Житель Шумщини своє кохання знайшов… в зоні АТО

Оленка розмовляє напрочуд гарною українською на фоні волинського суржика. Ніколи і не подумав би, що вона з містечка Южне, де понад 95 відсотків населення – російськомовні, де з чотирьох шкіл лише в одній навчають повністю державною мовою. Це ми на Західній Україні горді своїм патріотизмом, бо нас абсолютна більшість з такими переконаннями. А цікаво, чи багато хто із західняків приєднався б до тих декількох чоловіків в проросійському місті, де лукавий ворог планував, поряд з ДНР, ЛНР, ХНР (Харківська), утворити і свою частинку Малоросії. А Оленка Кравченко разом з трьома своїми однодумцями почала будувати Южненський Майдан відразу після розгону та побиття українських громадян в Києві. 

– Їздили до столиці, до Одеси, стояли в Южному, співпрацювали з Автомайданом, – розповідає Оленка, – Наше місто сильно проросійське – коли будували Припортовий завод, то робили це росіяни. Влада, не знаю, як тепер, а тоді точно не мала українського духу. Якраз так вийшло, що коли ми приїхали в Одесу з Києва, у столиці почалися масові розстріли протестувальників.

Їх було мало – депутат міської ради, в опозиції до діючої тоді влади, його дружина, директор україномовної школи, Олена та її колега в школі. Найбільше южненський майдан нараховував до 200 чоловік – на піку суспільного невдоволення. Після втечі президента-бандита Януковича і початку російсько-української війни Олена разом з іншими патріотами почала розвивати волонтерський рух. У Южному невдовзі після початку АТО розташувалася 28-ма механізована бригада – танкісти та піхотинці. Зав’язалося спілкування, була й підтримка, яка тривала й після того, як бригаду кинули на вістря збройного протистояння з ворогом – у Донецький аеропорт, згодом – у Станицю Луганську. З самого початку у южненських волонтерів була можливість купити і рації, і нічники, і шоломи. З кінця 2015 року стало набагато важче це робити – тоді домінували одяг, теплі речі, продукти. Щоб віднайти фінанси для закупівель, влаштовували розважальні заходи – місцеві люди готові були віддати гроші не просто так, взамін вони хотіли отримати видовище. Отож, організовували ярмарки, ставили батути.

Війна, це найстрашніше, що є в нашому земному житті. Але саме військові дії на сході України стали причиною зустрічі двох хороших, світлих людей – одеситки з приморського міста Южне Оленки Кравченко та жителя Садок, що на Шумщині, Івана Ящука. І хай там що говорили про надто велику різницю у віці – Іванові виповнилося 47 років, а Оленка вдвічі молодша – для сімейного щастя вікових обмежень не існує, лишень би горіли любов’ю серця одне до одного.

В Южному кажуть: «Ми звикли до війни». Олена гаряче заперечує – як можна звикнути до такого? А з 6 грудня 2015 року дівчина – в діючій армії, в 28-ій окремій механізованій бригаді. Залишила роботу соціального педагога в школі і оформила контракт із ЗСУ.
– Така дата для мене особлива. Це – день народження моєї мами, а ще – день Збройних сил України, – зауважує Олена.

З Іваном познайомилися через кілька днів після початку Оленчиної служби. А стосунки зав’язалися невдовзі після ще одного АТОвського весілля, де нареченою була подружка веселої, життєрадісної одеситки. Служила старшим солдатом, готувала смачні обіди, сніданки та вечері для хлопців. Іван, пройшовши через пекельні бої під Донецьком та Луганськом, вирішив стати контрактником. Він неохоче розповідає про військові дії. Воно й не дивно – адже довелося побачити всякого на передньому краї. Воював в батареї самохідних артилерійських установок. Під час військової службі ще в радянській армії вчили зовсім іншого, тому під Полтавою довелося в терміновому порядку освоювати «саушки» – так по-сімейному гарно називають вояки свою грізну зброю. Іван – старшина батареї. Практично, на ньому безпосередня відповідальність за порядок та дисципліну у підрозділі.

30 вересня 2016 року Іван та Оленка стали на рушничок щастя. Відгуляли весілля, отримали вітання від друзів з нагоди одруження. Привітати молодят приїхали бойові побратими. 7 жовтня відсвяткували Оленки день народження, 8 жовтня – Іванів. Отакий збіг! А далі їхня дорога простелилася у вже рідну для них 28-му бригаду.

Не так давно почув приємну новину – у молодої сім’ї народилася донечка Златослава. Оленка у декретній відпустці, але й далі служить у ЗСУ. А ось Іван в жовтні демобілізувався. Перейшов до мирного життя.

Володимир ГАВРИЛЮК, газета “Сільський господар плюс”.