Чому сотні Героїв УПА на Тернопільщині ще не мають свого місця поховання

Осінь 1945 року. На нашій землі Вишнівеччини, наступили холодні, дощові ночі.  А по всій Тернопільській області і в день і в ночі  постійні облави енкаведистів. Війна на наших рідних, українських землях триває. Червоні загарбники, добре озброєні та ситі, в теплих дощовиках, великими групами повсюду ходять та відстрілюють патріотів-повстанців УПА. Така військова група  21 листопада 1945 року раптово нагрянула в село Решнівка, тоді Вишнівецького району Тернопільської області. Це був обідній час. З Вишнівця підїхала військова машина з групою енкаведистів та зупинилася серед вулиці у самому центрі села, і з кузова почали швидко вистрибувати військові та кинулися бігти в житлові будинки. Через декілька хвилин ще появилися солдати з  винищувального батальону, що перебував у селі Шимківці. Так шукали  у Решнівці серед білого дня повстанців. Майже не минали кожного господарства. Але місцеві жителі запримітили, там де проживали місцеві “стукачі”, енкаведисти не заходили, або створювали видимість і тільки попивали воду та щось швиденько на листочку записували. Не турбували їх, нічого не перевіряли, не розкидали, не вигонили з хлівів у них худоби і птиці. Дуже багато шуму в цей день наробили, як називали по місцевому “стрибки”. А це були хлопці, які не йшли служити в радянську армію, а добровільно пішли у винищувальні  батальони і боролися проти місцевих повстанців. Тобто брат йшов проти брата, сусід проти сусіда. А ще крім таких “стрибунів” було багато місмцевих “тихих донощиків”. Вони так вислужувалися перед червоними загарбниками, що старалися один перед одним оббрехати свого сусіда, навіть свого родича чи навіть рідного брата, а ще більше видумували все на родину повстанця. Бо добре знали, що як виселять в Сибір, то і їм щось перепаде, чи одежа, колесо від воза чи старе  відро. На все чуже, руки протягали. Але щоб доносити, треба було стати офіційно таємним агентом НКДБ або МВС. Ось і писали один за одним заяви і потім у письмовій формі доносили в Вишнівецький РВ НКДБ. Але кожин з них, хто ставав на шлях зради, довго роздумував, чи вигідно бути зрадником і саме головне, що він з того буде мати. Тому і вирішив піти у Вишнівецький РВ НКДБ   та запитати чи можна тут найнятися на зрадницьку роботу і скільки там будуть платити. Сказали, що заплатять, і в Сибір не виселять, а треба шукати бандитів з зброєю, а їх по селах багато, кожен третій тоді був озброєний. І ще сказали, що кличку дадуть. Також доносити треба вже постійно, і навіть на тих,  хто помагає бандитам, переховує їх, годує, лікує. А коли виловлять всіх бандитів, а це скоро буде, то і на добру роботу приймуть, начальничком в колгосп чи в сільську раду. Одним словом зраднику обіцяли рай і райське життя йому і його дітям та внукам.

Ось і прийшов у Вишнівецький РВ НКДБ лист, який був вкинутий у домовлене секретне  місце.

“ Я, “Тополя” доповідаю що на хуторі Підлісний, що коло села Решнівка на своєму господарстві переховується бандит Кузнець Василь. Він часто відлучається з свого господарства і тижнями пропадає з бандою “Сокола” на Лановеччині. Але в ці дні він тепер в дома.

20 листопада 1945 року.”

21 листопада в село приїхала військова машина з енкаведистами. Одна частина солдатів почали облави в селі, а друга частина поїхала на хутір Підлісний. Вони прийшли на двір до Кузнеця Василя. Їх було більше десяти і швидко перекрили всі виходи з стодоли та хати. До них з будинку вийшла його сестра Анісія. Першим питанням до неї було, а де Василь? Вона їм відповіла що брата вже давно  в дома не має і вона живе сама. А його вже три місяці не має і де він подівся вона не знає. Енкаведисти її не повірили і все перевірили. Справді слідів перебування вони не виявили і покинули двір. Анісію вони не забрали з собою, бо повірили її словам і були дуже злі за брехливе повідоплення від агента “Тополя”. Насправді Василь в цей час перебував на Лановеччині в сотні “Сокола” під кличкою “Грім”. І сестра говорила правду, він вже давно у дома не був і сестра його в дома не бачила, а зустрічалася з ним рідко тільки у хаті своїх родичів в другому кінці села коло церкви. Останій раз вони зустрілися, як Василь повернувся з військового рейду. А ходив він з великою групою повстанців УПА на схід України. Три місяці він з повстанціми перебував за межами Тернопільської області, дійшли аж до Дніпра і повернулися. Тоді він і навідався до своєї сестри. Після цього він знову пішов на Волинь, потім  разом з Мельником Антіном, кличка “Сірий” брав участь у бою з більшовиками у селі Панасівка Зборівського району. А осінню, саме 24 жовтня 1945 року знову попали під обстріл Вишнівецьких енкаведистів, але вже було темно і стояв великий туман, тому їм вдалося благополучно вийти з оточення.

