Чи гріх ходити до церкви Московського Патріархату?

Відповідь: Це дуже непросте питання, для відповіді на яке потрібна особлива мудрість і того, хто відповідає, і того, хто слухає. Все ж, давайте хоча б спробуємо в цьому розібратися.

Із догматичного (віронавчального) чи, що точніше, сотеріологічного (науки Церкви про спасіння) погляду, мало які зовнішні, чисто земні перепони можуть стати підставою для гріха в тому, що відвідуєш саме Православну Церкву, незалежно від юрисдикції. Навпаки – згідно науки Святих Отців Східної Церкви – лише життя християнина в Православній Церкві рятує його в усій повноті – духовно, душевно, тілесно. Тому, як православний християнин, одразу скажу, що лише там ми спасаємося завдяки Божій благодаті. У всіх інших спільнотах якщо й спасається людина, в чому я також впевнений, то робить це всупереч місцевій традиції, вірі та звичаям, а завдяки особливому попущенню Господньому. Все ж, це трохи інше питання. Якщо ми визнаємо, що Таїнства звершені в РПЦ та УПЦ МП дійсні, то маємо визнати й те, що люди там не лише не грішать, але й освячуються.

Для нас зараз важливо зрозуміти одну дуже важливу річ. У нашому світі існує чимало явищ і речей, які ми можемо використовувати одночасно, як на користь собі, так і на шкоду. Пригадуєте Парацельса: “Все -отрута, все – ліки”?. Коли Святителя Феофана запитали, чи спасуться католики, він відповів: – Я не знаю чи спасаються католики, але точно знаю, що особисто я в католицизмі не спасуся точно.

А ще Святі Отці писали дивні речі! Виявляється, пекло та рай – це одне й те саме місце. Це – Христос, який своєю праведністю та благодаттю буде спалювати всіх нечестивців, “як тане віск від лиця вогню”, та одночасно, освячуватиме й преображатиме всіх, хто до цього прагнув за свого життя.

Чи можна нині ходити в храми окупантів, які благословляють зброю проти власних парафіян? Якщо немає інших храмів поруч, а молитися та приступати до св.Таїнств є не лише зовнішнім обов’язком, але й внутрішньою потребою, то йти, звичайно потрібно. Якщо ж можливість відвідувати храми Київського Патріархату (чи інших Помісних Церков) все-таки є, то радив би не фінансувати Московську Патріархію та не збільшувати її статистику, на яку також хтось розраховує. Особливо, військові генерали. Слава Богу, ми живемо не островах, а в незалежній Україні, де православний храм є мало не в кожному селі.

А ще, я подумав ось про що. Кожна людина, живучи на землі, свідомо чи не свідомо, чинить або волю Божу, або волю диявола. Все це відбувається в особливих, створених лише для неї зовнішніх умовах. Так, можна ходити до найбільш канонічного в світі Московського Патріархату де при цьому щиро служити бісам, а можна – жити за голосом християнського сумління в Київському Патріахаті чи іншій Церкві. Апостол Павло нагадує: «Товариство лихе псує добрі звичаї» (1 Кор.15:33).

Іноді, покинути погане товариство буде свідченням християнської розважливості та мудрості. Однак, є випадки, коли саме чиєсь благе перебування в поганому товаристві здатне щось у ньому принципово змінити на краще. Саме тому, я не раджу покидати Московський Патріархат тим українським патріотам, які здатні працювати для користі Церкви та України в фактично ворожому для себе оточенні. Помісна Церква в Україні це близька реальність. Чим більш відкрито московські ієрархи будуть вести прокремлівську політику, тим швидше в них розчаруються здоровомислячі прихожани. Чим голосніше будуть українці говорити в УПЦ МП про свої переконання та права, тим швидше там почнеться хоч якийсь прогрес від лукавства до святості, від маніпуляцій до чистого сумління.

На мій погляд, сучасні події в УПЦ Московського Патріархату є прямим свідченням того, що ця Церква переживає свої останні роки на наших землях. Звичайно, канонічно та юридично вона тут буде залишатися ще довго, але ні впливу, ні зросту парафіян, ні інших перспектив, які вона мала за часів митрополита Володимира (Сабодана), вона вже більше ніколи не матиме. Раніше, відносний спокій УПЦ МП отримувало не тільки тому, що не було війни з Росією, але й через те, що Сабодан був особливо обережний із українцями та чудово знав, на що вони здатні. А знав він про це не тому, що народився на Хмельниччині, а тому, що половину життя прожив у Росії, то ж мав із чим порівнювати.

У той час, коли його наступник – митрополит Онуфрій свідомо чи несвідомо та постійно тролить українців, зовсім не думаючи про всі небезпеки. І в першу чергу – не для особистого авторитету, для а очолюваної ним Церкви загалом.

Здається, найкращий варіант для українців, яким християнське сумління далі не дозволяє залишатися на службі в “кремлівських прихвостнів” *смайлик*, це звісно – знайти той храм, який буде “по душі” – де священик, громада та все довкола сприятиме їх духовному зросту та спасінню. Якщо ви досі щиро любите свого настоятеля з МП, який багато років добре звершує ваше духовне керівництво, до політики не лізе, а на проповідях не проклинає Майдан і Європу – покидати такий храм було б просто нечесно перед самим собою.

Із іншого боку, треба сказати, що в УПЦ МП досі немає ніяких “проавтокефальних крил” – ні серед єпископів, ні серед священиків, ні мирян. Натомість, існують лише окремі пір’їнки, які начебто “не проти чогось такого”. Але далі власних внутрішніх переживань та кухонних розмов справи в них не рухаються. Узагалі, такі люди є справжнім винятком із правил, і фактом свого існування ще більше підтверджують попереднє твердження. Московському Патріархату потрібний потужний проукраїнських рух зсередини, для того, щоб у ньому почали відбуватися хоч якісь корисні зміни. Тому, буде просто чудово, якщо українці-патріоти з Московського Патріархату будуть об’єднуватися та голосно заявляти про своє існування та право на повагу до історії, мови, спадщини та пріоритетів власного народу.

Допоможи нам, Господи, знайти правильний шлях і покеруй нами!