Вибори 2012. Політичні фантазії на задану тему

Разом з «Поглядом» започатковуємо цикл матеріалів, що будуть стосуватись задекларованих на жовтень 2012 року виборів Верховної Ради України. Здавалося б, ще більше року до наміченої дати. Новий закон про вибори з багатьма невідомими знаходиться на стадії технічного проекту. Політичні гравці перебувають у стані вальяжної відпусткової розслабленості. Проте, саме тепер є той час, коли можна дозволити собі певні фантазії, як щодо правил гри, так і щодо безпосередньо політичних гравців, які прийматимуть у ній участь.

Ми не ризикнемо брати на себе сміливість у нав’язуванні якихось рецептів чи політологічних порад. Не будемо зупинятись і розглядати різного роду політтехнологічні ходи передвиборної кампанії. Займемось виключно констатацією існуючого стану справ та особистим баченням можливого розвитку подій.

Предметом нашої уваги, на даному етапі, стануть винятково місцеві політики. Їх перспективи висування на ймовірних мажоритарних округах та реальні можливості з посеред колег по партії, а в кінцевому результаті, й серед опонентів. Заїжджі «парашутисти» нехай почекають. Їх черга надійде пізніше.

Щоб мати перед собою, хоч якусь точку опори,спробуємо відштовхнутись від виборів Верховної Ради України 2002 року, які проводились за змішаною пропорційно-мажоритарною системою, що й пропонується зараз технічним проектом. На той час, Тернопільщина була поділена на 5 одномандатних виборчих округів: №164 Центр – м. Тернопіль. До складу округу входить м. Тернопіль; №165 Центр – м. Кременець. До складу округу входять: Збаразький, Зборівський (частково), Кременецький, Лановецький, Шумський райони; №166 Центр – м. Бучач. До складу округу входять: Бережанський, Бучацький, Зборівський (частково), Козівський, Монастириський, Підгаєцький райони; №167 Центр – м. Тернопіль. До складу округу входять: Гусятинський, Підволочиський, Теребовлянський, Тернопільський райони; №168 Центр – м. Чортків. До складу округу входять: Борщівський, Заліщицький, Чортківський райони. Сподіваємось, що, принаймні, кількість округів залишиться тією ж, а межі суттєво не відрізнятимуться. Хоча, з врахуванням демографічних процесів,зміна меж цілком реальна. А коли ввімкнеться політична доцільність – то неминуча. До запаморочення.

Буквально кілька штрихів до технічного проекту нового виборчого закону. Не будемо детально зупинятись на тій його частині, де викладений механізм провадження виборів, участь у них партій та контроль за проведенням виборчого процесу. Може, з часом, і до цього руки дійдуть. Зосередимось на мажоритарниках. У нормах, що стосуються цього розділу, причаїлись деякі неприємні для нас несподіванки. Як показує досвід кампанії 2002 року, на окрузі реєструється від 10 до 20 кандидатів. За запропонованим проектом є гіпотетична можливість, коли переможцем виявиться той, хто набере 10% (а в окремих випадках і менше) голосів виборців. Чи буде це справжній обранець громади?  Другою неприємністю є, так зване, самовисунення кандидатів. Знову ж, повертаючись до кампанії 2002 року виявимо тенденцію, 50-70% кандидатів у депутати були само висуванцями, хоча належали до тієї чи іншої партії. Не бачу підстав щоб цього разу було інакше. Насправді, навіщо тягнути на собі ще й проблеми партії? Громоподібний пункт про відкликання не отримав логічного продовження у самому процесі його реалізації. Сказавши «так» відкликанню, не вказано «яким чином» відкликання здійснити. Це загроза безвідповідальної поведінки обранця й відсутність будь-якого впливу на нього з боку громади, що його обрала. За всю історію новітнього парламентаризму в Україні існує лише один приклад відкликання депутата – Павла Павловича Лазаренка. Як на мене, коли б не політична воля і сприяння тодішньої влади, то й і його б не відбулося.  Тому розмови про наближення депутата до виборця залишаються тільки розмовами. До певної міри позитивом виглядає обмеження, яке передбачає наявність кандидата або у виборчому списку партії, або претендентом на депутатство по мажоритарному округу. Погодьтесь, додає інтриги.

Загалом, закон про вибори ще потребує доопрацювання. Проте, навіть коли його текстове наповнення задовольнятиме всіх, починаючи від Венеціанської комісії і закінчуючи самим непримиренним опозиціонером, немає впевненості у його дотриманні учасниками виборчого процесу.

Конституція СРСР була найдемократичнішою у світі, і це – без іронії, й що з того?

Пікантною виглядає й ситуація на Тернопільщині з наявністю двох осередків влади, а тому й можливістю застосування адміністративного ресурсу з боку антагоністичних за своєю природою політичних сил. Можливим кандидатам слід вважати на результати останніх, за часом, виборів до органів місцевого самоврядування. Своєрідність вподобань виборців відіграватиме не останню роль при пошуках найбільш комфортного округу претендентами.

Є цілком логічним розпочати з представників політичних партій, що позиціонуються провладними на центральному рівні. Тобто, з Регіонів, «литвинівців» та тих, хто називає себе комуністами. Дві останні «політичні сили», як мені здається, на Тернопільщині не мають жодних перспектив, що, звісна річ, не може зашкодити їм зібрати фракції у Верховній Раді з потаємних прихильників – само висуванців. Тому, розпочнемо з Регіонів.

(далі буде)

Олег Мартинюк для «Погляду»