За що на Тернопільщині молоду вчительку засудили на 15 років тюремного ув’язнення

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Архівно-кримінальна справа № 2944 в одному томі на 79 аркушах. Протокол допиту 12 листопада 1944 року. с. Вишнівець. Я старший оперуповноважений районного відділу НКДБ, мл. лейтенант держбезпеки Івохно допитав в якості затриманої Ванькевич Ольгу Юрівну, 1912 року народження, одружена, має дочку віком 4 року, працювала директором семирічної школи в селі Чайчинці Вишнівецького району Тернопільської області і там проживала.

“Я, Ванькевич Ольга Юріївна, народилась в селі Чагарі Збаразького району Тернопольської області в 1912 році в сім’ї селянина-середняка. Після закінчення чотирирічної школи в селі Чагарі, у 1925 році пішла навчатись у Тернопільську гімназію. У 1932 році я закінчила навчання і переїхала до свого батька в село Шимківці Вишнівецького району. До 1934 року я працювала з батьком на господарстві. У 1934 році переїхала жити в Збараж, де стала на роботу продавцем в кооперативі до листопада 1939 року. З грудня 1939 року по червень 1941 року працювала вчителькою початкових класів в селі Оришківці Вишнівецького району. Коли прийшли німці, я перейшла жити в село Чайчинці і там влаштувалася вчителькою. У березні 1944 року, коли прийшли радянські війська, мого батька заарештували і де він знаходиться по цей час, мені нічого не відомо. Через декілька днів після арешту батька, також хотіли заарештувати маму і мого брата. Все господарство і будівлі були конфісковані. Мама Ванькевич Анастасія Іванівна та брат Ванькевич Олексій Юрійович де саме перебувають на даний час, я не знаю. Чоловік мій Скобель Олексій у 1941 році відстав від червоної армії і був на нелегальному положенні під час німецької окупації. Я вийшла за нього замуж. Сам він родом з Разянської області, по національності росіянин. На цей час, де знаходиться мій чоловік, я не знаю. У лютому 1944 року він пішов в партизанський загін який проходив через наше село Чайчинці. Після цього я бачила його тільки два рази. У червні 1944 року він був у Збаражі і переночував в дома два дні, але так роботи у Збаражі не він отримав і кудись виїхав не повідомивши мене. Мого брата Олексія німці у 1943 році примусово відправили в Німеччину на роботу. У мене ще є старша сестра Анна 1907 року народження, яка проживає з чоловіком і займається сільським господарством. Також є ще сестра Текля 1904 року народження, сестра Марія 1902 року народження проживає у Збаражі і працює поваром. Сестра Марія 1910 року народження проживає у Бережанському районі.

Проживаючи на території Вишнівецького району та працюючи директором школи я мала багато знайомих. Серед них це Галинська Анна Пантілімонівна, 1918 року народження, українка, член ВЛКСМ на цей час. Працює політ-інспектором при Вишнівецькому РВ освіти.

Галинська Анна Пантілімонівна після закінчення педагогічних курсів у 1940 році була направлена у Вишнівецький район в село Чайчинці завідуючою школи і працювала там до 26 червня 1941 року. 27 червня виїхала в Полтавську область. У вересні місяці 1944 року знову була направлена на роботу у Вишнівецький район, а саме у школу села Чайчинці. Там і познайомилася з Ванькевич Ольгою Юрієвною і стала проживати з нею в одній квартирі.

24 жовтня 1944 року Галинська Анна Пантілімонівна дала свідчення у селі Вишнівець слідчому Вишнівецького РВ НКВС мл. лейтенант держбезпеки Івохно на Ванькевич Ольгу Юрієвну.

