Route 66: дорога-легенда

Коли Колумб лиш плив через Індійський океан, з Америки вже вертали гуцули, які й привили їм Легенду про дорогу, що з’єднує видиме з невидимим, грішне з праведним, дорожню драму з анекдотом – в американській “tabula rasa” традиції відому як route 66. Route 66 – введена в ранг національного надбання історична дорога. 

Смачно її розглянули в кіні Easy Rider, 1969 р.Б. Якщо ви до цього часу кіно не виділи, а про route 66 не чули –  – за чим вам жити далі і читати цей текст?

фото Віктора Іванкова

Але стан наших доріг – це ж теж національне надбання, можна сказати, основа вітчизняної ідентичності, способу життя та мислення! 

дороги Тернопілля

Стратегічний задум творців  route 66 – зробити дорогу корисною І для місцевих, І для транзитних, провести шлях крізь всі села, які трапляться на шляху. 

На зміну старим колоритним шосе прийшла концепція транснаціональних доріг – Interstate Highway I-40  замість route 66), проведених паралельно до місцевого колориту, колорит опиняється в зовсім іншому вимірі. 

Тернопільське відділення “Hells Angels”

Зовсім інший вимір. Тернопілля. Колорит

***

Транзит з Києва в туристичні Карпати оминає Тернопілля десятою дорогою

Десята дорога – це автошлях М 06 Київ-Чоп, після реконструкції якого подолати Тернопілля масовим туристом було визнано безперспективним, а з нею ціле Тернопілля як таке.

 Водії отримали змогу уникати Тернопілля по негорбатій дорозі, залишатися в зоні комфорту всередині власного авта, зупинятися на стандартних заправках; недільного ранку за вікном чув дзвін, та не знає де він, бо територію по інший бік відбійників уявляє, як геймер в комп’ютерних ганялках. 

фото Віктора Іванкова

Направду, концепція транзитних доріг через Тернопілля страшенно схожа на історичний американський хайвей – дорога нанизується на кожне селомісто, всі його бруковані ямки (хай жиє місто Бучач!); вбиті об’їзні дороги – то для упосліджених. 

 вбиті об’їзні дороги для упосліджених

Мандрівник, як не втікатиме від ямків місцевого колориту, не в другу, так в восьму втрафить, з потойбічної (з по той бік суцільної смуги) ями його обтраскає зустрічний водій.   

Тернопілля любить твою машину!

***

По критерію Укритість легендами кожна дорога Тернопілля могла б бути вознесеною 

до Route 66, але фаворитів два –  або уявна міжнародна траса Брест-Чернівці, 

або Р(роут)24 Кам’янецьПодільський-Татарів – і ми вибираємо Р24. 

скрут на route66

Її довжина 253,9 км  – супроти 2,448 миль американського аналогу, але дефіцит масштабу в Україні сповна компенсується “якістю” дорожнього полотна, курс кілометрів такий же, як співвідношення гривні до долара (одна вітчизняна миля дорівнює 25 американських, а на окремих ділянках виявляється й зовсім нестерпно довгою і зеленою). Замість кактусів по узбіччях Р24 – плантації борщівника Сосновського. 

  відчуйте різницю на дотик! 

 В преріях Середнього Заходу вже не пасеться хмара бізонів, так і в Україні корів тримати вже нерентабельно. Подібність нас, аборигенів, із заоккеанськими індіянськими аналогами з кожним роком стає все більш очевидною. 

Дикий Захід, є, вірний човник мій біжить, тут пасуться в преріях бізони. 

Р24 з тою поправкою, що  наша, справдешня route 66 починається не з Останньої Столиці УНР, а з не менш легендарної, втопленої столиці Пониззя/Поділля – літописної Бакоти. 

1981 року Дністровське водосховище поховало під водою більше 50 сіл.  

Дністровське водосховище поховало під водою більше 50 сіл

Route 66 спускається від Бакотського скельного монастиря, петляє між півсотнею затоплених сіл, виринаючи в селі Устя, там де раніше був паром, але зараз стало нерентабельно. 

