Гнійна рана на тілі економіки Тернопільщини

Корисні копалини осадового походження (вапняки, гіпси, крейда, піски, пісковики, глиниста сировина, торф), які становлять значну частину загальноукраїнських покладів, — є візитівкою Тернопілля. Але безсистемне, вузько комерційне використання надр давно перетворилося на гнійну рану на тілі економіки області.

Багато про що скаже узагальнена інформація Геоінформу України. Торік в області розроблялося 132 родовища. Проте спеціальні дозволи (ліцензії) на користування надрами мали лише 106 суб’єктів господарювання. А загалом картина виглядає так: майже кожен третій кар’єр на Тернопільщині розробляється без гірничого та земельного відводів, 40% — без необхідних проектів розробки і рекультивації земель, планів розвитку гірничих робіт. Людям залишається нелегальна низькооплачувана праця, підірване здоров’я, а громадам — розбиті дороги та екологічні лиха. Торік від діяльності надрокористувачів місцеві бюджети області недоотримали понад 12 млн. грн.

Величезні труднощі в отриманні дозволів спонукають бізнес шукати прикриття у контролюючих і правоохоронних органів.

На півдні області давно став тіньовим бізнесом незаконний видобуток піщано-гравійної та піщано-галечникової суміші з русла Дністра. Ні для кого не секрет, що розмивання берегів призводить до підтоплення тисяч гектарів земельних угідь, житлових будинків і господарських будівель. У різних районах, наприклад у Заліщицькому, Бучацькому, Монастириському, Теребовлянському, Чортківському, місцеві жителі та підприємці самовільно розробляють родовища пісковику різного кольору, який застосовується як побутовий камінь і облицювальний матеріал. А про самочинне використання приватними підприємствами родовищ пісковиків, вапняків, пісків можна говорити безкінечно.

Більш ніж переконливий факт: із 68 цегельних заводів сьогодні працює менш як половина — 32. А з відповідними дозволами на видобування суглинків іще менше — до 19. Наприклад, навесні почав працювати цегельний завод у селі Оліїв Зборівського району. Кар’єр глини, що поблизу, використовується без спецдозволу, не має гірничого та земельного відводів. Власник — ТОВ «Оліївський цегельний завод» не забезпечує безпечних умов праці. Трактор, який видобуває глину, приводиться в рух не з кабіни, а ззовні, що створює серйозну загрозу життю водія. А безпосередньо на заводі працівники трудяться без спецодягу. Обертові механізми відкриті, не захищені кожухами, що може призвести до травматизму. Людей ніхто не інструктував з техніки безпеки, адже немає відповідального за цю ділянку роботи. Територіальне управління Держгірпромнагляду в області наклало штраф у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на директора цегельного заводу та заборонило експлуатацію печі.

Схожі заходи було вжито до підприємця Петра Щурка, який розробляв родовище пісковиків у селі Налужжя Теребовлянського району без жодних дозвільних документів. Перелік можна було б продовжити, однак зупинимося, лише зазначивши, що суто каральними методами проблеми не розв’язати.

У піщаних кар’єрах панує величезний безлад. Із 45 облікованих родовищ піску на території області легально працює 21. Більше десятка розробляються самовільно.

У питанні надрокористування Бережанський район не є надзвичайним. Окремі родовища пісковиків, як, наприклад, в урочищі «Лисоня» поблизу райцентру, офіційно не розробляються. Камінь, придатний для спорудження будинків і ремонту доріг, вряди-годи видобувають та вивозять невідомі особи. Міліція їх ніяк не могла встановити, тому райвідділ торік відмовив у порушенні кримінальної справи з приводу незаконного зняття верхнього шару грунту кам’яного кар’єру. А місцева влада й досі не створила комунального підприємства, яке на законних підставах розробляло б цей кар’єр і продавало би будівельний камінь шляхово-ремонтним організаціям.

У ТОВ «Мечищів-пісок», який розробляє Мечищівський кар’єр піску, закінчився термін дії спецдозволу на геологічне вивчення з дослідно-промисловою розробкою надр. Наступного документа, який дозволяв би видобувати цю сировину, поки що немає. Та коли автор цих рядків разом з одним із депутатів райради відвідав об’єкт, там працювала важка техніка, видобували і вантажили пісок.

