На Бережанщині пацієнти будинку-інтернату живуть у нелюдських умовах

За 200 тисяч облрада вирішила «суперечку» між релігійною громадою та інтернатом

Депутати Тернопільської обласної ради своїм рішенням виділили 200 тисяч гривень на ремонт Бережанського психоневрологічного будинку-інтернату, що у селі Краснопуща. За відповідне рішення проголосували 74 з 75 присутніх у залі.

– Виділено 200 тис. грн. розпоряднику коштів обласного бюджету – головному управлінню праці та соціального захисту населення ОДА – для Бережанського психоневрологічного будинку-інтернату для фінансування видатків на ремонт приміщення установи, в якому проживають підопічні, – пояснив голова бюджетної комісії облради Олександр Стадник.

Перед депутатами виступив отець …., який звернувся до державних мужів, щоб ті зважили і на потреби релігійної громади та повернули приміщення інтернату Василіанському монастирю.

– Монастир у Краснопущі заснували 1665 року ченці Варлаам та Феодосій на основі благословення львівського владики Атанасія Желиборського, – зазначив святий отець. – Первісні монастир та церква були дерев’яними. Мурований двоповерховий монастирський будинок звели у 1786-1797 рр. Муровану церкву у монастирі збудували у 1906 році на місці дерев’яної, що згоріла у 1899 році. У 1912 році для храму придбали іконостас із Деревацього монастиря біля Львова. У 1934 році до василіанського монастиря у Краснопущі з Львівського Святоонуфріївського монастиря, що у Львові, перенесли чудотворну ікону, яка первісно походила з ліквідованого Віцинського монастиря. Ця ікона – копія Іверської, яка перебуває в одному з монастирів на горі Афон. У 1946 році монастир закрили, ченців репресували, а в будівлях розташували геріатричний будинок. З 1979 року у будівлях монастиря діє психоневрологічний будинок-інтернат. У 1993 році храм і частину монастиря повернули у власність Чину св. Василія Великого. В 1998 році сесія Бережанської райради передала у власність монастиря решту будівлі обителі та господарські будівлі. Однак Бережанський психоневрологічний будинок-інтернат оскаржив такий крок, і вже 27 грудня 2000 року Арбітражний суд Тернопільської області видав постанову, якою скасував передачу.

Як розповіла «Номер один» депутат Наталя Турецька, за виділені кошти вдасться вбити двох зайців: зробити ремонт приміщень інтернату і сусіднього приміщення, яке знаходяться поруч з інтернатом.

– Поряд з інтернатом є приміщення, які використовуються за господарським призначенням. В них можна зробити ремонт та переобладнати, щоб тих людей, які зараз проживають у споруді монастиря, туди переселити. Окрім того, за бюджетні кошти плануємо зробити ремонт в основному приміщенні, де нині і знаходиться інтернат. У подальшому психоневрологічний будинок-інтернат звільнить приміщення Василіанського монастиря, що є пам’яткою архітектури XVIII-XX ст., як це неодноразово просили віряни, – підкреслила пані Наталя.

Варто додати, що свого часу комісія обласної ради виїздила в Краснопущу і жахнулася, в яких умовах проживають пацієнти будинку-інтернату. Їх зустріла повна антисанітарія, вологі стіни та стеля, прогнила підлога, ржаві санвузли, вицвілі матраци, «вбиті» підсобки. Чого варті наявність у кімнаті для проживання і ванни, і раковини. А один чоловік, особливо неврівноважений, перебував у маленькій кімнатці за гратами. При цьому в його кімнаті, окрім ліжка, нічого більше не було, кухонні прибори він зберігав під матрацом, бо більше ніде було, адже навіть стіл для приймання їжі чи тумбочка були відсутні. Але і з цим ще можна було б якось миритися, як би не інше – людські потреби чоловік справляв прямо в кімнаті у відро, яке… не виносилося по кілька днів.

– Таку людину можна закривати, – зазначила Наталя Турецька, яка має досвід роботи з психічнохворими, – але яким би чоловік не був, він не може перебувати в таких жахливих умовах. Такі люди теж заслуговують на нормальне ліжко, стіл, санвузол…

Сподіваємось, керівництво області не відкупиться від цієї проблеми лише грішми, а зверне особливу увагу на цей заклад комунальної форми власності і на його керівника, адже те, що там відбувається, не може не обурювати. І гроші, як може закинути хтось, тут відіграють не першочергову, хоча, можливо, й велику роль. Потрібно мати хоч елементарне співчуття до тих психічнохворих людей, якими потрібно опікуватися. А те, що ми бачимо у Краснопущі, налаштовує на висновок, що директор закладу пустив усе на самоплив…

Іван Білий, Номер Один