“Чому всі мають пару, а лише ви – самотні?”, — о. Євген Заплетнюк

Одна з найбільш складних і неоднозначних тем, які постають нині перед священиком – це його участь та допомога молодим (чи не зовсім молодим) людям без пари.

Часто до священика звертаються самотні люди, які після багатьох років «затишшя» в особистому житті «стоять на роздоріжжі», не знаючи, куди їм далі йти: чи далі залишатися самим, приймаючи ситуацію такою, якою вона є вже багато років поспіль, чи може варто змінювати хоч щось, за всяку ціну. Навіть ціною шлюбу та стосунків без почуттів, «заради галочки», щоб бути такими як усі, та не сильно виділятися з натовпу, який просто обожнює ставити тавро на тих, хто трохи інший: не має пари, чи надто часто змінює своїх партнерів, не має дітей, чи має їх «надто багато», тощо. Окрім цього, для певного кола віруючих людей самотність – це ще й цілком зрозумілі систематичні думки про чернецтво та можливість цілковитого присвячення себе Богу та Церкві.

Що ж має радити в таких ситуаціях звичайний священик, який не має дару прозорливості та пророкування? Найперше й найголовніше, такий священик не повинен боятися це прямо визнати перед людиною, навіть тією, якій дуже сильно хоче допомогти: – Вибачте, але я не можу вирішити замість вас це питання. Воно лежить поза межами моєї компетенції. Це лише ваш особистий вибір та ваше власне рішення. Однак, я б хотів зробити все можливе, щоб сьогодні підтримати вас. І, звісно, я дуже хочу допомогти вам знайти найбільш правильне та корисне вирішення ситуації, що склалася, так добре, як лише вмію.

Про те, що не добре бути люди одній, нас навчають ще перші рядки Святого Писання (Див.Буття 2:18). Однак, не варто забувати ще й таке. Якість нашої самотності визначається якістю нашого духовного та душевного здоров’я. Зверніть увагу, що найбільшим і чи не найкращим православним ідеалом є самотність повного відречення від світу чернця, монаха (монос – один). Святі та великі подвижники благочестя шукали самотності, утікаючи при цьому не від людей, яких вони не переставали любити, але від гамору світу, що в злі лежить. Їм потрібна була благодатна тиша.

У той же час, ця ж самотність є найбільшим покаранням для грішної людини. Відомо з давніх-давен, що однією з найбільш витончених і жорстоких способів тортур і знущання над людиною є замикання її до карцеру: місця, де нікого немає крім неї довгий час. Чимало в’язнів не можуть знести перебування наодинці самі з собою, зі своїми пристрастями та гріхами, від чого нерідко сходять із розуму, божеволіють і роблять спроби накласти на себе руки. Так, самотність для одних дарує безмежне щастя та максимально повне життя, а в інших – краде й те, і інше. Самотність – це ліки, корисні лише в правильному дозуванні.

Ще декілька років тому улюбленою послугою, що надавали своїм клієнтам різного штибу гадалки та екстрасенси була послуга, що мала назву «зняття вінців безшлюбності». Сенс цього дійства був простий до банальності. Згадані «містичні професіонали» повторювали за власними жертвами доволі зручну для них думку про те, що основною причиною їх сімейних і особистих проблем є хтось інший, а не вони самі: «їм пороблено і задавлено». Звичайно ж, за певну кількість грошових знаків із цим лихом можна буде спробувати щось зробити.

Немає сумніву, що кожна людина звертаючись до такого «професіонала» вже з самого початку вірила в те, що ціла низка власних нещасть має своїм джерелом щось інше, ніж власні нерозважливі чи не зовсім правильні слова, вчинки та наміри. І вже напевне, вона ні на йоту не сумнівалася в тому, що «професіонал» зможе допомогти й нарешті виправити ситуацію. Добра доля варта найбільших грошей!

Насправді, не треба бути ні пророком, ні лауреатом Нобелівської премії для того, щоб розуміти очевидний факт: згадана проблема таким способом не вирішилася ще в жодної людини. І це незалежно від суми, яку вона передали чаклуну чи екстрасенсу. Переконлива більшість проблем та труднощів, які в нас виникають, є плодом наших власних учинків. Звичайно, я зараз не говорю про глибокі онтологічні проблеми типу страждання невинних немовлят чи смертельне падіння Силоамської вежі на 18 людей в часи Спасителя (Лука 13: 4) – це особливий Господній план, який нам тимчасово незбагнений. Радше я маю на увазі всі ті проблеми, які є наслідком нашого власного необережного поводження з самими собою.

Так, я не помилився у вислові. Нас із дитинства навчають обережного поводження з вогнем, гострими предметами чи на проїзній частині дороги. Однак, як рідко нам хтось роз’яснює важливість оберігати власний духовний і психічний світ!

