Хочете поїхати жити закордон? Розповісти вам правду?

Якось не висловлювалась буквально на цю тему, але нещодавня розмова з однією дівчинкою, що хоче поїхати в Італію таки спонукає про це написати.
До мене часто звертаються люди дати їм пораду – чи їхати закордон чи залишатись тут. А я їм на це питання відповідати не хочу. Насамперед тому, що я керуюсь принципом «люди дають хороші поради, коли вже здатні подавати поганого прикладу», а я на поганий приклад ще здатна. Та і не бачу сенсу комусь давати поради і цим суттєво впливати на чиєсь життя. Життя ваше – лише ви його маєте прожити, за своїми рішеннями.
Коли я поверталась в Україну я казала усім, що роблю власний вибір, не слухаючи нікого, бо якщо настане день, що доведеться пожаліти – хочу звинувачувати лише себе саму, а не тих, хто мені радив.
Я не берусь давати комусь порад, бо ж і я була закордоном, навчалась там. Моя правда відмінність в тому, що я туди виїхала не за власним бажанням, за сімейними обставинами, коли неможна було вчинити інакше. Тож якщо я буду відмовляти – мені цілком можуть сказати: «Ну та, ти там була, а тепер іншим перечиш».
Хоча скажу чесно, коли мене питають «Чи їхати мені туди?» мені щоразу хочеться відповісти: «Ні, не їдь». Але з вищезазначених причин я цього не кажу.
Відраджувати вас? Чому б не сказати людям правду? Яку правду ви хочете почути? Розповісти?
Багато людей були десь закордоном, подивились і приїхали в Україну. Їхні очі засліпленні побаченим і вони торочать навкруги як там чудово, як набагато краще, як хочуть повернутись туди. А знаєте, як кажуть в Італії? «зовнішній вигляд обманює».
Що вам розповісти? Про те, що існує бюрократія, яка перевершує українську? (І вам, як іммігранту, який хоче жити легально з нею постійно доведеться стикатись). Розповісти вам про податки, які за абсурдністю перевищують українські? Розповісти вам, що існує правило – якщо викладач виставляє студенту високий бал, то має заповнити звітність «я такий-то викладач, такої-то дисципліни, такому-то студенту такої-то групи такого-то числа поставив високий бал, бо вважаю…» і далі має бути зазначена низка причин з яких викладач звітує про відповідність студента цій оцінці. Думаєте комусь з викладачів таке охота робити? Вірно – ні, тому вони просто зрізають бали, як наслідок студент має занижений рейтинг.
Розповісти вам як людина у віці 30 років виходить на пенсію зі стажем 35-ти років (тридцяти п’яти!)? Розповісти вам як профспілки, які мають представляти інтереси працівників діють на погіршення їхнього стану? Розповісти вам, що в Італії при купівлі кожного літру пального сплачується кілька десятків акцизних зборів, серед яких “мій улюблений”: «покриття витрат Абіссінської війни» (яка відбулась у 1895 році!). Розповісти вам, що приблизно одна третя молодих людей у віці з 15 до 20 років регулярно приймає антидепресивні препарати за лікарським призначенням? Розповісти вам, що вас приймають на роботу за тимчасовим контрактом і в результаті вас може бути звільнено або перенаправлено в іншу область на роботу (залежно від виду діяльності)? Розповісти вам як зрячі люди отримують пенсію інвалідності вважаючись стовідсотковими сліпими? Розповісти вам, що здійснення аборту неповнолітній 14-ти річній дівчині виконуєтьсялегально впродовж доби? І ТАК ДАЛІ  І ТОМУ ПОДІБНЕ…
Ой! Ви здається про це все і низку іншого негативу не знали просто поїхавши туристом? Ото біда, вам же ж здавалось, що десь є рай на землі! (сарказм)
Я можу багато чого розповісти – а сенсу? Всі зарозумілі і думають, що я наговорюю, тож думайте як хочете і вирішуйте як хочете, лиш би потім не плакалась. Бо опинитесь на чужині, без рідних людей… поживете рік, два, будете терпіти, а згодом зрозумієте – вам нема й до кого вертатись сюди…
Я розумію людей в яких є крайня потреба заробітку, жінок, які в 50 років виїжджають, бо нема як жити і до пенсії ще далеко.
Але молодь! Так слухаю і майже кожен себе уявляє висококласним спеціалістом, наче там його чекають з відкритими обіймами, наче в них своїх людей нема.
Чудові слова мені особисто в очі сказала одна хороша людина: «Не ображайся, але ти – іноземка. Ми до тебе ставимось добре, ти можеш не приносити шкоди, а навіть користь… але ти – іноземка. Проживи тут хоч десятки років і прийми громадянство – ти залишишся іноземкою. Будь певна – якщо в нас постануть якісь труднощі – ти перша, від кого ми відмовимось. Не ображайся, але на соціальних сходах іноземці нижче собак. Собаки наші – вони вище, а ти іноземка – ти нижче собак. Звучить погано, але так є.»
Давайте не будем про неможливість розвитку в Україні, всіх вас тут так гнітять, а Європа відкриває вам незнані шанси. Це називається тікати від труднощів і шукати легкого шляху, аніж прикладати зусиль, щоб пройти здолавши перешкоди і досягти мети. Набагато ж легше їхати на чуже і готове, аніж постаратись для чогось власного.
Оскільки мене вже всі по кілька тисяч раз запитали чому я повернулась я вам окреслю причину: мені не байдужа моя країна. Настільки, що якщо постане питання між коханням і країною – я оберу країну. Бо я знаю одне – якщо цю країну покине молодь – Україна втратить будь-які шанси на майбутнє.
Їхати чи не їхати – вибір за вами, завжди. Обираєте ви – бути ницим щуром, що тікає з корабля, чи стати за штурвал корабля і прикласти зусиль, аби його вивести «зі шторму».
Тільки одне вас попрошу коли думаєте їхати закордон на основі вражень:

НЕ ПЛУТАЙТЕ ТУРИЗМ З ЕМІГРАЦІЄЮ…

це цілком різні речі і ви неодмінно стикнетесь з тим, про що і не уявляли. І майте на увазі, що не існує ідеальної країни, проблеми є всюди. Щоб не вийшло обміну “шило на мило”. Будьте свідомими в тому, що чините.

 

добре там, де нас нема…,
Ольга Врублевська

-1 thoughts on “Хочете поїхати жити закордон? Розповісти вам правду?

  • 17:18 | 14 листопада, 2013 at 17:18
    Permalink

    Автор пише, що хтось їй сказав:”Собаки наші – вони вище, а ти іноземка – ти нижче собак. Звучить погано, але так є.». Я теж була за кордоном, на протязі 2-х років. Довелось працювати в одній інтелігентній сімї, де мене вважали за члена своєї сімї, боялись образити словом і ділом. Все залежить від того, до кого ти попадеш. І ще: багато залежить від тебе самої. Вони зневажають жінок (українок) легкої поведінки – ось що я помітила. Можливо, і тому…прирівнюють нас (іноземок) до “собак”. Щодо іноземців взагалі – то в Італії багато іноземців, і вони не почувають себе собаками….і їх ніхто не вважає такими, інакше б політика джержави не була б такою лояльною до іноземців.

  • 17:23 | 14 листопада, 2013 at 17:23
    Permalink

    Ольга Врублевська пише:”Обираєте ви – бути ницим щуром, що тікає з корабля, чи стати за штурвал корабля і прикласти зусиль, аби його вивести «зі шторму»”. Гарно було б почути щось про вас, пані Олю Врублевська, через рік-півтора, яку ПОЗИЦІЮ ви займете (в Україні), керуючись принципом ” мені не байдужа моя країна. “, і ЧОГО ДОБ’ЄТЕСЬ. 🙂

  • 21:46 | 9 червня, 2014 at 21:46
    Permalink

    Ya takoj bula za kordonom Albee poku sho vtrymayusya vid komentariv ale pride chas y ya rozpovim

Comments are closed.