Як воно бути в пеклі. Історія з зони АТО

Юрій Сем нарешті вирішив поділитися з “Поглядом” своїми враженнями від поїздки в район Маріуполя.

Дорога. Дуже довга дорога 1200 км в позі “зю”. Завантажили бус так, що ледве помістилися (і то частину вантажу довелось залишити) повзли, як черепахи. По дорозі поламалися (щастя, що недалеко від СТО), тріснув диск, бо великий був перегруз. Хлопці зі станції прийшли на допомогу заварили диск, подивилися до двигуна, долили масла і т.д. (грошей не взяли ні копійки). Як власник станції сказав, що робим одну справу.

Маріуполь. Вітер, плюс шість і туман… туман такий густий, що за чотири метра нічого не видно… Сирість… я думав, що в Тернополі сиро, нічого подібного в нас порівняно сухо….

Блокпости. По дорозі до Маріуполя було їх чотири (зроблені аби як) і на них стоїть наша (доблесна) міліція і займається своєю звичною справою. Аби з машини щось взяти. Проте біля Маріуполя все кардинально помінялось –  пости зроблені по всіх правилах, підходять військові також по правилах безпеки, уважно вивчають документи, запитують про ціль приїзду (молодці). Так як нас чекали наші хлопці з батальйону нас швидко пропустили і ми з конвоєм поїхали до них в їхнє місцеперебування.

База. Виявляється, що ми були першими гостями на цій базі, вони отримали її в той самий день, коли ми приїхали. Весь цей час (більше місяця) вони жили в окопах, на передовій, а тут такий подарунок – база та ще й побратими приїхали. Щоб ви зрозуміли база (стара тракторна бригада), казарми (старі гаражі), зі зручностей є дах і стіни, щоб вітер з туманом кісток не розїдало і вода…вода. Це найбільше щастя.

Вода. Пити її не можна, нею тільки можна помитися… Воду, яку можна пити, раз на три дні привозять в бочці. До цього часу хлопці і дівчата рятувались вологими серветками (уявляєте, як воно).

Миші. Миші скріз. Ці створіня в окопах, в бліндажах, в особистих рюкзаках, приміщенях.. Скрізь хлопці жартують, що тут навіть миші сєпарські гризуть все підряд… форму, припаси, амуніцію. Єдиний боєць, який бореться з цим злом, бойова УНСОвська кицька Ніка, яку вони привезли з собою ще з Новоград Волинська і для якої я, коли поїду знов, привезу ошийничка котячого і ще щось (бойова подруга, як не як).

Мєсні. Не можна говорити, що всі сєпари… там приблизно 30% (явні сєпари), 30%(проукраїнські), а 40% хто буде перемагати, то за тих і вони і стануть… Картина не втішна, однак не катострофічна, хлопці кажуть, що будуть краще воювати.

Бійці. Я там був три дні і дві ночі. Це не люди. Це живі герої. На відміну від тих хто сидить в кнайпах, потягує пивасік і обговорює події в рівепулі чи ще десь(бидло). Бійці терплять всі незгоди, біль, страх (не боїться тільки дурень), обстріли, введеня бойових дій, голод, холод., бо в нас вже звикли, що колись привозять загиблого на війні, всі верещать – герої не вмирають, а потім розлізуться по норам – соточку потягнуть і знов за своє.

Побут. Ну ви вже зрозуміли з вище переліченого, який тут побут. Благо, що МО забезпечило батальйон зброєю і боєприпасами по найвищому розряду, включаючи важке озброєння. Хоча транспорту в них мало і дуже мало (понищене під час бойових дій), звязок хреновенький, але в загальному бойовий дух на належному рівні.

Міг би ще писати і писати,але для цього і доби не вистачить.

Кому буде цікаво знати більше .Ми знаходимось за адресою м.Тернопіль,Пр.Ст.Бандери 13-А. мій тел 0672081345