Чортківчанин здав ворогам усіх побратимів

Протокол допиту Служби Безпеки ОУН Євгена Івановича Липового. Справа ч. 1/47, Буданів 30 грудня 1946 року. С/О УМГБ “Бондарчук”.

Липовий Євген Іванович народився 21 червня 1912 року в селі Угринь Чортківського району Тернопільської області, українець, невійськовий, освіта 8 класів гімназії і три курси богословської студії отців Василян у Кристинополі, судимий у 1936 році за приналежність до КПЗУ польською владою. Член ОУН від 1942 року. Працював повітовим референтом пропаганди, тереновий провідник ОУН в Заліщицькому районі і референт в Теребовлянському районі. Заарештований органами СБ ОУН 30 грудня 1946 року за співпрацю з органами УМГБ по Тернопільській області.

Це було десь 20-22 листопада 1945 року. Слідчий енкаведе Сивак викликав мене на допит і почав вимагати, щоб розказав йому про всіх провідників ОУН Заліщицького району. На його вимогу я почав детально все розказуватиа він записав:

“Коли мене перевели в Заліщицький повіт, провідником тоді був Гуляк Іван з села Жизномир Бучацького повіту. Його псевдо спочатку було “Орлик” а потім “Яг”. Його старший брат Юліян був крайовим провідником Західних Українських Земель і мав кличку “Марко”. А перед Гуляком Іваном повітовим провідником Заліщицького повіту був Теляк під псевдо “Ланц”. Він під час німецької окупації весь час був головою міста Заліщики. Весною 1942 року він залишив посаду повітового провідника Заліщиччини і став провідником міста по лінії ОУН. “Ат” в 1940-1941 роках перебував у підпіллі.

Один його брат Володимир був вбитий більшовиками як окружний військовий ще у 1940 році. Його батьки і сестра на початку 1941 року були вивезенні в Сибір.

Організаційним повітовим референтом був Горішний Григорій Іванович з села Голігради Заліщицького повіту. Сам він був добрим господарем. Початкове псевдо його було “Хмара”, а потім “Гай”. Його дружину і сина вивезли на початку 1941 року на Сибір. Сам “Хмара” вже з 1939 року переховувався, а під час німецької окупації почав жити легально і навіть був головою містечка Тлусте. Але вже у 1943 році почав переховуватися і від німців. Потім військовим референтом був вчитель з села Слободівка Кошилівська, родом з села Лисівці Заліщицького повіту. Повітовим референтом СБ був Саміла Микола з села Калинівці Білобожницького району. Початкове його псевдо “Микита”, потім “Кирило” і “Галка”. Саміла Микола член ОУН ще з 1936 року, а в 1939-1941 роках увесь час перебував у підпіллі. Його дружину і сина вивезли на початку 1941 року на Сибір. Осінню 1943 року німці його розстріляли.

Політичним референом Юнацтва був Куцик Микола з села Ворвулинці. Початкове його псевдо “Орлик”, а потім “Супрун”, перевівши його до округу, а на його місце призначив мене, Євгена Івановича Липового “Макар”. Я був тереновим провідником і одночасно повітовим референтом пропаганди.

Ще в кінці травня 1943 року “Вудвуда” звільнили за недбале ставлення до роботи з військового повітового референта, а на його місце призначили “Риса”, родом з Борщівщини, з села Цигани. Обов’язки повітового господарчого референта виконував Горішний Григорій “Хмара”, “Гай”. Коли я прийшов на Заліщиччину, то там тоді застав два районованих провідники. Першим районованим провідником був Рудий Юрко з села Ворвулинці, кличка “Федь”. Членом ОУН був з 1936 року. Батьки були вивезені в Сибір ще у 1940 році. Другим був “Вовк” з села Витятівці на ім’я Іван.

В квітні 1943 року по вказівці провідника “Володимира” був реорганізований Заліщицький повіт на три частини. Районований “Федь” на своєму посту залишився, “Вовк” переведений на нову сітку, а на його місце я призначив людину з села Голігради на ім’я Іван, псевдо “Скит”, член ОУН з 1940 року. До того часу він був помічником повітового референта “Хмари”. Третім районованим провідником призначив Кучера Петра з села Дуплиська, псевдо “Біс”, потім “Хмель”. Качур був членом ОУН з 1937 року, а з приходом більшовиків пішов у підпілля.
Районним пропагандистом був “Федя” з села Мишків по псевдо “Шах”. Його помічниками були: учитель з села Новосілка Костюкова, псевдо “Соловій”. Сам він родом з Буковини. Ще помічником пропагандиста був “Триліс” з села Цапівці. Його більшовики заарештували у 1940 році, але він у 1941 році утік з тюрми.

Районованими референтом СБ в Заліщицькому районі був: Шпортак Дмитро з села Ворвулинці кличка “Козак”. Він був членом ОУН ще за польської окупації.

Більшовики дружину, дитину і його матір вивезли у 1940 році на Сибір. Підрайоновими провідниками в районі були: Добрівний Степан з містечка Тлусте, псевдо “Лис”, Марценюк Юра з села Ворвулинці, псевдо “Довбуш”, Василь з села Дзвиняч, псевдо “Медвідь”, Нарчишин Степан з села Кошилівці, псевдо “Василь”, чоловік з села Садки під псевдо “Вишиваний”.

