Максим Кідрук в інтерв’ю Погляду: “Щоб “стати на ноги” письменнику – треба працювати, як віл»

Молодий письменний Максим Кідрук стрімко увірвався в сучасне літературне життя. За невеликий проміжок часу хлопець видав не одну книгу: «Мексиканські хроніки», «Подорож на пуп землі» (у двох томах), «Навіжені в Мексиці», «Навіжені в Перу»

15 червня Максим Кідрук приїде у Тернопіль. Зустріч із ним буде у книгарні «Є».

В ексклюзивному інтерв’ю «Погляду» письменник розказав про те, що пов’язує його із Тернополем, що для нього змінилось після “Коронації слова».

Яка із твоїх книг для тебе самого є найдорожчою?
Та, яку пишу зараз…
Кого із письменників читаєш сам? На кого рівняєшся?
Читаю всіх. Письменник, який не читає інших, це наче повар, що не куштує страв. На даний момент читаю “Чаклун та сфера” Стівена Кінга (IV книга циклу “Темна Вежа”), “Нариси бурси” Антона Санченка, “Бей в точку” Джоша Бейзела та “Одинокие боги” Луиса Ламура. Завжди читаю паралельно кілька книг. З тих, що подобаються, – це Майкл Крайтон, Чак Паланік, О.Генрі, Стівен Кінг, Джеральд Даррелл та ін.
На кого рівняюсь?.. Таких є всього чотири: Майкл Крайтон, О.Генрі, Марк Твен та Джеральд Даррел.

Кого в сучасній українській літературі вважаєш своїм конкурентом? Чи дружиш з кимось із письменників?
Гадаю, конкурентів немає. Поки що я зайняв ті ніші, в яких до мене ніхто з сучукрліту нічого не писав (“adventure stories” та авантюрний роман). Принаймні, мені так здається. Можливо, хтось думає інакше. І надалі планую рухатись сам по собі.
Товаришую з багатьма: Андрій Курков, брати Капранови, Лариса Денисенко, Ірен Роздобудько, Міла Іванцова, Антон Санченко, Галина Вдовиченко, Євген Положій, Сергій Пантюк і ще багато інших. Та, мабуть, легше назвати тих, кого не знаю особисто 🙂

Коли найчастіше твориш? Розкажи про процес. За скільки часу можеш написати книжку?
Пишу постійно. Нині для мене це основний рід занять (язик не повертається назвати це роботою).
Процес писання книги у мене, либонь, нічим особливим не відрізняється від решти письменників. Прокидаюсь, приймаю душ, снідаю і берусь за якусь книгу (ну, це щоб натхнення прийшло 🙂 ). Читаю. Потім (як прийде натхнення) десь з 10:00 до 13:00-13:30 пишу. Після того йду до кав’ярні, де є wifi, перевіряю пошту, дивлюсь, що нового й цікавого у світі, і відповідаю на листи. О 16:00-17:00 повертаюсь додому, обідаю і знову за нетбук. Якщо ввечері нікуди не вибираюсь, то можу писати аж до 23:00. Але частіше все ж таки вибираюсь кудись у місто, зазвичай, на якесь кіно чи щось таке.
Щоправда, це тоді, коли я вдома. Коли подорожую, все простіше: цілий вдень у горах/джунглях/пустелі, нові враження і т.д. і т.п., після чого в хостелі всідаюсь за ноут і “клепаю”, поки не засну. Нерідко вирубаюсь прямо за нетбоуком 🙂 В такі моменти найлегше пишеться. Редагуватиму вже дома…

Чи важко молодому автору стати на ноги і заробляти тільки на літературній ниві?
Не важко. По-перше, треба захотіти. По-друге, треба працювати, як віл. І це стосується не написання книг, а багато чого іншого (поїздки, виступи, презентації тощо). І головне – потрібно мати, що сказати. А для цього слід вести активний спосіб життя. Дуже активний. Людина, що не вилазить зі своєї кімнатки, навряд чи стане путнім писакою.

Що вважаєш своєю основної перемогою? Чи змінилось життя після «Коронації»?
Чи змінилось життя після “Коронації”? Так. Але змінилось воно не тільки завдяки їй. Та перемога була лиш останнім поштовхом, своєрідним вдалим стартом.
А стосовно основної перемоги… Вона ще попереду. Дасть Бог, за рік у цей самий час, я вже зможу говорити про неї відкрито 🙂

Чи був колись у Тернополі? Чи є щось таке, що пов’язує тебе із нашим містом?
У Тернополі був лише раз. Сподобалось! “Оу-оу-оу-є! Файне місто Тернопіль!”
Пов’язує знайомство з тернопільським Сірим – Сергієм Притулою. Крутий чувак. Разом з ним я втілив у життя чи не найбільшу зі своїх авантюр (станом на даний момент, звісно… хто його зна, як там далі повернеться…)

Розмовляла Зоряна Биндас