Правда полягає в тому, що ми повинні бути обережними навіть самі з собою! Часто наша поведінка, яка нам самим виглядає цілком нормальною та прийнятною, такою насправді не є. Тому, немає чому дивуватися, що дивлячись на нас, мало в кого виникає думка нас полюбити. Ми вже раніше про це говорили, але буде добре, коли я ще раз повторю. Природа любові та справжніх почуттів є така, що полюбити можна людину будь-якої зовнішності – любов не дивиться на палітурку. Однак, для того, щоб ви почали чимось приваблювати протилежну стать, у вас повинно бути щось особливе всередині. А над цим вже треба працювати неабияк свідомо, ревно та не втомлюючись.

Багатьом людям для того, що повернути собі втрачену цілісність та внутрішню гармонію просто необхідно поміняти звичний ритм життя. Пригадую, якось до мене підійшла дівчина, яка дуже хотіла знайти собі пару. На той момент вона вже дочитувала третій том «Добротолюбія» і, здається, не могла зрозуміти, чому омріяного принца досі немає, хоч вона стільки часу молиться, читає спадщину святих отців та весь вільний час проводить у храмі. Я порадив їй відкласти на певний час вивчення чернечого досвіду перших віків та записатися на курси танців. Спочатку вона подумала, що я збожеволів, але тепер вони зі своїм обранцем цілком щасливі разом. Нічого не маю проти «Добротолюбія», але воно як дієві ліки – його потрібно приймати не всім, а лише тим, кому благословив досвідчений і грамотний духівник.

Нам би дуже хотілося, щоб у нашої ситуації був простий спосіб вирішення. Ще краще, щоб він залежав не від нас. Прочитала якась бабуся-чаклунка чи монах із Колодіївки над нами заклинання і все – можете закривати рот, йти додому, дві години не їсти: тепер у вас все буде добре. Насправді, для того, щоб ми стали щасливими, потрібно шукати не виправдань, а можливостей здійснити своє щастя.

Скільки людей по всьому світі  хочуть писати книжки, і про це навіть відкритого говорять, при цьому, жодного разу не написали більше двох сторінок. Я нагадаю, що Нік Вуйчич – людина без рук і ніг коли захотів писати книжку, то зробив це. Він робить це останні п’ять років, щороку випускаючи власні бестселери. У нього немає рук, але він дуже хоче писати книги, а тому пише! Він не шукає собі виправдань. А ви?

Існує безліч причин того, що людина довгий час залишається самою, без пари. Однак, неможливість побудувати здорові стосунки з іншими людьми безумовно свідчить про певні труднощі людини в стосунках із собою. Як тільки людина намагається сама змінюватися, ці зміни неминуче впливають на інші сфери її життя. Змінюється її ставлення до себе, до свого життя та пріоритетів, змінюється ставлення до неї всього світу.

Найбільш очевидний приклад, який можна привести – дві протилежні крайнощі, що суттєво псують людське життя: надто висока самооцінка та невпевненість у собі. Прикладом першого є безліч історій, коли дівчина чи хлопець відмовляли в дружбі та подальших стосунках людині, яку вважали чимсь гіршою від себе, ясно розуміючи під цим, що власне становище, краса, розум чи риси характеру суттєво переважають ці ж самі характеристики в людини, яка запропонувала дружбу. Звичайно, ніхто не змушує доньку олігарха виходити заміж за місцевого бомжа – такий шлюб мало кому приніс би радість і навряд чи став би довговічним. Однак, якщо людина все життя перебираючи партнерів, ніяк не може жодного разу визначити собі рівню, слід все-таки добре поміркувати над реалістичністю її вимог до людини. І, скажіть, хто ж їй винен у такому разі? Недостойні партнери, «вінець безшлюбності», чи власне завищене его?

Правда, існує ще й інша крайність – надто велика невпевненість у собі та занижена самооцінка. При такому ставленні до себе людина завжди відчуває себе тягарем для інших, у той час, коли особи з надмірно роздутим его навпаки – вважають свою появу в будь-якому товаристві справжньою нагородою та фартом для всіх присутніх. Стосунки для людей невпевнених завжди важкі, бо маючи переконання в тому, що вони неприємно нав’язуються, зрештою, починають переконувати в цьому інших. Вони бояться осуду та критики, а тому воліють покидати межі власної «зони комфорту» (яка найчастіше обмежується рамками власної квартири) лише при крайній необхідності. З часом, невпевнені в собі самотні люди перестають відчувати любов до самого життя. Вони все більше відчувають важкість від постійного перебування наодинці з собою, а перестаючи любити себе, їм тим більше неможливо по-справжньому покохати когось іншого. Більшість вчених психологів підкреслюють максимально тісний зв’язок між самотністю та невпевненістю в собі.

