Минулоріч відтинали вуха, тепер – лише ламали мечі, кажуть тернополяни, що приїхали з фестивалю на Чернівеччині (фото, відео)

Тернополяни, котрі в час травневих вихідних відвідали Хотинську фортецю, що на Чернівеччині, мали нагоду, крім насолоди краєвидами та величчю оборонних мурів, отримати ще й море вражень від лицарських поєдинків, кінних турнірів, масових баталій, автентичного одягу, середньовічної музики. Так, в ці дні, з 29 квітня по 2 травня, на території древнього Хотина проходив міжнародний історичний фестиваль «Середньовічний Хотин».

Фестиваль починався з базару

Вже за кілька метрів від в’їзду у село Хотин, попри дорогу паркувалися автівки, автобуси, буси, так, що навіть не було де розвернутися. У центрі села, стояли працівники ДАІ, які не пропускали транспорт далі. Потрібно було пройти добрячий кілометр по селу, попри картатий базарчик з різноманітними етнічними, народними, гуцульськими, китайськими, «квакаючими», мигаючими, блискучими, глиняними, кованими, дорогими-дешевими товарами.

Звичайно ж, вийти звідти без покупки було нереально. Тернополяни з молодіжної спільноти парафії архистратига Михаїла придбали дощовицю – засушену порожнисту трубку зі стовбура борщівника, всередині якої пересипаються камінці, імітуючи звук води. Її ще називають палицею дощу. Виготовляють такі музичні інструменти, незамінні для виконання етно-музики, world music, в Івано-Франківську, розповів продавець Денис. Їхня вартість від 15 до 80 грн, в залежності від величини. Чоловік залюбки позував зі своїми дощовицями, а також показував, як грати на залізному варгані – аналогу гуцульської дримби. Щоправда, спочатку цей музичний інструмент треба було потримати у руці чи в тіні, бо на сонці залізо сильно нагрілося.

5 грн з кожного відвідувача – на музей

Біля каси державного історико-архітектурного заповідника “Хотинська фортеця” утворилася чимала черга бажаючих придбати вхідний квиток, який у дні фестивалю вартував 80 грн за добу. Щоправда, для туристів, котрі планували побачити фортецю бодай «одним оком», існували тимчасові пропуски на годину. Керівники екскурсійних груп викрикували «Кто на час? Поднимите руки!». В моменті серед натовпу виростав «ліс рук».

Зайти на територію заповідника можна було лише через центральну браму. Там кілька волонтерів-охоронців чіпляли відвідувачам браслетики і просили не викидати білети, «корінцями» від яких була встелена уся  стародавня бруківка біля входу.

До речі, усім видавали по два квитки. Один – для входу на фестиваль. Інший – за 5 грн – традиційний білетик для відвідування історичної пам’ятки.

Музика грала, капусту рубали

Заледве переступивши поріг брами, туристи з головою пірнали в середньовічну атмосферу – крім музичного секстету, що заворожував епічними мотивами, тут можна було зустріти дівчат у довжелезних сукнях, чоловіків у полотняному одязі, з незвичними чіпцями, наче у немовлят, хлопців у головних уборах з пір’їнами, дітей з дерев’яними мечами.

Згодом конів припняли відпочивати, а на майданчик, котрий у лицарів називається ристалищем, запросили дітей. Хлопчаки билися резиновими мечами та щитами. Правила були такі ж, як і в дорослих боях – той, кого «ранили», сідав чи лягав на землю, або просто опускався на одне коліно. Щоправда, діти не завжди дотримувалися цього правила і ведучому доводилося кілька разів повторювати «Мальчик в желтой кепке, сядь пожалуйста, ты выбыл из игры». Було приємно, що переможцем даного дитячого турніру виявився 11-річний чортківчанин.

