Влада Тернополя обіцяє перетворити обласний центр на борцівське місто

Тернопіль завжди був борцівським містом. Зростали в ньому чемпіони і призери найрізноманітніших міжнародних і всеукраїнських турнірів. Ні для кого не секрет, що з двох традиційних різновидів боротьби (класичної (греко-римська) і вільної) лідируючі позиції займала «класика». Водночас те, що першим на Тернопіллі майстра виконав «вільник» Михайло Йосипович Козуб (у далекому 1959 році), дозволяє говорити, що вільна боротьба на теренах області має хороші традиції, які, щоправда, нині суттєво похитнулися…

Відсутність змагань стає на заваді гучним перемогам

Саме 7-кратний чемпіон ФСТ “Колгоспник”, бронзовий призер першості СРСР серед сільських спортсменів Михайло Козуб і став «батьком» вільної боротьби на Тернопіллі. Він був ініціатором створення секцій з вільної боротьби в Тернополі та у 12 районах області. Пригадує пан Михайло, як робив з нуля перший в обласному центрі зал з боротьби, який у далекі 60-ті нагадував зал-коридор.

– Я люблю боротьбу, люблю дітей, які займаються цим чудовим видом спорту, але ніяк не можу змиритися з тим становищем, в якому цей вид спорту опинився сьогодні… Ти можеш довго тренуватися, мати високу підготовку з точки зору техніки і тактики, але без участі в солідних змаганнях це все може знівелюватися.  Потрібно знати своїх суперників, їхню манеру боротьби, слабкі і сильні сторони… Навіть якщо ти сильніший за опонента, але без участі у стартах (а це ми сьогодні маємо), можна програти вирішальну сутичку. А ще маємо багато проблем, зокрема, з відсутню харчування спортсменів. Коли вони отримують на тренуваннях великі навантаження, їм необхідно відновити витрачену енергію, але цього не передбачено бюджетом спортивних шкіл, а батьки у скрутний час своїх дітей не можуть забезпечити повноцінним харчуванням, яке потрібно спортсменам. Тобто борці і їх тренери сьогодні виживають, але попри те,  досягають непоганих результатів.

Свого часу були такі періоди в історії тернопільської вільної боротьби, коли командою збірна області займала кілька років поспіль місця в трійці кращих по Україні.

– У кожному навчальному році щонайменше було вісім серйозних стартів, наші борці виїздили як на турніри в інші міста України, так і в союзні республіки, – пригадує тренер з вільної боротьби ДЮСШ №1 Володимир Бартишев. – Відповідно можна було похвалитися результатами навіть на чемпіонатах СРСР. Сьогодні ж ми виїздимо на змагання за межі області двічі на рік. Відповідно це не може не відбитися на результатах першостей та Кубках України. Наша дитина «вариться» у своєму соку, відповідно високих результатів важко досягнути.

Наразі знаходяться ще ентузіасти, які власними силами та за підтримки колег по цеху організовують турніри в Тернополі. Так, син відомого тренера з вільної боротьби Богдана Сцібайла – Ігор Сцібайлорозповів, що в місті проводяться такі популярні турніри, як «міжнародник» ім. Б. Сцібайла, а також ім. С. Бандери, ім. Б. Хмельницького та шестиразового чемпіона України Боровкова.

Підлога гнила, стеля падає

Нині в Тернополі вільною боротьбою займаюся у сумарній кількості близько 100 хлопців та 20-25 дівчат, що не порівняти із союзними часами, де практично не було такого юнака, який би не займався якимось видом спорту. Половина з них вибирали боротьбу. В сьогоднішніх дітей змінилося ставлення до спорту, та й загалом держава не пропагує спорт на необхідному рівні. Скажімо, в Тернополі є три місця, де можна займатися вільною боротьбою – зал у ДЮСШ №1 в центрі, підвальне приміщення в ЗОШ №14 на «Східному» та зал у «Галицьких левах» у мікрорайоні «Канада», і лише в останньому з них створені більш-менш нормальні умови як для тренувань і змагань, так і для відновлювального процесу.

– Наша школа має килими розміром 8х7 та 7х6 м, які не відповідають змагальним стандартам, є проблема з підлогою, яка в деяких місцях прогнила, зі стелі падає штукатурка, капає вода… У спеціалізованому залі боротьби стіни мають бути оббиті м’яким матеріалам, щоб не травмувався борець, чого в нас немає. Відповідно тренери уважно слідкують за своїми вихованцями, коли вони проводять прийоми на краю килима. На все потрібні кошти, яких, на жаль, завжди бракує, бідкається тренер ДЮСШ №1 Володимир Бартишев.

