Історія фабрики смерті у Белжеці стосується і тернополян

— Голокост і нині недостатньо осмислений. Багато хто в Україні вважає, що це не наша історія. З цим я категорично не погоджуюсь, а також із тим, що історія єврейського народу не наша історія. Це наша історія, вона відбувалась на цій землі, з людьми, котрі віками проживали на цих землях, — каже голова громадської організації «Гельсінська ініціатива-ХХІ» Олександр Степаненко.

Цими днями в Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці він представив монографію польського дослідника  Роберта Кувалека «Табір смерті у Белжеці». Польською мовою книжка вийшла у 2010 році, а минулого року Український центр вивчення історії Голокосту здійснив її переклад і друк.

— У глобальному сенсі ця зустріч — спроба переосмислення наслідків Другої світової війни. Її історію треба знати, вивчати й передавати наступним поколінням. Слід зробити висновки, аби такі жахливі речі не повторювались. Можливо, багатьом здавалось, що після Другої світової подібні події не можуть відбуватись, але ми є свідками багатьох локальних конфліктів, які супроводжуються злочинами проти людяності та геноцидом. Спалахи жорстокості та знищення мирного населення є частиною майже кожного військового конфлікту, в тому числі на сході України. Не знищений також бур’ян антисемітизму, він проростає скрізь, не тільки в Україні. Так, майже щороку вандали атакують меморіал жертвам Голокосту в Петриках Тернопільського району, минулого року відбувся погром ромів у Березовиці.

Трагедія Голокосту — провадить мову далі пан Олександр — трагедія не лише євреїв, це спільна трагедія європейців і розуміння цього може не роз’єднувати, а об’єднувати.

— Табір смерті у Белжеці — один із найбільших, створених нацистами, у ньому загинуло 450-500 тисяч людей. До нього в 1942 році прямували довжелезні потяги смерті, заповнені приреченими із наших країв: єврейських гетто Тернополя, Львова, Станіславова, Дрогобича, Коломиї, Чорткова, Бучача, Бережан та інших міст окупаційного дистрикту Галичина, — розповідає пан Олександр.

Белжецький табір залишається найменш відомим з усіх місць масового знищення нацистами людей за етнічною ознакою. Ця фабрика швидкої смерті функціонувала досконало. Зі всіх в’язнів табору вціліло лише троє. Ніхто з місцевих жителів не мав доступу на його територію, але так чи інакше інформація просочувалась. У книжці Роберт Кувалек дослідив, як функціонував табір, як нацисти доставляли жертв до центру вбивства. Автор висвітлив спроби поширити відомості про злочини у Белжеці та реакцію на це союзників. Своє дослідження він побудував на історіях свідків — жителів Белжеця та навколишніх місцин, на поодиноких спогадах тих, хто вижив, та на документальних джерелах архівів Польщі, Німеччини та США. Дослідник звернув увагу на післявоєнну історію місця табору, розглянув невдалі спроб його меморіалізації та розкопування поховань місцевим населенням. Роберт Кувалек — один із засновників меморіального комплексу в Белжеці.,

— Історію інших подібних місць ми знаємо від свідків і помалу правда про ці події з’являється. В останні роки з’явилось досить багато спогадів тих, котрі пережили Голокост і наважились говорити про свій досвід. Українських джерел, до речі, до нині дуже мало, — підсумовує Олександр Степаненко.

Анна Золотнюк.

Фото авторки.