Наступила зима 1945 року. Середина грудня, а саме 14 грудня. Підвечірок. Три повстанці, а саме “Грім” з Гойдало Танасом “Шум” і Гойдало Яків “ Вихор” зайшли в село ще декілька днів тому, щоб передихнути і набратися сил. Та тут знову екаведиська облава. Тепер вони направились до господарства  Гойдала Якова. А причиною візиту енкаведистів був на день раніше отриманий лист від агента “Тополі”.

“ Я, “Тополя” доповідаю , що вже декілька днів у себе на господарстві, а саме в стодолі на горищі, переховується Гойдало Яків разом з своїм братом Гойдало Танасом. До них навідується і Кузнець Василь, але чи він у них постійно перебуває, я сказати не можу.

13 грудня 1945 року.”

Ось відразу і операнивно з Вишнівця виїхала група солдатів. Прибувши на місце, вони швидко оточили стодолу і почали вимагати, щоб ті, хто там перебуває, здалися. Та у відповідь пролунав вистріл. Розпочалася перестрілка. Було в обидві сторони кинуті гранати. Один з енкаведистів був поранений. Через деякий час стодола почала диміти. Там у стодолі було три повстанці і вони вирішили прориватися в різні сторони одночасно.  Танас вискочив стріляючи і першим впав від автоматної черги. “Грім” пробуг метрів двісті і вже майже мав сховатися за сусіднім будинком, як його догнала ворожа куля. Він поранений, щоб не попасти в руки катам застрелився. Якову вдалося подолати двісьті метрів і сховатися за будинками. Він почав бігти селом віддаляючись від місця обстрілу, але тут з Шимковець прибули “стрибки” і відкрили по ньому вогонь  та поранили. Він втратив свідомість. Його підібрали і напівживого били, потім кинули і обливали холодною, з льодом водою. Він приходив до свідомості. Вони вимагали щоб він їм розказав ще де є повстанці, але “ Вихор” так і нічого не зказав. Від страшних катувань він через декілька годин помер у своєму селі від рук загарбників. Енкаведисти мертвого забрали у Вишнівець. Потім у ночі тіло вивезли у яму коло польського кладовища.

ГОЙДАЛО ЯКІВ ПЕТРОВИЧ народився 1919 році в селі Решнівка Збаразького району Тернопільської області, псевдо “Вихор”, освіта чотири класи, українець, член ОУН з 1938 року, вояка УПА з 1943 року. Сотня “Сокола”. Закатований енкаведистами у свому рідньому селі Решнівка 14 грудня 1945 році. Місце поховання невідоме.

ГОЙДАЛО ТАНАС ПЕТРОВИЧ народився 1921 році в селі Решнівка Збаразького району Тернопільської області, псевдо “Шум”, освіта три класи, українець, член ОУН з 1939 року, вояка УПА з 1943 року. Сотня “Сокола”. Вбитий енкаведистами у свому рідньому селі Решнівка 14 грудня 1945 році. Похований у родинному селі.

КУЗНЕЦЬ ВАСИЛЬ ТАНАСОВИЧ народився 1920 року в селі Решнівка Збаразького району Тернопільської області, псевдо “Грім”, освіта чотири класи, українець, член ОУН з 1938 року, вояка УПА з 1943 року. Сотня “Сокола”. Учасник походів на схід України. Брав участь в бою з екаведистами в селі Панасівка Зборівського району. Вбитий енкаведистами у свому рідньому селі Решнівка 14 грудня 1945 році. Місце поховання невідоме.

 МЕЛЬНИК АНТІН ДАВИДОВИЧ 1924 року народження, псевдо “Сірий”, українець, освіта чотири класи, член ОУН з 1943 року, вояку УПА з 1943 року, сотня “Сокола”. Учасник походів на схід України. Брав участь в бою з екаведистами в селі Панасівка Зборівського району. Загинув в селі Діброва 21 листопада 1945 року. Похований у рідному селі.

КУЗНЕЦЬ АНІСФЯ ТАНАСІВНА народилася  1924 року в селі Решнівка Збаразького району Тернопільської області, сестра КУЗНЕЦЯ ВАСИЛЯ, освіта чотири класи, українка, симпатик  ОУН. У 1942 році німці забрали на примусову роботу. Літом 1944 року повернулася в рідне село. Репресій не зазнала.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