Пантеон Героїв: Михайло Левків хотів бути корисним на фронті

37-річний Михайло Богданович Левків загинув 12 грудня 2022 року  під час виконання бойового завдання на Харківщині, на Купянському напрямку.  Захисник помер від осколкового поранення під час танкового обстрілу.

Михайло Левків вступив до лав Збройних сил України зразу ж після повномасштабного вторгнення. Потрапив до  105 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, яка була сформована на Тернопільщині. Був стрільцем 1 взводу третього відділення.

Михайло Левків – син колишнього голови Тернопільської міської ради Богдана Левкова. Але у війську мало хто знав, що він є сином колишнього мера. Він був на рівні зі всіма. Бойові побратими згадують його як спокійного і готового щодня навчатися, аби тільки бути корисним на фронті

До війни Михайло Левків працював в Управлінні соцполітики міської ради. Працював аби покращувати життя людей, за прикладом батька, вже покійного міського голови Тернополя.

У Героя залишились мама, брат, дружина та двоє дітей. 

Спогадами про сина ділиться з «Поглядом» мама захисника Людмила Іванівна.

• Скільки до нього не звертались, він нікому не відмовив. Всі говорять, що то була золота дитина. Пішов до війська в перший день війни, 24 лютого. Ми просили його не йти, а він каже: «А хто піде? Я йду, бо треба захищати Вас та Україну». Загинув 12 грудня 2022 року на Харківщині, на Купянському напрямку. Зранку я з ним говорила, їх ще мали переводити на Бахмут, а через годину його не стало.

Свій останній прихисток Михайло Левків знайшов  на військовому кладовищі Пантеон Героїв Тернополя. Людмила Іванівна розповідає, що син просив його в разі загибелі поховати біля побратимів, а не на Кутківецькому цвинтарі, де похований його батько Богдан Євгенович Левків.

• Тому що він так казав. Він говорив, що якщо з ним щось станеться, то буде тільки разом з хлопцями. Та й я хочу, щоб тут. Тут і шанувати будуть, – каже мама захисника. 

Нагадаємо,  у Тернополі облаштовують військове кладовище «Пантеон Героїв Тернополя», метою якого є гідне вшанування загиблих воїнів, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України  та віддання їм належних військових почестей.

 Це не просто кладовище, а урочисте місце вшанування, комплекс поховань. Пантеон витриманий в єдиному стилі, з алеями, з уніфікованим виглядом поховань. Це міжнародна традиція, адже через століття можна буде прийти і бачити, хто тут похований. Буде видно, що був гурт людей з певною ідеєю, за яку вони загинули. І навіть після того, як поховали захисників має бути видно, що ця ідея була спільна для всіх.

Надія Греса