Тернопільська письменниця Надійка Гербіш про найкращі моменти грудня 2016-го

Скільки себе пам’ятаю, грудень завжди був моїм найулюбленішим місяцем. Спочатку був День народження найкращого в світі дєда. Потім – мій власний День народження. Тоді – очікування Різдва й оце все казкове: сніг, нові книжки (завжди – нові книжки!), ялинка, мандаринки, горіхові рогалики, листівки, багато солодощів і подарунків. Санчата і лижі. Потім я подорослішала, почала перекладати й писати книжки сама, тож щороку до Різдва виходила моя власна книжка чи мій переклад. Грудень завжди був про дива.

Та цього року грудень був іншим. У ньому були мій власний біль і смуток, було втрачене сподівання, так лагідно виплекуване в щоденних мріях. У ньому були Світлодарська дуга, Алеппо, розхитування країн, відчуття загрози для великого світу. Ні власний біль, ні перспектива світового болю не змалювали одне одного, натомість перепліталися у міцному бажанні схилятися на колінах у молитвах про Боже заступництво й вкладати свою малу руку в Його. Довіряти із заплющеними очима.

І навіть у найтемніші ночі й найпохмуріші дні я жила думкою про близькість Різдва. Про те, настільки глибоку й кардинально іншу перспективу воно відкриває.

Я думала про гірлянди з апельсинових дольок і про медівники, про подарунки під ялинку й вечорові читання вголос, усвідомлюючи, що вони абсолютно не здатні врятувати біженців з Алеппо, зігріти родини загиблих українських бійців чи пришвидшити втілення моєї власної великої мрії.

Розкладаючи іграшки на місця (перед приходом Ігоря з роботи чи перед сном), я брала в руки Данусин м’ячик-глобус із надписом ‘He’s got the whole world in His hands’(Він тримає увесь світ у своїх долонях). То цитата з дитячої пісеньки із життєрадісною мелодією, яку я так часто слухала з червоного касетного магнітофона в дитинстві. Кивала й беззвучно шепотіла: «Довіряю Тобі».

Зосереджувалася на відповідях від Нього, які вже прийшли. На втілених мріях. На можливості служити двом найдорожчим людям.

Цей грудень не був про легкість і безтурботність. Але він був про любов, більшу понад усе.

Книжка грудня (доросла) Продовжувала читати Susan Schaeffer Macaulay ‘For the Family’s Sake: the Value of Home is Everyone’s Life’. Дуже до серця.

Книжка грудня (дитяча) ‘The Cottage AT the End of the Lane’ Elaine Mills – безмежно добра й зворушлива. Ще й із розворотами трьох лялькових будиночків!

Подорож грудня Другий місяць без подорожей. Але так радісно було одного дня сісти з Богданою на старенький трамвай (у тому напрямку йдуть лише справді дуже старенькі й страшенно зворушливі трамвайчики) й поїхати «туди, де природа сама».

Напій грудня Цього місяця ми отримували щедрі посилки від друзів і читачів, які стали друзями також. І майже в кожній із них був якийсь дуже смачний напій. А ще якогось дня я не стрималася, зайшла в магазин, де продають розкішні чаї, якими я так любила запасатися в Україні, й купила нам трохи зеленого чаю з полуницею, нагідками і якоюсь ароматичною олією (тут композиція називається Poziomkowy raj), і він нагадував мені про дні, коли писалися перші «Теплі історії».

Страва грудня Хрусти! На Віґілію (польський Святвечір) ми з Данусею готували їх тому, що мені дуже хотілося відчути цей смак дитинства. Але порція в рецепті була така велика, що досмаживши останні хрустики, я злякалася, що доведеться нести половину птахам. Та де там! Хрусти спритно розлетілися в домашньому товаристві з трьох людей.

Найзатишніша домашня активність грудня Спостерігати з вікна, як Ігор з Данусею граються в дворі дому. І розмальовувати «Чарівний сад» – це було затишно навіть тоді, коли Богдана бралася допомагати.