Що можна порадити людям, які страждають від заниженої самооцінки? Більшість із нас добре відчувають свої слабкі місця ще раніше, ніж нам про них розповідатимуть інші. Хіба ж товсті не знають про те, що вони товсті? А хіба для надто худих є таємницею їхня реальна вага? Хіба люди з невеликими культурним чи інтелектуальним рівнем не відчувають своїх обмежень? Всі про все дуже добре знають. Ми знаємо свої недоліки. А, якщо так, то давайте їх щиро виправляти. І так, по мірі нашого зовнішнього прогресу, буде відбуватися удосконалення нас самих внутрішньо. Із кожним новим скинутим або набраним кілограмом, із новою прочитаною книжкою чи вивченим іноземним словом до нас буде повертатися любов до себе. Ми не будемо далі з’їдати самі себе та провокувати до цього інших. Зовсім скоро ми почнемо пишатися своїми здобутками і захочемо їх ще більше помножувати. Наша невпевненість відійде на другий план. Нам захочеться пізнавати той світ, який для нас стільки часу залишався невідомим.

Так, я дуже добре знаю, що існує безліч речей у нашій зовнішності, які ми змінити не зможемо, як би цього не хотіли. Божа воля була на те, щоб у своїх молодих літах я чомусь був лисий, мав поганий зір, а в когось із вас були писклявий голос, криві ноги, смішні руки чи ніс такої величини, який був Буратіно. Все це ми змінити не можемо. Також, ми не можемо змінити свого неприємного минулого, чи застрахуватися від усіх негараздів майбутнього. Але ми можемо та повинні змінити своє ставлення до цього скорботного факту. Ми маємо прийняти цей факт із спокійною душею та вірою і довірою Богу. Він знає з яким носом і лисиною якої величини нам буде краще та корисніше, і саме тому нам це дає. Подумаймо про те, що всі наші тимчасові фізичні недоліки та вади – це не результат небесної лотереї, а цілком продуманий Богом акт, який викликаний величезною любов’ю та турботою про нас. Чому так, ми не знаємо, але Він знає!

Відтак, маємо записати собі великими літерами, що всі ці зовнішні речі абсолютно не повинні впливати на наше власне сприйняття себе. Ми варті любові не тому, що володіємо набором ідеальних фізичних характеристик, а тому, що народилися та живемо на цьому світі. Із точки зору Творця це є цілком достатньою підставою для того, щоб нас любили інші, а ми любили їх. Скажу зараз навіть щось більш шокуюче. Не дивлячись на те, що в своїй уяві ми залюбки виставляємо людей в певну ієрархічну систему, хто більше «крутий», а хто менше. Насправді, на тому рівні, про який ми зараз ведемо мову, – всі люди однакові. Всі однаково досконалі та однаково мають вади. А тому, перестаньте комплексувати. Ви завжди варті кращого. Не бійтеся цього прагнути і за це боротися. Між іншим, Бредд Пітт знову холостяк!

Що ж стосується чернецтва, то тут взагалі просто. Якщо вам менше сорока років, то намагайтеся взагалі не думати про це, мріючи про втечу від всіх життєвих негараздів за високими монастирськими парканами. Сучасні монастирі здатні запропонувати настільки складний і нелогічний сучасній людині спосіб життя, що найбільші проблеми та негаразди, що зустрічалися вам у миру, в монастирських стінах будуть здаватися справжніми благословеннями та нагородами. З єдиною різницею: після постригу вороття до світу немає й бути не може.

Звичайно, зараз я звертаюся не до всіх без винятку кандидатів на чернецтво, але насамперед до тих, хто хоче приховати власні комплекси за чернечою рясою. Зробіть щось багато краще. Вилікуйтеся в грамотного психотерапевта чи психолога та почніть нарешті повноцінне життя. Так ви принесете багато більше користі собі, своїй родині, Богу та Церкві. Зрештою, чому ви вирішили, що Богу ви потрібні саме хворими, такими, якими ви є зараз? Такими, які ми з вами є зараз, ми потрібні лише дияволу. Богу потрібні такі грішники, які хочуть виправлятися та каються. І, швидше за все, після того, як ви вирішите цей аспект свого життя, власні мрії про чернецтво будете згадувати лише з іронічною посмішкою. При цьому не забувайте, що тоді ви будете сміятися на так над мріями, скільки над самими собою.

Кожній людині іноді потрібно побути на самоті, залишитись віч-на-віч із власними думками, споминами, переживаннями та емоціями. Для щирої молитви-розмови з Богом, також, іноді потрібно саме це: зачинитися в кімнату власного серця, де не відволікаючись ні на що зайве, стати перед Господом лицем до лиця. І все ж, робити самотність основною характеристикою всього життя було б величезною помилкою. Бог створив нас не такими. Самотність і можливість побути одному – це чудова приправа до нашого життя, зазвичай гіперактивного,сповненого важливих справ, неймовірних зустрічей і цікавих пригод. Тому, не будьте слабкими – не погоджуйтеся на акваріум, маючи можливість плавати в океані.

Джерело: http://bogoslov.org