Бакота. Початки 

***

Інший, непідводний шлях від Кам’янця до Бакоти залишає поза грою всі села – 

щоб їх мешканці, чалапали кілька кілометрів по болоті від зупинки рейсового автобуса – на відміну від “нанизуючого принципу” доріг Тернопілля. Несподівано затяжні, гірські  спуски-підйоми – такі на Р24 пізніше з’являться тільки по інший, карпатський бік медалі. 

Route 66  в Подільських Товтрах 

 в такому вигляді і по дорогах їздить 

На цій дорозі можна зустріти екзотичні, колоритні, спроможні дати 100 очок вперід реднецьким пікапам Останці Радянського Автопрому – вицвілі,  втомлені сонцем, химерних відтінків москвічі-комбі, жигулі із круглими, широко виряченими очицями, пасажирські ПАЗ-672; тут продовжують рекламувати пластикові вікна покійним Кузьмою Скрябіним.  

десь в Карпатах

Подібність цієї дороги до американського прототипу така, що Легенду про Палаючу Вантажівку, шо з’являється подорожнім серед ночі (з пантеону американських легенд №1), передер не я –  нею давно заохочують туристів, коли везуть до Бакотського скельного монастиря. 

Бакотський скельний монастир 

 Але значно страшніше на цьому терені зіткнення не з палаючою цистерною – з  хресною ходою, сповненою палаючими ортодоксією вірянами московського патріархату. “Білі платочки” оточені демонічного виду манахамі;

загроза зіткнення з  ударом маваші, що ним можна забити бика,

від спортивної зовнішності молодиків, які оточують даний прайд.

                                                                ** 

Кам’янець

 В Кам’янці, хитро заплативши 10 гривень на шлагбаумі, route 66 на кілька кілометрів втікає від питомої Р24 в Старе Місто, звідки простує на схід, а легендарні персонажі – продовжують з’являтися. Будьмо уважні – тут водій ризикує підхопити студентку

яка каже, що поспішає здавати сесію в університеті. Спочатку водія дещо насторожує той факт, що він їде якби не в бік університету, а від нього, але за певний час перестає звертати на такі дрібниці увагу… а оговтується, як герой пісні “клофелін” Братів Гадюкіних, на березі Збруча – в кущах, в руці бичок, візжать десь муравлі, дві сльози на помнятих щоках.

                                                          * 

DCIM566GOPRO

дім Леприкона в Скалі

В Скалі-Подільській на виїзді – будиночок, який нікого не залишить байдужим. 

Це – резиденція ірландського леприкона, більш відомого як O.W. Grant, в американській традиції здатного виконати бажання того, хто його підвозить – але на тих умовах, що після цього життя водія зміниться назавжди. Український аналог – син ірландця-волонтера Корпусу Миру та студентки (ми її вже підвозили), привид якої втопився в Збручі від невивезеного в Штати кохання. За легендою, вітчизняний прототип леприкона працює в донорській американській організації. Якщо підібрати на дорозі цей аналог – так, він наділений можливостями змінити ваше життя, але натомість починає перелічувати перелік необхідних для цього документів/ бюрократичних формальностей за доброзичливої підтримки американського народу. Простіше висадити його на узбіччі, чим втягуватися в цей безглуздий, безконечний марафон.  

фото авторства Віктора Іванкова  

На тернопільському відрізку route66 між Борщевом та Товстим Р-24-у перетинає дорога Більче-Озеряни, утворюючи прецендент з іншої американської легенди – Перехрестя. Якщо ви мрієте потрапити на українську естраду – на Перехресті починайте гучно волати. Невдовзі сюди приїде Потап, з яким доведеться, кров’ю,  підписати антракт. Але він не зможе приїхати – в Лисівцях впав міст через річку Серет, і ніхто не береться його направити. Машини навчилися переїздити річку Серет вбрід – останніми роками дощів все менше, терени направду перетворюються на прерії. 

фото Віктора Іванкова. Вгадайте, де Америка 

Вгадайте, де Америка 

Якщо ви втомилися від усього – нижче Товстого, від’їхавши трошки вбік, зможете заночувати в гостинному дворі “From Dusk Till Dawn” (від заходу до світанку)

Будьте уважні – довкола двору звіринець, звідси постійно втікають звірята – туди сюди гасають вовки, пустилися в бєга крилі; відколи ставки прорвало, в Дністрі живе райдужна форель та осетрові, звалив у невідомому напрямку ведмідь, відлетіли у вирій рукокрилі кажани – всі ці ікс-фактори обіцяють весь спектр туристичних послуг.

