Любов Вовк: У політиці кращий той, хто має для цього більше компетенцій. Незалежно від віку і статі

Відома у Тернополі волонтерка, журналістка, представниця громадського сектору Любов Вовк балотується депутатом до Тернопільської міської ради. Її обиратимуть на виборчому окрузі №5 — масиви “Аляска”, “Тинда” (район лікарні №2), вул. Київська. Чому Любов Вовк прийняла рішення йти у політику — з’ясовуємо у розмові з кандидаткою.

Любо, якби тобі п’ять років тому сказали, що балотуватимешся у депутати до міської ради, повірила б?

І так, і ні. 

П’ять років тому я могла передбачати, що в 2020-му не сидітиму на місці. Бо я активна жінка, мені цікаво брати участь в різноманітних проектах, постійно вчитися, вдосконалюватися, долати вершини, допомагати комусь, бути в курсі того, чим живе моє місто, і хто зі знайомих які ініціативи втілює. 

Я вже не перший рік беру участь у виборчому процесі, як працівник політичного штабу. З юного віку і афіші на світанку розклеювала, і робила соціологічні опитування ще на старому дисковому телефоні, і верстала газети, і робила дизайн, і писала статті, знімала відео, висвітлювала виборчий процес різних кандидатів до різних рад. Тому я точно знала, що в 2020-му я буду десь із якоюсь близькою по духу партією в цьому вирі політичного життя. 

Але ще навіть у новорічну ніч 2020-го я би не повірила, що сама піду в кандидати. Не тому, що не відчувала в собі сил чи не мала таких великих амбіцій. А тому, що не мала підтримки і команди для такого серйозного кроку. 

До слова, чим ти займалася 5 років тому? 

5 років тому я зі своїми товаришами, деякі з яких теж цьогоріч наважилися кандидуватися, фактично жила на гуртовні “Галант”. Там ми волонтерили у Логістичному центрі допомоги бійцям АТО, який створили сім громадських організацій Тернополя. 

Зараз ти часто спілкуєшся з виборцями, які настрої здебільшого?

Настрої дуже песимістичні. Люди зневірені, збіднілі, стомлені і напружені.

Ті, хто минулих виборів робив свій вибір із величезною надією на швидкі і кардинальні зміни в країні і своєму житті — зараз дуже розчаровані. Кажуть, що голосувати взагалі не підуть. І таких людей дуже багато. 

Як і багато тих, хто взагалі нічого чути не хоче про вибори, депутатів, політиків. Мовляв, старі політики — погано, бо з року в рік одне і те ж обіцяють, і нові політики погано, бо є випадковими людьми і не мають досвіду управління. 

А ще й ця пандемія… Настрої суспільства напружені, стомлені та апатичні. 

Кажуть, діти — наше майбутнє; як твої Софійка з Юрчиком ставляться до того, що йдеш у політику?

Я не думаю, що вони повністю розуміють саме значення слів “політика”, “депутатство”, “партія”. Але вони бачать мій спосіб життя, чують мої телефонні розмови, бачать людей з якими я дружу і працюю, гортають мої книги. Тому для них не стало сюрпризом, що їхня мама з головою пірнає в черговий вир подій. Адже я не почала робити щось кардинально нове. Все те ж саме, що я роблю останні 10 років, тільки в набагато насиченішому темпі. 

Я їм пояснила, що до листопада присвячуватиму себе спілкуванню з людьми, а не з ними, пояснила для чого я це роблю і які ризики в моєї додаткової публічності. Ми домовилися про невеличкі зміни в графіку нашого життя, і все. Вони в мене вже доволі дорослі і самостійні, підтримують. 

Цікаво, як думаєш: чи можна назвати жінок у політиці кращими за чоловіків?

Однозначно, в політиці кращий той, хто має для цього більше компетенцій. Незалежно від віку і статі. Що таке політика? Це не те, що ми бачимо по телевізору. Це не скандали, бійки і наклепи. Політика, в класичному визначенні — це шлях, діяльність, кроки, спрямовані на вирішення питань громади. Це фактично взаємовідносини, комунікація, домовленості (в хорошому розумінні цього слова), що спрямовані на розвиток мешканців, покращення їхнього добробуту, та інше. 

То кого можна назвати кращим у веденні якісної політики на благо громади? Не жінку чи чоловіка. А Людину, яка думає за людей і має всі таланти, досвід і навики, щоб забезпечити якісне життя кожному. 

Що обіцяєш собі, якщо виграєш вибори?

Я й не думала про це. От зараз беру, і обіцяю собі якісно відпочити після виборчого марафону. Дуже люблю осінні Карпати і гори Бережанщини. Буде привід поїхати, намилуватися. А ще — надолужити втрачений час із дітьми. Мені зараз бракує розмов із ними, пустощів, мандрівок. 

Чи готова до ризиків змін? Адже є випадки, коли затяті борці за правду змінюються з точністю до навпаки…

Так. Я довго думала про ризики перед тим, як зважилася пов’язати своє ім’я з політикою. Адже я не знаю, які депутати пройдуть зараз у міську раду, якого міського голову оберуть тернополяни, чи люди зі схожими до моїх цінностями будуть більшістю чи меншістю, чи вдасться реалізувати складену мною і нашою командою класну програму зі ста кроків для майбутнього Тернополя, які спокуси можуть чекати попереду… 

Але я точно знаю, що моє загострене відчуття справедливості і совість, виплекані спочатку побожною бабусею, а потім — пластовою присягою на вірність Богові і Україні, та мої близькі друзі, не дадуть мені схибити. 

А ще — гіпервідповідальність перед виборцями. Адже я спілкуюся з ними особисто, я дивлюся їм у вічі, я відчуваю їхні надії на мене, і кладу ці надії собі на плечі. Вони і будуть моєї ношею в майбутньому.

І я готова до того, що моє ім’я вже не буде таким позитивним, дзвінким та яскравим, як раніше. Я свідомо поклала його на цей вівтар.

Бачу, як люди інколи несправедливо звинувачують депутатів у всіх негараздах. Знаю, що депутат — це зараз зовсім не шанована людина (як було колись). А навіть навпаки. Розумію, що роботи попереду дуже багато. Але я не кандидуюся, щоб просто зайняти крісло в сесійній залі. Я хочу чути людей, бути голосом своїх сусідів, мешканців округу і всього Тернополя в цій залі.

Підготувала Ірина Гайсюль.