Свого часу, пригадує Ігор Сцібайло, була в ДЮСШ №1 і сауна, яка нині не працює,  там же був міні-басейн, який закидали будматеріалами: «Попередня влада пропонувала зовсім знищити цей басейн, бо не було коштів для його відновлення. Але так справи не робляться. Так, можливо, і сьогодні грошей немає, але це не означає, що завтра їх не буде. Загубити легше, ніж потім відновлювати».

Водночас тренери вже й навіть не говорять, що не завадили б тренажери для занять з загально-фізичної підготовки, манекени («чучела») для показу юним спортсменам прийомів. А про спортивну форму (трико, борцівки, спортивні костюми), яку батьки купують за власний кошт, і мови немає.

А ще варто згадати, що й зарплати тренерів теж невеликі. Скажімо, молодий тренер після інституту Іван Лозінський отримує 800 грн. Не далеко втекли від нього і більш маститіші спеціалісти. Хто за такі гроші погодиться працювати? Хоча пан Ігор любить працювати з дітьми, нині він думає, залишатися на тренерській роботі чи йти виготовляти вікна-двері, де отримував би 2-3 тис. грн.  Загалом у Тернополі цим нелегким тренерським ремеслом займається 8 штатних тренерів, при цьому, що цікаво, працює в даному напрямку й одна жінка.

Потрібно створювати інтернатну групу

На останніх чемпіонатах України найкращим результатом у тернопільських «вільників» було 7 місце Івана Вівсяного (останній великий успіх тернополянина Івана Лозинського датується десятирічною давністю, коли той здобув Кубок України), натомість наші вихованці показують високі результати, навчаючись у вищих училищах фізичної культури інших міст. Так, лише за рік навчання тернополянин Сергій Качура (1995 р. н.) став чемпіоном України у своїй віковій групі, при цьому вже представляв не Тернопіль, а Львів…

Щоб вільній боротьбі вийти на якісно новий рівень, необхідно, заявляють в один голос тренери, відкрити інтернатну групу. Щось схоже свого часу було зроблено на базі ЗОШ №23 (спеціалізований клас з боротьби), яка так і не запрацювала на повну потужність, адже навіть з харчуванням спортсменів виникали проблеми.

– У ЗОШ №30 зробили футбольні інтернатні групи, хотілося б, щоб за схожим принципом зробити інтернат для борців, – зауважив голова Громадської ради з питань молоді, спорту і туризму Тернопільської міської ради Ігор Сцібайло. – Плануємо вийти з цією пропозицією до міського керівництва, тим більше, воно вже неодноразово заявляло, що стратегічно розвиватиме кілька видів спорту серед яких і боротьба. У підсумку обіцяють перетворити Тернопіль на борцівське місто.

– В інтернаті зацікавлені не лише тернопільські тренери, а й районні (Збараж, Теребовля, Борщів, Чортків, Шумськ, Підволочиськ, Козова). Щоб віддавати своїх вихованців не в інші області, а у місцевий інтернат, відповідно спортсмени матимуть змогу не лише вдосконалювати свою майстерність, а й виступати за свій район. Єдине прохання – влада має створити для тренерів і борців сприятливі умови для тренувального процесу. Результати є там, де є схожі інтернати, нашим же борцям поки боротися з вихованцями інтернатів вкрай       складно. Сьогодні тернопільські тренери працюють з 2-3 талановитими дітьми, які в подальшому показують хороші спортивні результати, а всі решта займаються заради власного здоров’я, натомість в інтернатах всі борці вже мають певний рівень, а тренерам залишається лише вибирати з них кращих та удосконалювати їхню майстерність, – зазначив старший тренер ДЮСШ №1 з вільної боротьбиОлег Жирій.

Наразі питання розвитку вільної боротьби мали б піднімати не лише тренери та громадські діячі. Не мала б стояти осторонь й обласна федерація вільної боротьби, водночас цього не робиться, бо нині її очолює «весільний генерал», екс-голова обласної ради Анатолій Жукінський, який виконує свої громадські обов’язки лише на папері …

Віталій Попович, “Номер один“