«Лікарі вигадали версію про щурячу отруту, щоб не відповідати за смерть Веронічки…»

Раптова смерть дитини сколихнула весь район. Нестерпний біль нині розриває серце батьків дівчинки, безмежно сумує за нею 10-річна сестричка Катруся. Попередня причина смерті — набряк головного мозку. Щоб з’ясувати, що саме призвело до набряку, біологічні матеріали відправили на експертизу до Києва.
Відразу після смерті дитини в інтернеті поширили версію про те, що летальний випадок стався, бо дівчинка наїлася… щурячої отрути. Батьки Веронічки категорично спростовують це, надали слідчим можливість усе ретельно обстежити у них вдома, щоб не було жодних підозр. Мама дитини Марія Степанівна, яка вчителює у селі Джуринська Слобідка, стверджує, що безглузду версію про отруту поширили саме лікарі районної лікарні, щоб не відповідати за трагедію. Жінка вважає, що медики не вжили вчасно необхідних заходів для порятунку дитини. Поховали Веронічку 30 січня… В останню путь її провело все село…

«Матусю, забери мене звідси…»

— Остаточна причина смерті нашої Веронічки поки що невідома, але маю підстави вважати, що це сталося через вину лікарів. Це нам підтвердили експерти після розтину тіла, — з сумом каже Марія Степанівна. — Зазначили, що набряк мозку найімовірніше стався через неправильне лікування. До версії про отруту мене підштовхував… лікар районної лікарні. «Зізнайтесь, може, дитина десь вдарилась або з’їла отруту», — нав’язливо говорив. Після смерті донечки у нас вдома була слідча група, все пофотографували, жодної отрути не виявили. Припускаю, що лікарі через некомпетентність не поставили правильного діагнозу, вони не сильно й обстежували дитину, вочевидь, думали, що в неї харчове отруєння. Заметушилися лише, коли стан став критичний, але було вже надто пізно…

Під вечір у суботу, 25 січня, Веронічка вирвала, але спала вночі спокійно, а наступного дня почалася сильна рвота. Я зателефонувала до сільського лікаря. Не зміг приїхати, бо після операції — на лікарняному. Проте скерував до нас медсестру. Вона оглянула дитину, зробила укол, сказала зачекати до ранку, подивитися, чи будуть зміни. Я попросила направлення і вранці повезла дитину до медзакладу. Прийняв нас лікар інфекційного відділення районної лікарні Ігор Шкварок. Призначив медикаменти, пощупав дитині живіт, а потім десь до 19-ої години більше не заходив до нас. Казали, що він поїхав до Тернополя. «Матусю, забери мене звідси! Мене дуже болить животик…» — увесь той час благала дитина. Заходив інший лікар, медсестри. Я просила дати знеболююче, проте вони радили терпіти, бо прийде хірург і не буде знати, де саме болить. Дитина несамовито мучилась… А хірург не міг прийти до дитини, бо був на операції. Від обіду до вечора ми чекали хірурга. «Нехай ще потерпить», — й далі повторювали.

«Забирайтесь! Ми через вас усю ніч на ногах…»

— Ввечері скликали консиліум, на якому був і педіатр району Олег Майданик. Вочевидь, висунули якусь версію про недугу, але мені нічого не повідомили, — продовжує матір дитини. — Невдовзі педіатр сказав, що змушений перевести Веронічку до реанімації, а вранці будуть відправляти до Тернополя. Для мене це був шок. Я помітила, що в донечки почали синіти губи, скаржилася на головний біль, розуміла, що ситуація критична, тому не стала чекати до ранку. Через знайомих викликала з Тернополя швидку допомогу.

Поки чекали тернопільських лікарів, дитину забрали до реанімації. Спершу мені дозволяли бути біля доньки, тримати ручку, щоб не зрушила систему, а потім мене випровадили. «Мамо, мамо…» — досі чую її голосний плач. Дитя було перелякане. Я заявила лікарям, що якщо з дитиною щось станеться, то я їм не пробачу. Бігала за усіма, благала щось робити, щоб врятувати дитину, а мене обізвали… скандалісткою. А як я мала поводитись? Спокійно чекати смерті дитини? Вигнали мене в коридор, бо хотіли прикрити свої недоліки — мабуть, взялися фабрикували історію хвороби. Близько опівночі прибула бригада медиків з обласної дитячої лікарні. Кинулися рятувати дитину. Один із лікарів вийшов до мене і сказав, що неможливо транспортувати Веронічку до обласного центру, бо нема гарантії, що довезуть. До 3-ої години ночі він не відходив він моєї донечки. Я сиділа біля палати і плакала. Просила дозволити зайти. Сподівалася, що дитині стане краще. В якийсь момент мені повідомили, що стан поліпшився, а далі лише погіршувався і погіршувався…

Коли дитя померло, тільки тернопільський лікар підійшов до мене і почав просити пробачення. Казав, що усіма силами старався врятувати дитину, але не зміг. Вірю в його щирість. Усі інші медики повтікали. Я ридала на все відділення… Не знала, куди іти, що робити… «Досить! Забирайтесь! Ми через вас усю ніч на ногах, хочемо відпочити», — взялася мене безсердечно гнати одна медсестра.

