З давньої історії міста. Топільче – батько Тернополя?

Назва Топільче глибинно давня, походить із праукраїнської (русько-східнослов’янської, а, може, й індоєвропейської) мови та означає місце для водопою тварин. Гадаю, Топільче свого часу було величезним селенням. Наших пращурів сюди вабили сприятливі умови для життя й несказанно красива природа.

Можна припустити, що Топільче – батько Тернополя.

На жаль, ми не володіємо повнотою джерел щодо поселення часів Черняхівської культури в старожитному (згідно давніх речових знахідок) місті. За певних причини ми не маємо описів, де виявлені залишки цієї викопної спільноти, а через нинішню всецілу забудову центру й неможливості проводити археологічні розкопки, доводиться робити тільки припущення.

Усе ж, певні, знахідки були. Приміром, знахідки Черняхівського поселення та значно давнішого Трипільського поселення виявлені на Замковій горі (понадбережне видовження від замку, до церкви Воздвиження чесного хреста). Вважаю, що Топільче – це і є Черняхівське поселення. Виникло, ймовірно, воно в 4-6 сторіччях (коли зав‘язувалася протоукраїнська звана «Черняхівська» родова суспільність) й існувало до 13 сторіччя.

Як розбудоване городище, Топільче замикало з півночі (поряд Верхоставу-Зборова, давніх Вишнівця та Крем’янця тощо) могутнє Теребовельське князівство. Одночасно, Топільче зміцнювало північно-східне Галицьке прикордоння на шляху до Ладо-мирщини (сучасне місто Володимир-Волинський), тобто Волині (в державі Русь).

У цьому контексті варто згадати припущення дослідниці Степанії Садовської про те, що битва, описана в літописі,  княжих дружин 1153 року могла відбутися в підніжжі Топільча (суходолові навколо Надставної згаданої церкви).

ймовірно Топільче припинило існування 1240 року після  навали тюркомовних кочівників Азії. Відтак місцевість перетворилася у теренове поле. Зокрема, поживні плоди терену залишилися по Топільчеві. «Черняхівська» спільнота споживала терен багатосторонньо: цвіт як лікувальну речовину; з ягід готували напої – для цього використовували як свіжі, так і сушені.

У 13—14 сторіччях, коли опустіле місце руського потужного городища Топільче. До речі, документування «Топільча» поки що відоме тільки з грамоти 1540 року польського короля Сиґизмунда І у значенні укріплення важливої місцевості. Знову залюднювалося вже українським і християнським Тернополем.  Тоді назва міста, пов’язана зі словом  «терен» набуває містичного значення. Зокрема, символізує вінець терпіння в перемозі Божого Царства, а зацвітання на біло — любов Творця до дітей, що спасаються від гріхопадіння в порятунку безсмертної душі.

Історія Топільча наголошує на тому, що ми на своїй землі, ми не прийшли ні звідки. Наші пращури русичі (не путати з росіянами) заснували це поселення, яке потім переродилося в Тернопіль. Зауважу, що польський коронний воєнначальник Ян із місцевості «Тарнуф» — у порівнянні надто мізерної велечини, аби міг впливати на об’єктивний розвиток України в осерді Західного Поділля—Медоборів—Середнього Подністров‘я.

Історик Василь Штокало.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *