Сміттєві баки та стихійні ринки у Тернополі – поняття нероздільні

Спокійний вчорашній ранок. Вибіг на прогулянку із собакою. Маленька галявинка у сусідньому дворі, звісно, не найкраще місце для вигулу домашніх тварин, але іншого вибору у тернополян з чотирилапими друзями немає. Поруч – завжди повні сміттєві баки у солідному кам’яному прихистку. Завжди дивувала ця турбота про контейнери з відходами – дашок, моцні стінки: достойний притулок і для безхатченків.

Вони тут частенько «тусуються». В моєму районі повнісінько магазинів, тож бомжам є чим поживитися.  Саме вони проводять «першу лінію відбору». Від цих людей не приховаєш, якщо у твоєму сміттєвому пакеті завалялося щось відносно їстівне чи недостатньо зношений одяг.

В якомусь плані ці люди зараз у «мейнстрімі». У Швеції, США, Бразилії, Південній Кореї, Британії та Естонії їх стиль життя зараз на гребені модної хвилі, там він отримав назву фріганізм (від англ. freeganism від англ. free — «вільний, безкоштовний» і англ. vegan — «веганізм»). Якщо для тернопільських жебраків та безпритульних це часто єдиний спосіб виживання, то для їх однодумців із-закордону це знак небажання бути частиною економічної системи купівлі-продажу, заперечення принципів споживацтва. Так фрігани обмежують свою участь у традиційному економічному житті і прагнуть до мінімізації споживаних ресурсів.

Хай там як, але за висотою польоту і естетикою думки нашим сміттєвим рекетирам ще далеко. І тому-то я був здивований побачити дуже охайно одягнену пані середнього віку, яка впевнено почимчикувала до сітки із написом «Пластмаса». Чому? Руки у неї були пусті. Дама рішуче перехилила сітку до себе і почала діловито порпатися у використаних пляшках. Відібравши штук зо п’ять – найбільш чистих і непом’ятих – вона спокійно вилила рештки їх вмісту на дорогу. Як ні в чому не бувало, розвернулася на 180 градусів і попрямувала… Вгадайте-но, куди? До стихійного ринку, де бабусі розклали свіжу і несвіжу зелень, овочі, а також – сир, сметанку і молоко у таких же пластикових пляшках. У мене немає сумніву, щодо «нового життя» використаної пластикової тари.

Проблема стихійної торгівлі не раз піднімалася у ЗМІ. Справа не лише у тому, що продавці нагло ухиляються від податків, захаращують тротуар – ці «мінуси» завжди перекриватиме бажання тернополян купувати натуральні продукти задешево. А й у тому, що ми часто необачно ризикуємо своїм здоров’ям! Особисто я відмовився від домашнього «молочка» після останнього випадку, коли при кип’ятінні воно перетворилося на в’язкий кисіль. Тоді я запідозрив, що бабусі підмішують у молоко соду. Однак підозрювати їх слід було і в значно більших «гріхах» перед покупцями.

Навіть якщо пляшки із контейнера пройдуть ретельне миття, мені все одно не дуже приємно усвідомлювати їх походження. А вам?

 Роман Стрілецький, Тернопільська липа