У  40-градусну спеку лицарі «тримали марку» в ватниках

Оскільки сонце «смалило» немилосердно, то не всі глядачі витримували, і шукали затінку. Знайти його на всій території Хотинського заповідника, було нелегко. Потрібно було: видряпавшись нагору, під дах вхідної брами, або схвавшись у єдиний, створений з грубого полотна, намет зі столиками, або зайшовши помолитися у церкву, чи спустившись до Дністра, ввійшовши у фортецю, або шукаючи поодинокі деревця поближче до наметів з квасом, торгових столиків з кованими та глинянми прикрасами.

Щоправда, не кожен відвідувач міг врятуватися від сонячного удару в церкві на території заповідника. За словами тернополян Віталіка та Галини, котрі зайшли оглянути храм, служителі роблять зауваження та сварять відвідувачів, котрі на їхню думку, поводяться непристойно.

Та схоже, не всі фестивальники потерпали від спеки. Дівчата, що супроводжували лицарів, мали полотняні хустини та довжелезні сарафани поверх білих сорочок. А самі доблесні молодики – товсті штани, шкіряні чоботи та розпечені обладунки поверх грубих, захисних, спеціальних ватників.Так, тернопільські фестивальники бачили, як ганьбили у церкві дівчат, котрі сіли на лавку, заклавши ногу на ногу.

Пахнуло милом і не дзижчали комарі

Крім відсутності якогось накриття від сонця, побут на фестивалі був організований зручно.

Для бажаючих попоїсти працювала таверна посеред заповідника. Вона радує невисокими цінами навіть тоді, коли відвідувачів у Хотині в кількасот разів менше. Порцію шашлика там можна придбати за два десятка гривень, борщ – від 14 гривень, пластиковий стаканчик чаю з пакетика – 5 грн. При цьому цукру можна насипати досхочу. Також любителі української кухні могли скуштувати смажену на гігантській пательні картоплю, борщ та шашлики, зготовані приватними підприємцями. І хоч таких смачних «точок» було лише дві, але, схоже, в таку спеку туристам не дуже хотілося їсти. Натомість, щоб купити квасу чи холодної мінералки, треба було вистояти немалу чергу.

Учасники ж фестивалю, котрі проживали в полотняних шатрах на пагорбах коло фортеці, їли середньовічні страви, приготовані на вогні. Напої у таборовиків були в дерев’яних бочечках та скляних бутлях. Лицарів та їх супровід, з табору до ристалища, відвозили в кузові двох вантажівок ГАЗ. Адже долати крутий підйом в обладунках, та ще й в таку спеку, було б важко навіть доблесним воїнам.

Туалетів на фестивалі “Середньовічний Хотин” теж вистачало. Було кілька «точок» з блакитними біо-кабінками, а також стаціонарні бетонові. В місці таборування лицарів та учасників фестивалю було аж 12 біотуалетів, а також близько десяти дерев’яних душових кабінок, які користувалися попитом в спекотний полудень. Увечері черги до них не було, а про те, що хтось миється свідчив приємний запах мила та шампунів, а також періодичні перекидання «пікантними» жартами сусідів по кабінках. Кілька хмільних учасників, що ходили вдень територією фестивалю в світлих габітах монахів, свого колегу в душі «підколювали» не зовсім пристойними запитаннями на релігійну тематику, називаючи його при цьому «падре».

Поруч з душами встановили дерев’яний поміст, по периметру якого розмістили трубу з десятками кранів і ринвою. Були в таборі і загони для величезних білих гусей та брудної свині.

Комарів можна було не боятися. Для того, аби «погодувати» цих набридливих комах, доводилося хіба спускатися за фортецю, до самого Дністра. Нагорі ж їх не було. Мабуть тому, що місцева влада обіцяла продезинфікувати територію заповідника за день до проведення фестивалю, і таки дотрималася обіцянки.

