Ірині Жигуновій потрібні повноваження

Матеріал створено без жодного корисливого моменту, виключно через бажання передати читацькій аудиторії знання про цього кандидата у депутати до Файномістянської міської ради. Бо: коли познайомилася із Іриною Жигуновою — позаштатним радником міністра соціальної політики України з питань внутрішньо переміщених осіб, восьмою позицією у «Топ 100 кращих тернополян», головою правління благодійного фонду «Вікно життя», місцевим волонтером, мамою-героїнею… подумалося: «Не все так погано в нашому тернопільському домі. Шанс все ще є».
Як усе починалося. Життя знайшло Ірину Жигунову 25 травня 1975 року в місті Чорткові. Перший рочок Ірини сім’я вже відзначала в Тернополі – батька перевели сюди на службу. Молода родина оселилась на масиві «Сонячний», який тоді лише забудовувався, дім із «сонечком» у той час на вул. 15 Квітня був крайнім на БАМі. В перший клас Ірина Жигунова пішла 1982 року до новенької тоді №19-ої школи м. Тернопіль. «Учителів та однокласників згадую з особливим теплом. Аналізуючи життєві шляхи багатьох випускників №19-ої школи, роблю висновок, що зусилля педагогічного колективу не були даремними, адже прізвища колишніх учнів «альма матер» зустрічаю на шпальтах газет, та й в житті лише у позитивному світлі», — зазначила Ірина Жигунова.
Кандидат у депутати до Тернопільської міської ради по округу №30 від партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність» навчалася у Тернопільському педагогічному інституті. Одружена, мама п’яти дітей. «Зараз моя старша донька закінчує навчання у львівському університеті, одружена, зять несе службу на сході України, — розповідає пані Ірина. — Син – студент третього курсу Тернопільського державного технічного університету ім. Івана Пулюя. Середня донька – у четвертому класі коханої №19-ої школи, а дві найменших донечки вдома: одній 3 роки, наймолодшій – 4 місяці».
Про трагічний випадок. 17 років Ірина Жигунова працювала в приватному бізнесі. «У 2009 році в Тернополі стався трагічний випадок: в смітнику знайшли тіло новонародженого хлопчика, — розповідає пані Ірина. — Слідчі встановили, що вбила дитину і викинула на смітник… його власна мати. Мені, як матері, нестерпно було прийняти і усвідомити цей факт. Які б почуття не переповнювали мою душу, засуджувати людину за цей вчинок я права не мала, але нічого не робити і вдавати байдужість теж не могла. Вивчивши світовий досвід вирішення цієї проблеми, зваживши усі «за» та «проти», разом з однодумцями прийняли рішення про створення благодійного фонду «Вікно життя». Фонд покликаний допомагати жінкам у складних життєвих обставинах. «Вікна життя» — спеціально обладнані бокси для безпечного прийняття новонароджених, від яких мати хоче відмовитись анонімно. Залишивши маля в такому «вікні», жінка, принаймні, зберігає здоров’я та життя дитині і уникає кримінальної відповідальності». За словами Ірини Жигунової, «вікном життя» наразі не скористалися жодного разу, але був випадок, коли у фонді переконали матір, яка планувала залишити дитинку, не робити цього. Ця жінка була із Закарпаття. Досі підтримує теплі стосунки з Іриною Жигуновою, надсилає щасливі фото дитини. Благодійний фонд «Вікно життя» уже п’ять років поспіль допомагає сиротинцям, гірськолижній школі, переселенцям. «Завдяки фонду «Вікно життя» я познайомилась з багатьма чудовими людьми, — каже Ірина Жигунова. — Вони надихають своїми добрими вчинками робити щось подібне».
— Вважаю, «геройство» має місце там, де хтось не допрацьовує. Хтось сидить у теплому кріслі, поки я трясусь у маршрутці чи в попсутій машині під дощем, у багнюці. «Кабінетник» потирає руки, бо я роблю його роботу, і його влаштовує, що він не Герой. Волонтерська діяльність навчила, що вирішення будь-якої проблеми стоїть на трьох китах: повноваження, довіра, фінанси. В мене є два кити: вмію знайти кошти, рівень довіри мені виявили жителі міста восьмою позицією у рейтинзі «Топ 100 кращих тернополян». Зараз йду у владу — за повноваженнями.
Ірина Жигунова поміж багатьох претендентів отримала посаду позаштатного радника міністра соціальної політики України з питань внутрішньо переміщених осіб у вересні цього року. «Якщо з 2 500 біженцями Тернопільська область успішно справилась, адже вони асимілювались у нашому суспільстві, то доля рідного міста мене не на жарт турбує, — зазначила Ірина Жигунова. — Місто деградує. Перетворюється на містечко, де в центрі, встеленому новою бруківкою, зубожілі люди стоять у довгих чергах за дешевими харчами. На околицях міста нема тротуарів, розвалюються фасади житлових будинків. І розмаїта «візитівка» Тернополя – періодичний сморід сміття. Раніше думала, для вичерпної картини нам бракує тільки недільного спалення відьом, але «тернопільські відьми» вже горять: четвергова «психотропна газета» (sіc!) відкрила фінішний тиждень передвиборних перегонів і «зробила» мій день. А якщо серйозно – я люблю Тернопіль. Як відомо з Біблії: серце людини там, де її скарб. Для мене мій скарб – це моя сім’я. Майбутнє моє, моїх дітей пов’язую тільки з Тернополем і тільки з Україною».

Ірена Кропива.

Фото з приватної галереї Ірини Жигунової.