“ Ольга Юріївна мала великі зв’язки з бандерівцями і часто з ними зустрічалася. Вона діяла проти радянської влади і працювала на так звану “Самостійну Україну”. Вона у період німецької окупації працювала в селі завідувачкою школи і вже тоді проводила серед дітей націоналістичну пропаганду. Коли я 30 серпня 1944 року прибула перший раз в школу то побачила що у школі відсутні політичні підручники, на стінах не висить ні один портрет керівників радянського союзу. Плакати і лозунги також відсутні. При мені в перші числа вересня 1944 року на квартиру до Ольги Юріївни приходили бандити озброєні автоматами, в чоботах та у німецькій формі. Один з них назвав себе Соколенком Василем і сказав до Ванькевич, щоб вона у школі проводила виховний процес у дусі українського націоналізму і не виконувати комуністичних вказівок. Також він мене попередив що буде знати про мене все і щоб я не виховувала дітей у комуністичному дусі. При розмові з Ванькевич у школі і на квартирі, я постійно чула від неї націоналістичні заклики та негативне ставлення до радянської влади. Вона говорила що Сталін і радянська влада проводить неправильну політику і треба всім українцям боротися за Самостійну Україну. Часто вихваляла Степана Бандеру та вимовляла його націоналістичні лозунги. Так 14 жовтня у ночі до неї приходив Соколенко і ще один з зброєю бандит. Соколенко сам особисто з нею розмовляв а потім вивів її на двір. В розмові зі мною Соколенко сказав, що він достатньо навчений і вчився у Київському університеті, а зараз працює в бандерівцях на посаді політіструктора і заявив, що коли я піду в район то повинна сказати, що бачила в Чайчинцях такого знаменитого бандерівця, як Соколенка. Я не чула детальну розмову між ними, бо вони говорили потім на дворі дуже тихо Коли прийшов другий бандит в кімнату, то сів мені на ліжко і я його відразу прогнала. Він нецензурно відповів, але вийшов. Через деякий час Солколенко прийшов третій раз до Ванькевич з двома молодими хлопцями 1927 року народження. Це були Короник Дмитро і Буднік Данило. До Ванькевич часто навідувався завідуючий відділом освіти Вишневецького району Слюсарівський Григорій Данилович. 27 вересня в день престольного свята в селі Чайчинці Ванькевич організувала вечірку, на якій був Слюсарівський, голова сільської ради, Буднік Пилип, Буднік Данило, Слюсар Олександр. Коли вони випили, то заспівали націоналістичні пісні “Ой йду я в бій за рідну землю”, “Степан Бандера нас в бій поведе”. Я цю пісню чула в перше і потім сама заспівала пісню “ В бій за Сталіна”. Тоді чотирирічна дочка Ванькевич сказала мені “Анна не співай більшовицьких пісень, бо я їх не люблю. Я з ними після тих пісень не сиділа, а пішла на квартиру до своїх хазяїв. Всі потім розійшлися. Завідуючий районо був в дуже дружніх відносинах з Ванькевич. Вона не боялася, що її можуть вислати в Сибір і дуже хотіла зустрітися з головним комісаром ОУН Вишнівецького району”.

21 жовтня 1944 року Ляшенко Валентина Герасимівна дала свідчення у селі Вишнівець слідчому Вишнівецького РВ НКВС мл. лейтенант держбезпеки Івохно на Ванькевич Ольгу Юрієвну.

“ Я сама родом з Херсонської області. Була направлена на роботу в село Чайчинці Вишнівецького району в 1944 році. В перший день мого прибуття в це село я пішла в школу і провела уроки. Мені зі сторони завідуючої школи не було дано ніяких вказівок і розмов на політичну тему також не було. 11 жовтня 1944 року я бачила як на квартиру до Ванькевич приходили бандити. Вони були озброєні автоматами. Прийшовши на квартиру вони запитали хто я така і якого походження. Я відповіла що мене направили сюди на роботу вчителькою. Того бандита прізвище було Соколенко. Ванькевич часто говорила слова проти радянської влади. Виступала в розмовах проти виселення людей в Сибір. Часто співала бандерівські пісні. А так більше сказати про неї нічого не можу”.

13 лютого 1945 року Слюсарівський Григорій Данилович дав свідчення у Кременці слідчому на Ванькевич Ольгу Юріївну

“Я дуже мало перебував в оунівській організації Вишневецького району. Але можу сказати зі слів районного провідника “Кобця”, що Ванькевич Ольга Юріївна була надрайоновим політреферентом та здійснювала націоналістичну роботу по всій зоні Вишнівецького району, який складався з шести кущів. Чайчинці належали до Снігоровецького куща Вишнівецького району. Туди ще входили такі села: Снігурівка, Оришківці, Чайчинці, Гнидава, Коханівка. Вона повинна була проводити в школах елементи патріотичного виховання дітей. Проводити серед жителів агітаційно-просвітницьку роботу щодо невиконання населенням держзаготівель та проводити агітацію серед молоді, щодо масового ухилення від призову до червоної армії”.

