Сергій Надал у Святий Вечір намагався спровокувати війну з депутатами?

Навіяно черговою серією «психотропних» публікацій на тему «опоблоку»…

Для фахівців, не обізнаних з підкилимними політтехнологічними ігрищами, залишились незрозумілими дії Сергія Надала щодо накладення вето на рішення депутатів щодо недовіри начальнику управління містобудування, архітектури та кадастру Василю Бесазі.

Будь-який фахівець з місцевого самоврядування підтвердить, що повноваження призначати та звільняти начальників управлінь та відділів виконавчих структур рад належить їх головам (міським, селищним, сільським). Тому усі депутатські кадрові проекти рішень носять виключно рекомендаційний характер і викладаються у формулюванні «висловлення недовіри», а не «звільнення від займаної посади». Причому у статусі рекомендації такі рішення залишаються навіть після подолання вето голови міста чи села.

На попередній сесії депутати з усіх фракцій більшістю голосів задекларували міському голові свою позицію. Очільник міста замість того, щоб почути та зрозуміти представників громади, пішов у відкриту та публічну конфронтацію та почав коментувати прийняте рішення виключно як політичне й юридично неправильне.

Безпрецедентне призначення сесії для подолання вето саме у Святий Вечір виглядала, як провокація з боку Сергія Надала розпочати війну з депутатами. Отримуємо дивну картину, коли міський голова на словах по-європейськи закликає своїх колег по сесійній залі до формування конструктивної протернопільської більшості, а на ділі – нав’язує лише власну думку у найрізноманітніший спосіб і всіляко намагається «протиснути» її.

На щастя, депутати не піддались придуманій мером провокації і зайняли розумну позицію, не втягнувшись у гру «хто сильніший чи затятіший». Адже, як ми вже зазначали вище, навіть голосування всіх без виключення депутатів за подолання вето матиме лише рекомендаційний характер (як і прийняте раніше) і рішення звільняти чи не звільняти посадовця все одно залишається за головою міста.

Якщо міський голова докладає таких неймовірних зусиль для захисту Василя Бесаги, то маємо розуміти, що цим самим бере на себе відповідальність за усі дії чи бездіяльність підлеглого. Як і раніше захищав свого заступника Володимира Камінського, який, проте, в суді визнав свою вину. С.Надал має на це право. Але тоді розмови про європейськість, демократичність і конструктивну протернопільську більшість виглядають непереконливими.

Іван Сіренко