На Тернопільщині з’явився туалетний грабіжник

«Гроші не пахнуть», — вирішили ще в древньому Римі. І з античних часів до наших днів відома крилата фраза не втратила ні іронічного підтексту, ані узагальненого прагматичного змісту. Щоправда, молодий житель Гусятинщини того дня був далеким від жартівливого настрою. Не філософськими оцінками чи роздумами займався, а вдався в громадському туалеті до того, що невдовзі й привело його на лаву підсудних.

…Осінній день не віщував нічого недоброго. В райцентрі на ринку сільський хлопець зустрів знайомого. Той запропонував пообідати в нього на дачі. Зателефонував ще одному приятелю. Утрьох спорожнили пляшку горілки, закусили, трохи поговорили. Приїжджий вирішив, що йому пора добиратися додому. Гуртом рушили в напрямку автостанції. Там зупинилися неподалік кафе і почали чекати автобуса. Мимо них проходив якийсь старший чоловік. Нетверезий після недавньої гостини молодик попросив у нього сигарету, але незнайомець відмовив і, не сповільняючи кроків, попрямував далі.

Той чоловік після роботи добирався додому. Мав намір сісти в рейсовий автобус. Пройшовшись територією автостанції, повернув до громадського туалету. Почув, як хтось швидко вбіг за ним услід. Від несподіваного удару в голову він упав…

Між фразою «Дайте цигарку» і нападницьким продовженням її в туалеті збігло хвилин десять. Молодик вирішив «розібратися» з тим, хто відмовив йому в задоволенні затягнутися димом. Тому, помітивши, що чоловік зник за дверима вбиральні, поспішив туди. Словами нічого з’ясовувати не став, а одразу розпустив руки. Кілька разів ударив літню людину в обличчя.

Коли потерпілий лежав на долівці, молодий чоловік витяг з його нагрудної кишені кілька зігнутих навпіл гривневих папірців. З ними й поспішив із туалету геть. Відбіг, як вирішив, на безпечну відстань і зупинився. Його приятелі, побачивши, що хлопець чомусь побіг, поспішили навздогін. Віддихавшись, поцікавилися, що сталося там, у туалеті. Молодик коротко їм пояснив, що вдарив того чоловіка, який не хотів позичити йому цигарки, і забрав у нього гроші. Перелічив їх: сім десятигривневих купюр і одна п’ятигривнева.

Тим часом чоловік, котрому були заподіяні, як зафіксовано в матеріалах кримінальної справи, легкі тілесні ушкодження, звівся на ноги і вирушив автобусом додому. Через кілька днів до нього приїхав туалетний нападник. Віддав гроші і попросив пробачення.

…У суді молодий чоловік казав, що якби не був того дня під шафе, то й злочину не сталося б. А те, що відбулося тоді в громадському туалеті, Кримінальний кодекс України кваліфікував як «відкрите викрадення чужого майна (грабунок), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого». За «гоп-стоп» та ще й на п’яну голову можна було надовго опинитися за гратами. Врахувавши пом’якшувальні відповідальність обставини, серед яких була й позиція потерпілого, котрий просив суворо не карати підсудного, районний суд, відмірявши чотири з половиною роки позбавлення волі, звільнив засудженого від відбування покарання, призначивши дворічний іспитовий строк.

Гроші не пахнуть… Хіба тоді, коли не віддають кримінальним душком.