Свої місця. Частина мозаїки від Олега Гринчука

Коли думав про твою пропозицію – поговорити на тему «своїх місць», відчув себе дещо розгубленим. Зізнаюся, мені бракує знання контексту для повного прочитання об’єктів, які є для мене «своїми місцями». Наведу приклад. На вулиці Родини Барвінських розташований добре збережений будинок у стилі функціоналізму. Звернув на нього увагу після виставки Володимира Поворозника. Для того, щоб цей будинок став «моїм місцем», мені придалося розуміння подібности архітектурних об’єктів, які розташовані, приміром, в Берліні, Чернівцях чи Львові. Іншими словами, тернопільський будинок на Барвінських є частиною великої архітектурної мозаїки і саме так я його бачу. І тому в мене виникли питання: як він з’явився в Тернополі? хто був його власником? хто його проектував? а хто мешкав у ньому? Чи писала про нього преса? Можливо міжвоєнні журналісти його порівнювали з іншими будівлями, які з’являлися в Другій Республіці? А відповіді на ці запитання відкривають можливістьрозповісти в сучасному Тернополі сучасним тернополянам про такі будинки.

Не мусимо їхати спеціально у Відень чи Львів, щоб побачити приклади сецесії та функціоналізму, маємо це в Тернополі. Але стан справ із архітектурою нашого міста мені підказує, що явно не за спогляданням культури ми їдемо в «Париж». І тут мені дуже близьке те, що ти робиш і загалом середовище галереї «Бункермуз», якщо так можна це окреслити. Власне бачити місто я навчився з твоєї поради – відшуковувати його деталі, а не сприймати в цілісності. Але я також бачу мінуси в спогляданні фрагментів. Бо, на жаль, споглядання їх не рятує та не дає їм можливості розповісти цілісну історію міста. Тут вже ми маємо їм допомагати в цьому.

Насправді для мене цікавим місцем став кіоск (чи як це правильно назвати?), який розташований поблизу Театрального майдану. Таке позашлюбне дитя МакДональдзу й Старбаксу. Чому у нас нема філій міжнародний корпорацій, які працюють в сфері послуг, зокрема, коли мова йде про їжу – не потрібно пояснювати. Але звідки потяг до них на нашому локальному рівні, це вже цікаве питання. Одним із багатьох пояснень може бути той факт, що традиція міських ресторацій починається з часу незалежності. А свої інспірації вона шукає в сучасності. І загалом маємо хороший приклад «Карми Кави», яка є таким «моїм місцем» в Тернополі, але це радше виняток, який підтверджує правило – наші заклади доволі «євроремонтні». А у міжвоєнному Тернополі були десятки різнопланових ресторацій і дуже прикро, що сучасні ресторатори не користають з їхнього досвіду. Мені видається, що написати наново історії якоїсь із таких ресторацій було би знаковим для міста, я би відразу записав таку локацію до «своїх місць».

 

Олег Гринчук.

Запитувала Анна Золотнюк.

Коментарі вимкнені.