Тернополянка створює сумки, котрі стають подругами

— Беру з собою клубок або два ниток, гачок. Знаю, якщо матиму кілька вільних хвилин — в черзі чи транспорті, зможу в’язати. Вдихаю-видихаю, бо знаю, що люди дивляться, і в’яжу… — розповідає тернопільська майстриня Юлія Тарасюк.

Вона виготовляє сумки-веселунки та скарбнички. Ці речі співрозмовниця створює не просто так. Юлія практикуюча психологиня та розглядає сумку як щось більше, ніж просто аксесуар. Для неї це річ, котра може допомогти жінці краще зрозуміти, проявити, виразити себе. А ще свої сумки Юлія називає подругами, бо вони можуть додати сили та впевненості, з ними вибудовується особливий зв’язок. Отже про це та багато іншого я й поговорила із Юлією Тарасюк. 

— Чому саме сумки? 

— Їх я люблю давно, до цього корисного та зручного аксесуару в мене особливі почуття. 

Хоч користуються сумками й чоловіки, все ж, передовсім, це жіночий аксесуар. Якщо міркувати про глибинне та символічне  значення сумки — то вона наче чаша, щось, де ми збираємо найпотрібніше, особисте; те, що завжди з нами. 

 

Я багато працюю над собою, в тому числі у духовних практиках. І коли мене наповнює енергія, я бачу її через кольори. Мені тривалий час хотілось виразити ці переживання в матеріальних речах, я міркувала, як то зробити — в’язала фєнічки, шарфики… 

Першу сумку зв’язала кілька років тому перед Новим роком. Це заняття так сподобалось, що невдовзі вив’язала ще кілька. Почала експериментувати з кольорами, аби через них перепрожити певні емоції. Накупила різнобарвних ниток, а хотілось ще більше! Довго тримала готові сумки просто для себе, а потім виставила на сторінку у Фейсбуці, і почала ними обмінюватись, їх стали купувати, а ще я дуже люблю їх дарувати.

 

— Коли ви задумались над тим, що речі можуть відображати внутрішній стан?  

— У десятому класі я прочитала, що про людину можна багато дізнатися із тих речей, котрі вона вибирає. Я впізнала себе у цій фразі. Мама розповідала, що ще в дитинстві мені було важливо, аби мої речі були в одній кольоровій гамі, щоби був завершений та цілісний образ. Пізніше я дізналась, що є категорія людей, котрих називають «предметники» — для них важливо, аби все, що їх оточує, мало гармонійний вигляд. Для мене кожна річ особлива. Коли обираю її, до вибору підхожу дуже серйозно — вона має резонувати із моїм внутрішнім світом, бути відображенням мого світогляду, який я транслюю назовні. 

— Через хобі ви можете не тільки виявити себе, а й поширити свій спосіб бачення. Коли говорите із замовниками, як часто розповідаєте про свій підхід до речей?

— Раніше вважала, що всі обирають речі так само, як я, проте зрозуміла, що це не так. Іноді, коли радила ґрунтовний підхід до вибору сумки, чула: «Та мені яка буде, така буде». Я зрозуміла, що чимало людей не особливо задумується про вибір цього аксесуара. 

Я завжди раджу не поспішати із вибором. Зачекати, прислухатись до себе, обов’язково добре розглянути виріб, потримати його в руках. Коли спілкуюсь із замовником, уважно слухаю його — що розповідають про себе, як формулюють свої потреби, так я починаю відчувати їхній запит і можу порадити ту сумку, котра задовольнить потреби. Мої сумки для мене як живі, це своєрідні подруги, тому хочу, аби й людям із ними було приємно та комфортно. Це своєрідна терапія — допомогти людині підібрати таку сумку, яка заповнила її потреби, допоможе виразити її сутність, підкреслити індивідуальність.  

 

Цього літа зі своїми виробами я була на різних фестивалях. Я багато спілкувалась із людьми, багато були вражені, коли дізнавались, що я зробила ці сумки власноруч. Почула багато компліментів і відчула інтерес до своїх виробів — і не тільки від жінок і дівчат — чоловіки й хлопчики теж із цікавістю розглядали мої вироби. Співрозмовники згадували, що й вони колись займались рукоділлям, або пригадували когось із таким хобі, для інших це було спонукою навчитись якомусь рукоділлю — мені дуже приємно, що мої вироби пробуджують творчу частинку у людях. 

