Лілія Проць: “Мені б хотілося бути для Тернополя Лілією Роналду”

Нещодавно я змінила зачіску. Давненько хотіла спробувати щось неординарне і ось. З перукарем довго вибирали візерунок, я заспокоювала її, мовляв, нічого страшного, якщо вийде невдало – кепка врятує (усміхається – ред.). Символічно, що реалізація задуму співпала з масштабною подією – 10 липня ц.р. зранку підстриглася, в обід мене вже називали Роналду, а ввечері “Євро-2016” з футболу виграє Португалія!

Слідкую за футболом ще з дитинства. Часто ходила на матчі тернопільської “Ниви”, по телевізору дивилась чемпіонати світу та Європи. Останнім часом цікавлюся постаттю португальського футболіста Кріштіану Роналду. Круто, що, окрім кар’єри, він реалізує багато соціальних проектів. Мені б хотілося бути для Тернополя Лілією Роналду (усміхається – ред.).

Чоловік сприйняв зачіску позитивно. Але експерименти з волоссям для нього не дивина, адже сам носить довге. Втім, в живу мене ще не бачив, він уже певний час працює стоматологом у Катарі.

Спорт “почався” зі мною у другому класі Тернопільської загальноосвітньої школи №19. Однокласниця зацікавила не висиджуватися у групі продовженого дня, а йти в шахово-шашковий клуб “Біла тура” на вул. Б. Лепкого (тоді ця вулиця називалася Затонського). Почалися перші перемоги, які підживлювали інтерес, розвивалася пам’ять, аналітичне мислення, терпіння. 1988 року, пам’ятаю, перший раз взяла участь у змаганнях з шашок за межами Тернопільської області – у Дніпродзержинську. Це була грандіозна для мене подія.

Сказати, що вдома хтось особливо привчав мене до спорту – лукавство. Такого не було. Я зростала у малозабезпеченій сім’ї. Поїхати в якусь поїздку, приміром, як інші діти, не було змоги, навіть якщо вона коштувала 3-5 карбованців.

Великий вплив на формування особистості в дитинстві мала вулиця, де з друзями без перестану грали тим, що було під рукою: “Резинки”, скакалки, обручі, м’яч, перекладини… один на всіх велосипед. Тоді діти багато часу проводили у дворі.

У школі всі любили фізкультуру. На вчителях фізичної культури ми “висіли”, як на ялинці: щоперерви поспішали у спортзал.
У класі в кожного щось виходило краще: мені – присідати на одній нозі, підтягуватися, віджиматися на низькій перекладині, у бігу конкурувала з багатьма. Ми були сильним класом, спортивним. Нас об’єднувало те, що боролися за перемогу не між собою, а з іншими класами і командами.

Анатолій Васильович Крижанівський, який зараз є директором Української гімназії ім. І. Франка, та інші вчителі-чоловіки (не тільки фізкультури) двічі в тиждень увечері грали в волейбол. Ми, школярі, приходили у спортзал подивитися на них, це теж було вагомим стимулом спортивно зростати. Інколи ми навіть грали командами проти вчителів.

У 8 класі в мене зародилася мрія стати вчителем фізкультури. Але мама не пустила ані в Івано-Франківський тоді технікум, ні в Дніпродзержинський: юна, далеко, знайомих чи родичів там не було. Після школи вивчилася на радіомонтажника, працювала на заводі.

У 20 років мене, як спортсменку, знайшов тренер з важкої атлетики Степан Миколайович Онищук. Як потім з’ясувалося, спостерігав за мною впродовж півроку, але ніяк не наважувався на розмову. Так почалася робота зі штангою. Тієї ж осені 1994-го стала майстром спорту України з пауерліфтингу. За рік – майстром спорту України міжнародного класу.

2000 року закінчила Тернопільський педагогічний університет, працювала у спортивній школі. Тричі ставала чемпіонкою світу. Особистий рекорд у жимі лежачи – 110 кілограмів. У присіданні – 170 кілограмів. Встановила 65 рекордів України з пауерліфтингу та жиму штанги лежачи. Володарка близько 70 медалей.

– Ліліє, коли, як і чому, на Вашу думку, стерлася межа між школярами та охотою до занять спортом, зокрема, в Тернополі?

– Коли тернополяни почали більше заглядати на закордон, не беручи звідти позитивний приклад в самоосвіті, натомість “тиснули” на заробітки, оснащення домівок технікою. Не можна постійно дивитися на закордон, забуваючи своє. Найгірше, що згадуємо про традиції у національне свято. Ага, тоді-то вдягнути вишиванку, тоді – згадати Степана Бандеру чи Шухевича.
Хоч школа і має вагомий вплив на дітей, однаковою мірою відповідальність лежить на батьках. Ця тонка межа в якийсь момент стерлася. Приміром, моє покоління вчить своїх дітей зовсім не того, чого навчали наші вчителі.

– Можна відновити цей “місток”, чи таки доведеться будувати по-новому?

– Зараз разом з однодумцями розпочинаємо у Тернополі грандіозний проект з метою “достукатися” хоча б умовно до кожного п’ятого тернополянина з повідомленням: “Здоровим бути модно!” (проект так і називається), наше гасло – “Тернопіль починається з тебе”. Йде важка підготовка. Проектом намагатимемося охопити всі вікові категорії тернополян у всіх мікрорайонах міста.

Важливо, щоб зараз ударно спрацювали журналісти, територіальний центр соціального обслуговування, управління соціальної політики Тернопільської міської ради та інші установи, громадські організації, активісти.

– Як і чим збираєтеся апелювати до тернополян?

– Беру на себе вузьку спеціалізацію – фізкультура як здоровий спосіб життя за кількома віковими групами: від народження до глибокої старості. Вже 4 роки проводжу в Тернополі так звані “руханки”. Маю на це час, досвід, знання і бажання. Цей досвід хочу передати іншим активістам, які працюватимуть з групами в різних мікрорайонах Тернополя. Формат нового проекту буде масштабним, але не хочу наперед афішувати ідеї, які можуть поцупити. Мій “пендель” в рамках цього проекту призначений довести, що Тернопіль починається конкретно з кожного з нас.

– Чому деякі люди не виходять займатися фізкульутрою на вулицю: це комплекс чи щось інше?

– Радше, лінь. Думки про фізкультуру в багатьох навіть не з’являються.

– Чим заохочуєте до фізкультури літніх людей?

– Передусім, скандинавською ходьбою. Було майже 20 осіб, які систематично займалися. Влітку пенсіонери багато часу проводять на дачах. Сподіваюся, ближче до вересня все відновиться.

– Що зараз модно у спорті серед тернополян?

– У видах спорту – волейбол, футбол, великий теніс, різні види боротьби, дещо зменшується активність у стрітболі. Щодо рухової активності, популярні пілатес, йога, фітнес, біг, ролики, плавання, велосипед.

– Ліліє, поділіться, будь ласка, чим Ви “підкупляєте” дітей до занять руховою активністю?

– Насамперед, своїм авторитетом, людини, яка має переконливі досягнення у спорті. Авторитет у моєму розумінні – це не зверхнє ставлення до оточення, а вміння переконувати, спілкуючись з дітьми на рівні. Усі учасники літньої дитячої школи “Дивосвіт” звертаються до мене на “ти” і лише на ім’я, без по батькові. З дітьми треба бути дітьми…

Підготувала Ірина Юрко.
Фото автора.