На цьому я закінчив, бо слідчий вийшов а мене відправили в камеру. На другий день Сивак викликав мене на допит і сказав дальше продовжувати про відомих мені членів ОУН в Заліщицькому районі. Я почав розказувати:

“Повітовим зв’язковим до окружного проводу був молодий хлопець з села Голігради – Олійник Михайло по кличці “Зов”, член ОУН з 1941 року. Його молодший брат був членом Юнацтва. Безпосереднім кур’єром з повіту до округу був молодий хлопець з села Ворвулинці по псевдо “Борис”. Член Оун з 1942 року. Прізвище та ім’я його мені невідоме. Я знаю тільки те, що він з бідної сім’ї і батько в нього помер. Районними провідниками Заліщицького району були: Стадник Іван по псевдо “Вуйко” – учитель з села Новосілка Костюкова, другим районовим був вчитель з села Слободівка Кошилівська по всевдо “Вудвуд”, “Лошня”. Раніше він був повітовим військовим референтом.

В кінці травня 1945 року обласний провід спецсітки СБ організував по повітах спецвідили. Я перевів у цей спецвідділ таких людей: Шпортак Дмитро – “Козак” село Ворвулинці, “Вовк” з села Витятівці, Олійник Іван з села Голігради та ще один член ОУН з села Новосілка Костюкова. Всі вони підпорядковувалися обласному провіднику “Ждану”.

Дальше я почав по кожному селі подавати слідчому членів ОУН, яких я знав.

Станичним провідником в селі Ворвулинцях був господарчий, псевдо “Грім”. Членами ОУН у цьому селі були: Галак Семен, коваль. Він був зв’язковим по селах Рожанівка, Головчанці, Шипівці та містечко Тлусте. Через нього йшов зв’язок з цих сіл до повіту. Він член ОУН з 1939 року. Членами ОУН також були Рудий Степан. У селі Шипівці станичним був Золотий Михайло, псевдо “Крук”. Він був лісником. Він доставляв паливо до будинків, де жили підпільники. В селі Рожанівка членом ОУН був Балан. Який працював магазинером в Союзі Кооператив містечка Тлусне. З магазину він давав для організації харчові продукти, а саме: цукор, сіль, маргарин, повидла, крупи, нафту, мило, бензин, свічки, сірники, батереї для електричних ламп. Його два брати і сестра також були членами ОУН. Їхні імена: Степан, Осип і Корнелія. В селі Кошилівці членами ОУН були: два брати, Григорій – “Травка” був зв’язковим по селах Попівці, Цапівці, Садки, Слобідка Кошилівська та Бураківка. Молодший його брат Іван також член ОУН. Коло них по сусідству жив районовий військовий референт – “Голуб”. В селі Блищанка членом ОУН був по кличці “Крис”. В селі Голіградах був членом ОУН Олекса – “Дятел”. Він був зв’язковим по селах Дублинська, Длищанка, Лисичники, Витятинці. Там в селі було приміщення станиці повітового проводу. Членами ОУН в селі були дівчата: Горішна Анна Іванівна, її сестра Поля, Горішна Марія Григорівна. Анна продавала в книжковому магазині у Заліщиках. В селі Королівка проживав районований військовий референт “Макар”. В Дзвиняч членом ОУН був “Ясень”. Він працював в сітці СБ як райреф СБ.

Слідчому дальше я розповів, як відбувався зв’язок в Заліщицькому районі по селах. Було дві основні лінії. Одна йшла з села Ворвулинці через село Шипівці до хати станичного Золотого Михайла, псевдо “Крук” – був лісничим. Від нього зв’язок через села: Лисівці, Капустинці, Заболотівка і Сосулівка до хати члена ОУН Сопіжук Петра.

Штира Салька – “Вир”. Цей останній доносив пошту кур’єру. Інший другий був резервним і не використовувався.

Я також доповів слідчому Сиваку скільки всіх членів ОУН було на цей час у Заліщицькому повіті. Нараховувалося приблизно до 80-ти членів. Це число я знав із звітів, які мені подавали райпровідники кожного місяця. Всіх членів я ніколи не бачив і не міг знати. Багато бачив, але не знав їхніх прізвищ, ні імен, ні місця проживання.

Мене також запитали про симпатиків ОУН. Їх нараховувалося до 200 осіб. Я також пояснив, що члени ОУН — це люди вибрані і вони організатори політичної партії і були втаємничені в усі справи і роботу ОУН та проводили організаційну роботу. Вони були підготовлені до цієї роботи. Вони складали присягу і були віддані своїм політичним переконанням. Симпатики — це люди, які мали такі ж переконання як і члени ОУН, але вони не брали повної участі в роботі організації. Вони тільки помагали виконувати деякі акти ОУН. Симпатики брали участь в гуртках ОУН, читали пропагандистську літературу, брали участь на зібраннях, збирали харчі, одяг і гроші для повстанців.

Я подав список симпатиків ОУН по повіту: село Ворвулинці, Совсун Юрій, Шпортак Юрій, Новізівський Юра, Лисак. В селі Голігради, Горішній Григорій, Горішній Герасим, Олійнич Гнат, в селі Кошилівці місцевий директор школи, В селі Дзвиняч, священик з сином. В селі Гинківці директор школи. В селі Угринківці начальник пошти і директор школи. Після цього доносу слідчий спитав, чи можу я підтвердити на очному допиті, що Галак Семен з села Ворвулинці є членом ОУН. Я сказав, що так, відразу провели цю зустріч в кабінеті слідчого, бо Семен вже був у тюрмі і не признавався про своє членство в ОУН. Галак, коли побачив мене, то сказав, що перший раз бачить мене. Тоді я все розказав про нього, а саме: у 1942 році у Заліщицькому повіті, коли я був пропагандистом ОУН, то був у нього в селі, а він тоді був зв’язковим по селах Рожанівка і Тлусте.

Потім слідчий Сивак сказав мені розказати все про Теребовлянщину. Все, що знав, я повністю виклав, бо там я працював аж до 25 січня 1944 року”.

Підготував Олег КРИВОКУЛЬСЬКИЙ.