Я знаю, що у мене є глибинна потреба самовираження через творчість. Я пропускаю через себе світлий енергетичний потік і тим заряджаю людей — вони можуть в собі щось відкрити, почути, відчути. Мені подобається, що через матеріальну річ я можу дати людині те, що потрібно для її душі. Це моя місія — приносити світло. 

— Ви розповідали про важливість кольору у ваших виробах. 

— Так, колір сумки, з одного боку, може задовольнити потреби у певній енергії або врівноважити її, а з іншого — підкреслюють ту енергію, котра є в людині. Ось, приміром, темпераментна жінка може виразити це насичено-червоною сумкою. 

Моя особлива сумка — веселкова. Я тривалий час хотіла створити виріб, де поєднувались б кольори веселки, вони ж кольори чакр. Їхнє гармонійне поєднання терапевтично впливає на того, хто їх споглядає. Дуже втішилась, коли знайшла виробника, котрий виготовляє такі кольори. Я зробила цю із задоволенням і вдячністю. Коли виготовила її, відчула, що відбулась і моя трансформація — я стала ціліснішою. 

 

— Сьогодні ви з коричневою сумкою… 

— Так, вона така осіння, в теплих тонах (ми говоримо в останні дня осені — А. З.). Ця сумка досить масивна, містка, зі шкіряною ручкою — з нею я почуваю себе більш чіткою, зібраною та діловою. 

— Розкажіть про свої перші вироби, як вони змінились? 

— Мої перші сумки були без застібки. У мене був посил до відкритості. Але це підходило не всім. Поступово моделі змінились— тепер вони мають замочки, кнопки, ґудзички. 

Раніше шукала моделі в Інтернеті, а зараз вони виходять самі собою. Кожна наступна стає досконалішою та акуратнішою. Одні модельки трансформуються в інші, я по-різному комбіную деталі. Коли хочеться спробувати творити у новій техніці, дивлюсь в Інтернеті, а потім покрутила-покрутила — і вималювалась нова сумка. 

Навіть коли в’яжу сумки за однією схемою, кожна виходить індивідуальною, не схожою на інші. Кожна вимагає особливого настрою та налаштування. Буває, до того, щоби завершити виріб, залишається зовсім трохи, а ніяк не можу його завершити. Я думаю, що кожен виріб створюється для конкретної людини і ніби чекає свого часу, аби доробитись. Я працюю над сумкою до того часу, поки вона не почне мені подобатись і я відчуваю, що готова її відпустити. Якщо треба, багато разів розпускаю та перев’язую, поки не відчую, що вона зв’язана рівно. Я це розумію як певну терапевтичну роботу — я налаштовуюсь на хвилю людини, для якої в’яжу, і наче вирівнюю її життєві вузли, збалансовую її енергетику. 

— Що дає ручна праця вам?

— В одній із книжок я прочитала заклик повертатись до ремесел. Саме така праця дає глибинний зв’язок із творчим потоком. Коли ми щось виготовляємо, наче занурюємось в себе, ловимо інсайти, структуруємо ідеї. В річ матеріальну ми вивільняємо внутрішню енергію, проте не відчуваємо спустошення — ця трансформація наповнює, бо ми отримуємо результат, якого можна торкнутись. 

Цей матеріальний вимір був для мене важливий і тому, що як психотерапевтка я не бачила конкретного результату своєї роботи — я попрацювала з людиною тривалий час, вкладала свої ресурси, допомогла їй, вона пішла, все… 

 

У ремеслі ти бачиш результат своєї праці. Це вчить цінувати свою працю, радіти її результату. Здається, що це просто та зрозуміло, проте чимало людей недооцінюють, а буває й знецінюють свою працю. Я багато років працювала над своєю самоцінністю та шукала її, плекала цей навик. Треба розуміти:  те, що комусь легко, може бути складним для іншого. У свою роботу людина вкладає фізичні, матеріальні, часові, ментальні ресурси. 

Творячи речі, ми відчуваємо себе потрібними. Це одна з наших глибинних потреб. Класно не тільки тоді, коли сумки купляють, а й коли ми з подругами обмінюємось нашими виробами. Приміром, недавно я створила сумку для подруги, а вона розмалювала для мене джинсову куртку. Це відкрило новий досвід для обох. Це цікаво та весело. Це обмін творчими енергіями. Тож наостанок скажу тим, котрі наважуються на те, щоби зайнятись творчістю — хочеться просто зробіть. Реалізуйтесь, фантазуйте. Це сприяє самовираженню та самоусвідомленню.

Анна Золотнюк. 

Фото надані Юлією Тарасюк.