Підволочищина: маршрут, встелений килимами

Зіткати килим – справа не з легких. Майстру треба було мати неабияку фізичну силу, тому цим ремеслом, як правило, займалися чоловіки.

До прикладу, рідні брати Євген (роки життя: 1912 – 1944) та Богдан (р. ж.: 1917 – 1981) Зафігурні із села Гнилички Підволочиського району. У них був один верстат на двох. Створення одного килима могло тривати кілька місяців.

Під час візиту у «килимовий край» – Підволочиський район донька Євгена Зафігурного Марія запросила нашого кореспондента в домівку. Показала килим, який зіткав її батько. Основа — з конопляної нитки, піткання – з вовни. Він особливий рідкісним зображенням квіток каштану. Принаймні, колекціонер килимів, краєзнавець та історик з Тернополя Сергій Ткачов розповів, що досі такого ніде не бачив.

За словами Сергія Ткачова, фарбували килими в 30-ті роки не лише натуральними барвниками, а й аніліновими фарбами, які можна було купити. Цікаво, що усім процесом створення килима вкрай рідко займалася одна людина. Побутував чіткий розподіл праці: жінки пряли нитки, чоловіки ткали, хтось третій – фарбував нитки.

 

– Килими не були предметом розкоші для селян, – розповів Сергій Ткачов. – Наприклад, багато хто тримав на господарці вівці, міг обмінювати вовну.

Використовували такий виріб як прикрасу оселі – кріпили на стіну або накривали ліжка. В селах поблизу збереглися навіть ритуальні килими – поховальні, весільні, окремі – з нагоди народження.

На жаль, Євген Зафігурний не довго прожив на білому світі – у 32 роки загинув на фронті. Відтак верстат залишився у родини його рідного брата. Зараз працювати на ньому ніхто з нащадків ткача уже не вміє…

А ще пані Марія показала альбом із старими фотографіями – з молодості її батьків. Цікаво було поглянути, як одягалися жінки в давнину. Особливе справило враження весільне вбрання – із вишуканими запасками, блузами і коралями, а замість фати – пістряві стрічки.

Деякі килими автори «підписували» із зазначенням дати створення, прізвищем та ініціалами. Приміром, як Хамові килими в храмі села Кошляки на Підволочищині. Скраю килима відомий в краї ткач Павло Хам залишав свої ініціали та прізвище. Його роботи парафіяни бережуть як особливі реліквії, їх встановлено з тильного боку іконостасу. Цим килимам понад сотня років.

На стіні з лівого боку входу в храм висить чорний килим, датований 1933 роком. Його подарувала церкві мати «свідомого українського хлопця» Юліана Сосніцького, якого у 1930 році під час пацифікації побили поляки, після чого він незабаром помер. На килимі прикріплено мальоване зображення пензля місцевого маляра — дерев’яна церква, яка колись була на цьому місці.

Ірина Юрко.

Фото автора.

Матеріал створено завдяки ініціативі KozaPlay.