У пошуках іншого. Любити Тернопіль

Не пригадую, з чого почалася моя любов до Тернополя. Ну як любов, можливо, правдивіше то назвати зацікавлення. Бо на перешкоді того, щоби назвати це любов’ю в класичному розумінні цього слова, стоїть багато чого на заваді, але про ці нюанси згодом.

Спочатку про передісторію. Все почалося з БАМу (саме БАМу, а не Сонячного, бо перша назва повніше передає настрій тієї території). З того, що куди не піди, скрізь все було однаково (тоді ще не було навіть ЖКГ-арту, щоби не надто вправно, а все ж урізноманітнити середовище). Було сіро, вже трохи поламано. Це була нестерпна однаковість, як пюре, де не розбереш компонентів, і їси, щоби їсти.

Перші візити у центральну частину міста були як паломництва в інший світ. Там була інакшість, контрасти, деталі. Ота різноманітність була і є коренем зацікавленості містом і того, що можна назвати любов’ю.

А тепер власне про це слово. Легко любити щось красиве, принадне, позбавлене ґанджів, а ще, коли на те купується більшість, і ти відчуваєш споріднення з ними. Ріки любові мають дуже сильну течію.

Останньої в часі мандрівки до Львова, подумалося, що так само, як і людей («легко любити все людство, важко любити свого сусіда») любити те, що на відстані, легше, ніж те, що під носом. Львів (як і багато міст, куди приїжджаєш на скількись там часу) чарує та пропонує себе. Відкриває перед тобою всі свої потаємності та принади. Робить все, щоби не ти відірвав від нього зачарованого погляду.

Не так в Тернополі. Тут принадне зашито, зашифровано, приховано. Мусиш вибрати з-під завалів реклам, прорватися крізь їхні кольори, вибратися з міазмів утеплень і вагонки, почекати, поки загояться виразки від добудов.

І, розгрібши все те, шукати свої деталі й складати їх у свої ідеальні картинки. Тому я не знаю, чи люблю Тернопіль. Я люблю його розібраним на частини. У Тернополі можна перелічити (не на пальцях, але таки є їм лік), будинки, що варто оглянути, під’їзди, куди варто зазирнути, сходи, якими варто піднятися, двері, які варто побачити і так далі. Ця лімітованість робить почуття особливими. Вона вможливлює близький контакт зі складниками. А ще саме вона дає свободу творчості — ота клаптиковість надихає конструювати своє ідеальне місто, начиняючи його шматками побаченого, почутого та відчутого.

Анна Золотнюк.