Забавка грудня Ця наша Бодяня – щонайсправжніша дівчинка-дівчинка. А я колись вірила в руйнування стереотипів, планувала купувати доньці машинки нарівні з ляльками (що ми з І. й робимо, але без особливої винагороди ентузіазмом) й уявити собі не могла, що мені самій буде цікаво щось робити на кухні, не те що привчати до такого доньку змалечку! Так от, ця Дануся просить мене купити їй червону помаду (!!!), щасливо ріже варені овочі й м’які фрукти на салат, місить тісто з сяючими очима, грається ляльками з питомо материнською ніжністю.

А ще вона фанаткаPaw Patrol, тож на Різдво довелося дарувати їй ґумові фігурки трьох із улюблених героїв і набір з фартушка-рукавички-вінчика-качалки-ложки. І це були хіти!

Натхнення грудня Завдяки феї Саші (яку вам легше буде впізнати, якщо я скажу, що це прекрасна письменниця й журналістка Олександра Орлова) напередодні Різдва я мала змогу перенестися у власне дитинство. Коли поштар приніс пакунок від Саші, я дістала звідтіля цукерки й одну з книжок, дала то все Данусі, а сама заховалася в кухні, бо чекати аж до свята була несила. І саме тоді, коли відчуття сповнених мрій було настільки потрібним, казкові подарунки повернули мене в час, коли в мене була найулюбленіша шматяна лялька з волоссям із ниточок і таким ніжним личком (її звали Роксолана), я гралася в імпровізований ляльковий будиночок (бо про такий, як Саша пошила Данусі, я й мріяти не могла!) і уявляла себе Джо з «Маленьких жінок». І мріяла про донечку, і про Різдво з ялинкою і співом, і про мир (бо війна, яка так сильно змінила життя маленьких жінок, чомусь сприймалася дуже близько до серця). Так заокеанський пакунок нагадав мені, що Бог відповів на молитви, послав чудового чоловіка, донечку, Різдво, дорогоцінних друзів, книжки й значно більше всього. А про мир мусимо продовжувати молитися, бо, вірю, Він чує.

Зворушення грудня Листи від Еллен. У найпотрібніші моменти й найдоречнішими словами. Я так багато хочу навчитися від цієї жінки.

Робочі проекти грудня Навчання. І книжка про радість. Знаю, знаю, щомісяця я думаю, що це вже останні штрихи. Січень уже мусить поставити письменницьку крапку в цьому проекті. Бо далі – робота видавництва…

Мрія грудня Залежно від настрою в конкретну секунду доби мені хочеться то сукню, червону помаду, нову каблучку чи сережки чи все разом і на побачення з І. (рідні-друзі, приїздіть посидіти з Богданою!), то кнопочка, яка би вимикала час і нірку з м’яким матрацом, привітним до очей освітленням, горнятко й чайничок, у якому ніколи б не закінчувалися смачні напої за бажанням і великі стелажі тільки найкращих книжок довкола.

Радість грудня Святкування Різдва – саме цей час підготовки, роздумування про нього, занурення в історію Святої родини й великого Божого плану, який почав розгортатися в малих яслях, давали мені нову перспективу, нову віру й таке конче необхідне цього грудня друге дихання.

Рішення грудня Довіряти Богу.

Покупка грудня Покривало на ліжко (ну, на два матраци, розкладених на підлозі, на яких ми спимо). Я таааак цього чекала!

P.S. Цілими від імбирного будиночку залишилися лише дві смужки даху, тож ми перебудували його на вігвам – не менш цікаво (але цей білок з цукровою пудрою відверто засолодкі!).

Р.P.S. Раптом серед ночі (о тій самій порі, в котрій карета Попелюшки перетворюється на гарбуз), мені захотілося суконь і читань під ялинкою. Фотосесія, звісно, вийшла ніяка, і фотографія, яка мені подобається найбільше – ота, де я ловлю невидимий шматок пряника, що впав на сукню з книжки – просто тому, що на неї втрапив і вігвам 🙂

Джерело: блог Надійки Гербіш.