Віддам свій голос тому, бо він хоч і краде, але щось таки робить, – дивна логіка тернополян

Картопля вже у льохах, городи поорані і тернополяни все більше уваги починають приділяти майбутнім виборам. Особливо на слуху вибори війта. Досить часто тепер на ринку чи у громадському транспорті можна почути суперечки щодо того,  хто найдостойніший наступні кілька років глядіти міську господарку. І чи не найчастіше чомусь чути фрази, особливо від людей старшого покоління, ось такого типу: «Буду голосувати за того, бо він уже накрався, а прийде новий і почне красти по новому»,  «Віддам свій голос тому, бо він хоч і краде, але щось таки робить». Чи не здається вам, шановні, що сама логіка такого підходу до виборів кандидата виглядає  дивною?

Щодо першої фрази. А ви особисто зустрічали українця,  який вже накрався? Чи це не про себе ми самі ж і кажемо: «Як не з’їм,  то понадкушую»? Тобто, що нам завжди мало. І українець спочатку краде для себе, потім для дітей, тоді для внуків. І поки він ось так буде забезпечувати свою родину до шостого покоління,  ні нам з вами, ні нашим дітям, ні внукам ніяке покращення не світить.

А щодо другої. Поміркуємо на хлопський розум на прикладі все тієї ж бараболі. Ось ви її тяжко копаєте, а тут підходить якийсь молодик і пропонує допомогу. Ви погоджуєтеся. Коли ж все викопано і складено у мішки, він ту бараболю краде. Ви ж тоді не кажете: «Нічого страшного, що вкрав, він же таки щось робив». Ні, тоді ви кричите – ґвалт, рятуйте, знайдіть, поверніть, покарайте. Чому ж так? Бо бараболя – своя, а міська господарка ніби і своя, але все ж більше загальна. А ще з часів союзу нас привчили, що не вкрасти щось на роботі – це ледь не гріх.

Ось тому ми з вами так і живемо. Що ми,  лише підбираючи кандидата,  за якого будемо голосувати,  одразу даємо йому дозвіл красти: «Ти,  чоловіче,  там кради, але і для нас щось зроби». І вони виконують наші побажання, роблять для нас на копійку, а для себе крадуть – на сто доларів. І приходять вони до влади в одних штанах і в піджаку з потертими ліктями, а вже за яких півроку купують собі нерухомість за кордоном. Ми з вами ніяк не можемо звикнути, що всі,  кого обираємо,  від президента до голови сільради –  це працівники. Головне  їх завдання піклуватися про покращення нашого життя, а не свого.

Коли бізнесмен приймає на роботу працівника, а у того раптом липкі рученята, то його одразу ж звільняють. Незважаючи на те, що він, можливо і добре щось робить. Так і ми з вами повинні звикнути, що тим, хто краде –  не місце при владі. Їм місце у трохи іншому місці. А логіка: «нехай краде, але хоч щось робить» згубна не лише для окремого села чи міста, а й для усієї держави і для нас з вами у першу чергу.

Андрій Березовчук.