собі демонстрація дисонансу інформації та носія або акт відсторонення слів від їх буденного використання. Приміром, стилізація під словник, «Історія спини», «Де Пальма?», «Назавжди наприклад», «Баба молота», «Зуби Зуби Зумпф» або «Мить б’ю». Щодо музичного оформлення, за словами художників, українська естрада в реверсі – це ще один приклад очуднення матеріалу до повного відокремлення від оригіналу.

До слова, житомирянина Білика і хмельничанина Антонтоновського свого часу познайомив тернополянин Юрко Завадський. У якусь певну мить ці фігури матеріалізувалися, щоб відбутися знайомству.
— Востаннє був у Тернополі недавно – в межах року тому, — розповів Андрій Антоновський, який уже давно живе і працює в іспанській Барселоні. — Файне місто – це «золоті слова», незважаючи на те, що вони кліше. Мені завжди імпонувало мистецьке життя Тернополя набагато більше, ніж у моєму рідному Хмельницькому.
От.
Ірина Юрко.
Фото Анни Золотнюк.
Знімки “Погляду” – з водяним знаком.