Протокол допиту між обвинуваченими Слюсарівським Григорієм Даниловичом та Ванькевич Ольги Юріївни від 16 лютого 1945 року. Слідчому Вишнівецького РВ НКВС мл. лейтенант держбезпеки Івохно

“Я по запрошенню Ванькевич Ольги Юріївни приїхав до неї 10 вересня 1944 року де і мав переночувати. Десь коло 11 години вечора до неї прийшов мені невідомий, добре озброєний чоловік. Потім я взнав, що це колишній голова сільської ради в Чайчинцях, а тепер член УПА під кличкою “Шурай”. Коли я був 20 жовтня знову на квартирі у Ванькевич, то до неї приходив її брат Ванькевич Степан з сотником “Соколом”. Після цього “Сокіл” приходив ще декілька раз з озброєними хлопцями. Між мною і “Соколом” проходили націоналістичні бесіди і я передав йому добровільно зброю, яку мав. Я ще раніше просив Ванькевич зблизити мене з бандерівцями. Вона моє прохання виконала і познайомила з ними. Коли я вже став членом ОУН на Вишнівеччині, то Ванькевич заявила, що по посадах в ОУН я її підпорядковуюсь, а по освіті вона мені. Від Ванькевич я взнав про всю сітку ОУН у Вишнівецькому районі. На скільки кущів поділяється вся зона і хто є кустовим керівником. Ванькевич ввела в цю структуру цілу групу вчителів Вишнівецького району. Одного разу я у неї на квартирі бачив її маму. Вона сказала що батька заарештували, а мама та брат переховуються”.

“ Я, Ванькевич Ольга Юріївна приймала в себе на квартирі Слюсарівського Григорія Даниловича. Він просив мене, щоб я познайомила його з членами УПА і це я зробила через свого брата Степана. Я в членах ОУН не перебувала і ніякого псевдо ніколи не мала. Нікого з членів ОУН і УПА я не знаю. Так до мене приходили невідомі озброєні хлопці, але вони заходили в кожну хату села, перевіряли чи немає там енкаведистів чи засланих агентів. Часом казали як вчителі повинні вчити дітей. Будніка Филипа я знаю як вчителя, а не як бандерівця. Покази Слюсарівського відносно мене я не підтверджую. Це неправдива інформація. Я ніколи йому не могла розказати про структуру ОУН на Вишнівеччині, бо не знаю і ніколи цим не займалася. Де перебувають моя мама і рідний брат я не знаю”.

Воєнним Трибуналом військ МВД Тенопільської області 2 червня 19845 року Ванькевич засудити за те, що у вересні 1944 року вийшла на контакт з членами ОУН під кличками “СОКІЛ”, “КОБЕЦЬ” та “СОКОЛЕНКО” а також Буднік і на своїй квартирі проводила конспіративну явку. Протягом вересня та жовтня на квартирі було три явки членів ОУН на яких проходили націоналістичного змісту бесіди та співали націоналістичні пісні. Вину засудженої підтверджують свідки, які були допитані на судовому засіданні Галінська А.П. Та Ляшенко В.Г., що Ванькевич О.Ю. була членом ОУН. Також, що вона була членом ОУН і надрайоновим політреферентом Вишнівецького району підтвердив Слюсарівський Григорій Данилович. Сама Ванькевич О.Ю. Підтвердили, що на квартирі збирались три рази бандерівці. Злочини підсудної кваліфікуються правильно. Помічник прокурора Тернопільської області Тищенко.

Постановою воєнного трибуналу військ НКДБ Тернопільської області від 2 червня 1945 року Ванькевич Ольгу Юріївну 1912 року народження, жительку села Чайчинці Вишнівецького району Тернопільської області по ст. ст. 54-І а і 54-ІІ УК УРСР з застосуванням санкції ст. 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 року засуджена до виселення на каторжні роботи на 15 років з позбавлення прав на 5 років і конфіскацією майна. Постанова касації не підлягає.

На всіх допитах Ванькевич Ольга Юріївна свою вину не визнавала. Так, до неї повстанці заходили декілька раз, але вони ходили по всьому селі і побували в кожній хаті. Розмов вона з ними ніколи не вела. Також свідчення свідків не конкретні і не мають достовірних показів. Вона неодноразово зверталась що її незаконно засудили у 1949 році та 1965 році.
“Приговор Военного Трибунала в/МВД Тернопольской области от 2 июня 1945 года изменить, исключив санкцию ст 2 Указа Президиума Верховного Совета СССР от 19 апреля 1943 года и снизив ему меру наказания осужденной Ванькевич Ольге Юрьевне до 10 лет лишения свободы в ИТЛ, в составной части приговор лишить без изменения.

Помощник прокурора Тернопольской области по спецделам (Тищенко)”.

Така доля простої української вчительки, яка тільки за те, що була українкою, навчала дітей любити Україну, співала українські пісні, а батьків і брата влада розшукувала щоб засудити, також була заарештована та засуджена. Чотирірічна донечка так хотіла бути з мамою, але влада відправила її маму на каторжні роботи.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