«Найлегше сказати, що так мало бути…»

— Хтось мусить відповісти за те, що моя дитина на тому світі! Найлегше сказати, що так мало бути, — витирає сльози Марія Степанівна. — Веронічка померла у ніч на 28 січня, о 3.10 год. Не знаю, яку саме їй надавали допомогу в реанімації, а ось препарати, які капали в інфекційному відділенні, добре пам’ятаю. Чортківські лікарі на ходу придумували різні версії. То припускали, що у доньки цукровий діабет, тому вкололи їй інсулін, а перед тим прокапали їй два флакони… глюкози. Проте у дитини ніколи не було цукрового діабету. Заявляли про проблему з серцем. Але дівчинка ніколи не хворіла на серце, завжди була активною, жвавою. Якби справді була якась проблема, то, думаю, за п’ять років вона би точно проявилася.

Сільський лікар багато разів оглядав Веронічку, на першому році життя часто приїжджав до нас додому. Тільки починала кашляти донечка — я відразу викликала медика. Маю інформацію, що лікарі перевіряли, чи це не менінгіт. Але у Тернополі спеціалісти мені чітко сказали, що смерть доньки — це халатність районних лікарів. Усі дивуються, чому ми відразу не везли дитя до обласної лікарні, де кращі спеціалісти, де є обладнання для діагностики. Якби повернути час…

Слідство нині з’ясовує, чому лікаря тривалий час не було на місці. Якщо дитина була у важкому стані, то він повинен був її пильнувати. Після смерті доньки мені не показали історію хвороби. Коли я приїхала в морг забрати тіло, просили зачекати, бо були ще якісь неузгодженості з лікарнею… Про смерть дитини, наскільки мені відомо, лікарі повідомили в поліцію аж вранці після тієї страшної ночі, та ще й наговорили, нібито дитя наковталося щурячої отрути. Чому не кликали правоохоронців відразу, щоб за гарячими слідами все перевірили? Чому намагаються кинути тінь на рідних? Слідчий прийшов вранці, опитав лікарів, вилучив амбулаторну картку дитини. Чекаємо остаточного рішення, щоб дізнатися, що стало причиною смерті. На мою думку, лікарі діяли некомпетентно, чим ускладнили ситуацію. Не проявили людяності. Можливо, очікували, що я буду набивати їм кишені грошима… «Ти нагодувала дитину отрутою, а чіпляєшся до лікарів», — «різонула» мене одна медсестра. Яке має право таке казати? Після цих безпідставних образ ще більше хочу довести правду і покарати винних у смерті моєї донечки.

За коментарем «НОВА…» звернулася до лікаря-інфекціоніста Чортківської районної лікарні Ігоря Шкварка

— Дуже прикро, що дитинка померла. Щиро співчуваю родині, — сказав лікар. — Поступила маленька пацієнтка до нас о 10-ій годині ранку 27 січня з симптомами отруєння. Взяли аналізи — ацетон зашкалював. Зі слів матері, дитина занедужала в суботу, 25 січня, хоча дільничний лікар повідомив, що матір телефонувала до нього ще у п’ятницю ввечері і скаржилася, що дитина нездужає. Тобто до лікарні пацієнтка поступила приблизно на четвертий день хвороби. Загальний стан був важкий. Підключили крапельницю, дитина була у нашому відділення до 20-ої години. Ми покликали оглянути її ендокринолога, районного педіатра, хірурга. Вирішили перевести до реанімаційного відділення, там дитина була шість годин і, на жаль, померла. Ми робили все за протоколом, вважаю, що халатності з нашого боку не було. Матір зі мною не говорила про щурячу отруту, казала лише, що донька напередодні їла юшку і грушу. Наскільки мені відомо, тернопільській бригаді жінка припустила про можливе отруєння, бо нібито перед тим труїли гризунів. Заключний діагноз тернопільської бригади — отруєння невідомою речовиною, можливо, щурячою отрутою. В історії це зафіксовано. Клініки менінгіту ми не спостерігали, температури не було. Хірургічного втручання не потрібно було. Мабуть, дитину запізно привезли. До нас нерідко доправляють дітей із перевищеним вмістом ацетону в організмі, швидко стабілізуємо стан. Ацетон отруює головний мозок, відбувається інтоксикація організму. Набряк мозку — це наслідок. Причин може бути багато.