А Волицьке родовище піску, що розташоване на території Рогачинської сільради, — вельми оригінальне явище. Серед засновників ПП «Кремінь-Аква» дві підприємливі тещі — голови райради Василя Німка та екс-голови райдержадміністрації Віктора Зінчука — Любов Куромонова та Марія Дика. Ліцензію на видобуток корисних копалин підприємство отримало ще в січні 2009 року. Проте з іншими документами було проблематично. Наприкінці 2010-го прокуратури області і району внесли припис директору підприємства оформити усі правовстановлюючі документи на ділянку родовища. Процес тривав понад рік. Нині згадане приватне підприємство має усі дозволи та договір оренди землі. Та в кар’єрі оселився підступний жук. У проектній документації на розробку родовища не було оцінки впливу на навколишнє середовище та позитивного висновку державної екологічної інспекції. Цей факт визнала прокуратура області. Тому й не дивно, що під час експлуатації кар’єру активізувалися зсуви ґрунту. Схил піщаної гори поволі сповзає до людських осель.

Мальовниче село Дунаїв, що поблизу Кременця, природа не обділила надрами. Тут є три кар’єри пісковиків. Але тільки один із них розробляється більш-менш легально. Надрокористувач — ПМК-9 — вносить плату за користування надрами та за оренду земельної ділянки. 8 тис. грн. на рік для сільської скарбниці — кошти невеликі, але краще, ніж зовсім нічого.

Інший суб’єкт господарювання — ПАТ «Кременецький крейдяний завод» — не має жодних дозвільних документів на розробку двогектарного родовища пісковиків. Не отримав іще ліцензії на користування схожим кар’єром підприємець Володимир Фендич, хоча й погодився брати участь у соціально-економічному розвитку села та сплачувати за оренду земельної ділянки. Проте, як переконує сільський голова Дунаєва Євгенія Лісова, «два останні кар’єри розробляються, в них працює техніка і вивозиться будівельна сировина». Це підтверджує і депутат облради, член комісії з питань законності Богдан Гачкевич: «Побувавши в трьох кар’єрах, які досить активно розробляються, я був просто шокований. Сільська рада отримує копійки, тоді як зараз, в пік будівельного сезону, машина піску або каменю коштує шалені гроші. Незрозуміло, куди дивиться місцева влада, податкова служба, правоохоронні органи? Я буду звертатися із депутатськими зверненнями в різні інстанції, щоб покласти цьому край. Злодії мають бути покарані і притягнуті до відповідальності за розкрадання добра громади».

Процедура отримання спеціального дозволу (ліцензії) для підприємства, яке має намір розробляти новий кар’єр, вельми ускладнена. Погодження в усіх місцевих радах — від сільської (міської) до обласної виглядає, як тривале ходіння по муках. Адже частина депутатів будь-якого представницького органу може будь-коли не проголосувати за надання дозволу, прикриваючись благородними мотивами — турботою про здоров’я і безпеку жителів. У свою чергу, Міністерство екології та природних ресурсів України часто повертає заявникові весь пакет документів, не обґрунтовуючи причини. І виходить, що бюрократична тяганина при одержанні спецдозволу триває рік-два.

Залежно від площі родовища і розвіданих запасів ліцензія на видобуток корисних копалин коштує від 50 тис. до понад 1 млн. грн. Але для переоформлення документа Державна служба геології та надр призначає експертизу проекту розробки кар’єру. Зауважимо, діючого! Для підприємця чи підприємства це додаткові витрати — від десятків до майже 200 тис. грн. Засновник ТОВ «Скала-Подільський спецкар’єр» Василь Гнідий не приховує обурення: «Наше підприємство розробляє родовище вапняків уже 65 років. Держава витратила кошти на геологорозвідувальні роботи, підприємство вклало чималі інвестиції в розробку родовища, підвело комунікації та створило всю необхідну виробничу базу. А тепер ми можемо не переоформити ліцензії на користування надрами. Я не бачу в цьому ніякої логіки. Підприємство втрачає доходи, працівники — роботу, а держава — надходження до бюджетів».

Гаразд, згадані документи є. Тепер потрібно отримати в обласній раді гірничий відвід. Процес має непогані шанси призупинитися, адже знову триває бюрократична тяганина.

Недавно надрокористувачів здивувала ще одна несподіванка. Орган, який видає ліцензію, став вимагати укладення договору на «здійснення моніторингу і наукового супроводу виконання особливих умов дозволу та угоди про умови користування надрами». Незалежно від обсягів видобутку в надрокористувача не залишається іншого виходу, як витягнути з кишені кілька десятків тисяч гривень. Отак урядові структури полегшують умови отримання ліцензії, тим самим спонукаючи бізнес працювати нелегально, шукати прикриття у правоохоронних і контролюючих органів. Чимала кількість дорогих дозволів — хіба не найкращий шлях до «даху»?

Роман Якель, ДТ