Шоломи – заважають

Місце для «Середньовічного Хотина» було обране якнайкраще. Але який же історичний фестиваль обійдеться без головної окраси – лицарів? Обладунки виблискували на сонці, земля дрижала від їх важкої ходи, а зброя лязгала, коли схрещувалися мечі в одиночних чи групових поєдинках. Однозначно, турніри та бугурти були самою видовищною «родзинкою» дійства.

Ведучий багато розповідав про лицарів. Наприклад, перед боєм вони стають на коліно для того, аби рівномірно розприділити нагрузку обладунків на спину, ноги, тіло. А ще виявилося, що шолом хоч і добре захищає, але надзвичайно звужує кругозір власника. Це було помітно і під час бою – лицарі в масивних шоломах здавалися не надто рухливими і жвавими. Звичайно ж, заважала і спека – під час денних боїв бажаючих взяти участь, навіть попри цінні призи, було небагато.

А вже ввечері, коли сонце змилостивилося над учасниками, «стінка на стінку» ішли майже три десятка сміливців. Кожен мав свою, індивідуальну, спеціально затуплену зброю, та власне спорядження. Ведучий пояснював, що обладунки, залежно від вподобань та захоплень історичною реконструкцією, лицарі підбирають собі такі, які носили у різні епохи в різних країнах. Тому на ристалищі під час бою не кожен міг розрізнити, чи б’є свого, чи учасника команди супротивника. Ведучий пропонував придумати індивідуальний бойовий клич, який би став своєрідним паролем для опізнавання учасників своєї команди. Адже крім різних лат, кольчуг, шоломів та зброї, лицарі мали ще й різну національність. Так, під час проведення міжнародного історичного фестивалю «Середньовічний Хотин», можна було чути крім української ще й російську, болгарську, польську, румунську мови.

Колись бої не тривали від раня до смеркання

Також ведучий пояснив глядачам, що в древні часи бої були короткотривалими. А те, що в книгах пишуть «Бій тривав від сходу сонця аж до його заходу…» означає лише те, що стільки часу тривали самі маневри: вишиковування лицарів, лучників, коней, зброєносців, катапульт чи іншої військової техніки. Сама ж сутичка, за словами ведучого, була дуже швидкою, запеклою, кривавою та ярою. Це можна було помітити і на фестивалі. Перемогу команди здобували в середньому вже за п’ять хвилин після початку поєдинку.

Зупиняла лицаря лише травма чи поломаний меч

Коли всі три десятка лицарів сходилися в запеклому бої, то розібрати щось в суцільній живій груді заліза, яку вони утворювали, було важко. Учасники розмахували навсебіч мечами, хтось прикривався міцним дерев’яним чи залізним щитом, хтось ним же товк суперника в плечі, збиваючи з ніг, бійці з топірцями на довгих ручках ставали осторонь і просто «рубали» наперед себе, а дехто кооперувався з іншим членом своєї команди і «два на одного», гнали когось з ворогів до меж ристалища, де просто фізичною силою звалювали того з ніг. Учасник, якого «вбили» ставав на коліно, сідав чи лягав, чекаючи завершення змагань.
Якщо ж траплялися якісь надзвичайні ситуації, ведучий оголошував «Стоп бой!». Так, зупиняли поєдинок, коли з учасника збили шолом, коли в когось відв’язувалася чи розщіпалася частина захисної екіпіровки, коли когось поранили. Наприклад, бій «Один на один», завершився поразкою лицаря, у якого просто зламався меч.

Щоправда, цьогоріч в Хотині лицарі не надто серйозно травмувалися. Фотограф, що стояв поруч з тернополянами, розказував, що минулого року на «Битві націй» тут було багато крові, і на те, що комусь там відсікли вухо, уже навіть мало хто зважав.

Люба Вовк, Юрій Романович, «Погляд»

Читайте на “Погляді” також про те, як 1 травня на фестивалі “Середньовічний Хотин” тримали облогу фортеці .

А також дивіться фоторепортаж “Погляду” з фестивалю “Середньовічний Хотин”.