На Тернопільщині живе кращий сільський голова України

Білівську сільську раду Чортківського району визнали кращою на Тернопільщині і однією з кращих в Україні. Національний проект “Україна від краю до краю. Місцеве самоврядування” тривав протягом року. Сільського голову Володимира Шматька нагородили грамотою “За вагомий внесок у розвиток місцевого самоврядування” та медаллю.

Володимир Шматько, за фахом інженер-еколог, сільським головою став у 24 роки. Нині йому – 26. У 19 років був наймолодшим депутатом Чортківської районної ради. Через рік став радником голови райради. Здобуває другу вищу освіту, навчаючись у Тернопільському національному економічному університеті на спеціальності територіальне управління і місцеве самоврядування.

– Тепер пізнаю свої можливості, – розповідає Володимир Шматько. – Голосували за мене переважно старші жителі Білої і трьох хуторів. З молодими іноді важко знаходити спільну мову. Але хочу порозумітися з ними і водночас повчитися у старших.

У Білій зупиняємося біля будинку культури. Сільська бібліотека, яка міститься тут, виграла грант. Тож завдяки цьому обладнали інтернет-центр.

– Щоб посидіти в інтернет-центрі, слід дотримати однієї умови, – пояснює Володимир Шматько. – Кожен, хто бажає ним скористатися, повинен записатися в бібліотеку і взяти будь-яку книжку. Якщо ні, то доступ до комп’ютерів закритий. Так пропагуємо у селі читання книжок.

Найбільше відвідувачів – у вихідні. Переважно молодь. Іноді приходять пенсіонери. Доступ до інтернету безкоштовний.

– Щовечора витрачаю кілька хвилин на інтернет, – ділиться Ольга Трендовацька. – Цікавлюся матеріалами про виховання, бо ж маю внуків і хочу, щоб виросли вони добрими і чуйними людьми.

Далі йдемо на цвинтар. Кладовище розширюють, вирубуючи хащі взимку, поки сплять дерева. Ще одне нововведення у Білій – тут вшановують покійників живими квітами.

– Спочатку це люди сприймали важко, – ділиться голова. – Лише працівники сільської ради підтримали мене, ідучи на похорони із живими квітами. Адже штучні вінки засмічують цвинтарі. Виготовляти і продавати їх ми уміємо, а утилізувати не навчилися. Добре, якщо із могил їх винесуть на сміттєзвалище, а не кинуть поряд. Але й це не вихід із такої ситуації, бо на сміттєзвалищі бездомні палять вінки і здають на металобрухт дроти, з яких сформована основа. Дим стелиться над селом і люди ним дихають. Мертвим уже не допоможемо, а живих повільно вбиваємо.

– Не знаю, чи можливо тут щось змінити, – каже сусідка голови Оксана Магега. – Люди так звикли. Я, наприклад, вважаю, що живі квіти треба дарувати живим, а штучні – мертвим. А те, що Володя запровадив вивезення сміття із села, – добре. Дороги взимку у нас посипають. Стадіон відремонтували.

За рік Володимир Шматько придбав для села автомобіль ГАЗ-53 для вивезення сміття і трактор МТЗ-80.

– Молодий голова таки хоче щось зробити для села, – вважає тракторист Богдан Гребенюк. – І його вік не є для цього перепоною. Якщо не було розуму у 20, то і в 60 не прибуде.

Село Біла — одне з найбільших в області. Тут проживають близько чотирьох тисяч осіб, серед них – багато молоді і підлітків. Тож, дбаючи про їх здоров’я, недавно тут збудували спортивний комплекс. Він освітлений, є будиночок з душовими і роздягальними, для глядачів встановили пластмасові сидіння. Відбуваються тут футбольні і волейбольні турніри між вуличними командами, районні сільські спортивні ігри.

Володимир Шматько скаржиться на умови в державі, які не сприяють розвитку місцевого самоврядування. Вбачає проблему в бюджеті, який формують не за потребою громади, а за залишковим принципом. Хоч бюджет країни формують місцеві бюджети.

А ще Володимир Шматько переймається рівнем спілкування односельців.

– Уже і в селах люди перестають вітатися, – ділиться голова. – Гоноровими стають, замкнутими. Це найбільше вбиває громаду. Насправді людина сама нічого не зробить.

Незважаючи на свій молодий вік, на сільські проблеми, Володимир Шматько впевнено долає труднощі, здобуває управлінський досвід і мріє про розквіт своєї малої батьківщини.

А ще наймолодший сільський голова недавно одружився. Із майбутньою дружиною Мар’яною зустрічалися два місяці.

– Це кохання з першого погляду, – згадує Володимир Шматько. – До шлюбу ішли через усе село. Багато людей вітали нас. Але навіть за весільним столом думки про роботу не покидали мене.

Анастасія Пасічник, “Свобода”.