 Від повороту в Берестку починається Road of rage and passion (дорога Шаленства й Пристрасті), її готують під зйомки кіна “Безумець Макс-Сім за Вісім” – таяк Крейда Ґібсон вже старий, на головну роль готується відомий вчитель фізики і  фізкультури, буде розганяти вусами всіх панків та незгоди.

фото Михайла Лашковича

***

Раніше, в невдалий день, якщо сонце на випередження сідало швидше, чим ти встиг сісти в попутню машину – то смиренно спиняв вечірній автобус-крейсер – “Яремче-Київ”. Але після того, як заробітчани змінили вектор руху – з Києва в Свиноуйсце, рейс відмінили, ви на ризику ночувати наодинці з дорогою. Прикімаривши, вам може привидітися двохповерховий “польський” автобус – він тарахкає, блистить і світиться, як Ява-тристапіісята в пісні тих же Гадюкіних.. Один мій товариш, Володимир Федорів, сів в такий – виявилося, що це – аналог Летючого Голандця. Більше я його не бачив. 

Я го видів!


Серед ночі Дорогою Шаленства та Пристрасті вишукують подорожніх пусті автобуси-еталони. Якщо необережний подорожній впіймається в такий, його повезуть крутити дротики – якщо в бік Прикарпаття, то на коломийську “Леоні”, або ж в Чортків на Себин. Вже зараз половина працівників на конвейєрі впіймані таким методом –  як і з готелю Каліфорнія, на конвейєр можна зайти, але назад вже не вийти. 

 міст через Дністер в Устечку

На оригінальній Route66 є міст самогубців – на противагу маємо найвищий через Дністер міст в  Устечку, 27 (санти)метрів. Його облюбував латентний вид самогубців – любителі-роупджампінгу, з перемінним успіхом вдаються до своєї розваги.  

 over the bridge

                                                  ***

Герої кіна  Easy Rider в 1969 везлися в Мексику, щоб купити в мексів трави, реалізувати її і здійснити Американську мрію. А рівно(!!) через сорок років в 2019, буквально в вересні, на Р24 між Коломиєю та Косовом вийшла з тіні чергова плантація канабісу, яку оцінили в 20 мільйонів доларів. Ось де справжня Українська мрія! 

А скільки, напевно, ще  плантацій в цьому краю ще не здійснили камінгауту! 

                    Синьків. Там вирощують помідори, принаймні так кажуть 

  route 66 в Косові. Фото Андрія Близнюка

Якщо ж ви нарішали всі справи в околицях Косова і вирішили рухатися далі – вважайте!  – ви на ризику зустріти на дорогі гуцула-вуду (в американській традиції skin walker). Спочатку він здається вам майже нормальним, а могильний запах списуєте на бринзу в бесагах – здвоєній торбі, бо біда ніколи не ходить одна – після зустрічі з ним (на місці аварії) маленький Потап почав писати вірші. Рейсовий автобус КОломия-Шибене заїхав останнього карпатського шамана, його дух перетворив його на електричного мольфара.     

фото зі сторінки ГуцулВуду

Якщо skin walker не заліз до вас в душу-машину – протягом усього Верховинського району вас перестріватимуть аналоги індіянців – гуцули, обидві кучкуються довкола доріг в декоративних костюмах, продають сувеніри, гриби, бухло та право з собою сфотографуватися. 

 фото Віктора Іванкова

В Ільцях за Верховиною route66 дотична з не менш легендарною “дорогою на Румунію” -її спорудження останніх  сто років входить в плани кожної нової влади, варто новій говорити про “перспективні плани” – як на її місце приходить наступна (діюча  влада говорити ще не почала).

десь в Карпатах

 

Кривопільський перевал Фото Михайла Лашковича

Наостанок дорога зривається вниз Кривопільського перевалу, щоб в Татарові розбитися об Н 09 — автомобільний шлях національного значення. В місцевому громадському туалеті на стіні пальцем виведено “гуцули все ще тут є, лиш вам з дороги їх  не видно”. 

 фото Віктора Іванкова, дальнобійника з Копичинець, який ганяє привидів на route 66

 Андрій Мельничук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *