Ми не зрадили, – написавши кров’ю на підлозі у тюрмі, відійшли у вічність два повстанці УПА

На нашій землі йшла страшна боротьба за життя і смерть. У наших повстанців цей час не було пробачень. Був тільки вибір, або-або, смерть чи тюремна катівня. І багато патріотично відданих нашихї земляків вибирали смерть. Останню кулю в себе, щоб на здатися живим ворогові і не віддати себе на страшні муки катувань цим нелюдам. Але другі проходили страшні тюремні тортури. А тюрми вороги відкривали і на нашій рідній українській землі для наших патріотів. Повстанці віддавали своє життя або йшли в катівню не тому що не любили життя і свободу, ні — вони найбільше любили життя і волю, але життя вільне. І ідею і честь ставили вище свого особистого життя. І як вільні люди страшно ненавиділи тюрми, а там в цей жорстокий час наших патріотів було найбільше. Тюрми нашими людьми були перегруженні. Але в цих страшних тюремних катівнях вони не були рабами, хоч і фізично приниженні, замкненні в клітках, але вільні духом. І ідеї свої і честь свою вони там не давали ворогові зневажати і духом своїм були  вільні і не поборні. У них була незламна свідомість. Вони не тюремні мученики, вони не поклонники смерті. А навпаки, боролися любим методом за своє вільне життя, за свою Україну. І вірили в перемогу, вірили так сильно що в любу мить могли за цю перемогу померти. З такого вибраного шляху їх ворог не міг завернути, а ні смерть, а ні пекельні муки, ні тюрма. Вони — наші патріоти УПА-ОУН йшли за покликом Степана Бандери: “Наша ідея в нашому понятті — така велика, що не одиниці, не сотні, а коли йде про її реалізацію, то мілійони жертв треба посвятити…..”.  І серед тих мілійонів патріоти Вишнівеччини. Десятки, сотні, тисячі.

Ось факти про палких патріотів борців за Україну, які не задумуючись віддали своє молоде життя і не стали на шлях зради.

ГУМЕННИЙ ПАВЛО ПОЛІКАРПОВИЧ 1925 року наодження, село Кинахівці, освіта чотири класи, член ОУН з 1942 року, вояка УПА з вересня 1943 року. Під час облави енкаведистами Вишнівецького РВ НКДБ 20 квітня 1944 року поранений і без свідомості доставлений у Вишнівець.

ПЯНТКОВСЬКИЙ МОЙСЕЙ ДАНИЛОВИЧ 1925 року народження , село Кинахівці, освіта чотири класи, член ОУН з 1942 року, вояка УПА з вересня 1943 року. Під час облави енкаведистами Вишнівецького РВ НКДБ 20 квітня 1944 року поранений і без свідомості доставлений у Вишнівець.

20 квітня 1944 року група повстанців у Мишковецькому лісі в ночі була обстріляна великою кількістю війскового угрупування Вишнівецького НКДБ. Місцеві хлопці, вояки УПА хотіли групою піти на Карпати і при виході з рідного села попали  під обстріл. Практично всі були вбиті, тільки двоє поранені без свідомості. Зрада. Багато хлопців, усвідомили що з оточення їм не вийти, бо практично не мали чим відстрілюватися, а ворог вів шаленний вогонь, і щоб не попасти ворогові живими останні постріли проводили в себе.  Тоді були вбиті Герої визвольного руху, вояки УПА:

БОРТНИК ІВАН – “УРОДЖЕНИЙ” 1912 року народження, село Кинахівці.

БОЗЮК МИРОН – “СТАХ” 1910 року народження, село Мишківці.

БУРИКА ГРИГОРІЙ – “МАКСИМЕЦЬ” 1922 року народження село Бутин.

ГОНТА ІВАН – “ПАНАС” 1907 року народження село Мишківці.

ГУМЕННИЙ ПАВЛО ПОЛІКАРПОВИЧ  – “КРУК” 1925 року народження село Кинахівці.

ГУМЕНЮК ІВАН – “ВОРОН” 1917 року народження заступник сотенного села Кинахівці.

ДЕМЧАН ФЕДІР  – “ТИХИЙ” 1926 року народження, село Чеснівський Раковець.

ДОРОЖИНСЬКИЙ МИРОН МАКСИМОВИЧ – “СВІТЛИЙ” народився 1910 року село Мишківці.

ЖИЛА ДМИТРО МИКОЛАЄВИЧ – “КЛИМ” народився 1922 року, село Бутин.

ЖИЛА МИХАЙЛО – “ГОРОБЕЦЬ” -народився 1924 року село Поляни.

КАЗНОВЕЦЬКИЙ ІВАН СЕМЕНОВИЧ – “СТАХ” народився 1925 року в селі Кинахівці.

КУЛАС ГАРАСИМ – “МОХ” 1916 року народження село Мишківці.

НОВІЦЬКИЙ АФАНАСІЙ ПОРФИРОВИЧ – “МИХАСЬ” 1917 року народження село  Мишківці.

ОЧЕРЕТНЮК ГЕРАСИМ – “КЛИМ” – 1924 року народження  село Мишківці.

ПИЦЕЙ ОЛЕКСАНДР – “МУХА” 1922 року народження  село Бутин.

ПЯНТКОВСЬКИЙ МОЙСЕЙ ДАНИЛОВИЧ 1925 року народження, село Кинахівці.

РЕПЕТА МАКСИМ – “ ХМАРА” 1910 року народження, село Мишківці.

СЕМЕНЮК ГАВРИХ – “ГРИЦЬ” 1912 року народження в селі Кинахівці.

СОКОЛОВСЬКИЙ ГАРІОН АНДРІЙОВИЧ – “ПАВИЧ” 1920 року народження село Кинахівці.

СТЕЦЮК ОЛЕКСАНДР  –  “ХМАРА” 1921 року народження, село Поляни, закінчив Кременецьку гімназію.

ТКАЧУК МИХАЙЛО ДАНИЛОВИЧ – “ВІТЕР” 1923 року народження село Мишківці.

ТКАЧУК ЯКІВ – “ ЯСЕН” 1918 року народження село Бутин.

ЦИМБРОВСЬКИЙ МАТВІЙ – “МАХНО” 1921 року народження село Поляни.

ЯКУБОВСЬКИЙ ГРИГОРІЙ – “КОЗАК” 1921 року народження, село Поляни.

Бій тривав коло години. Повстанці попали в засаду і були обстріляни з усіх сторін. Енкаведисти всіх вбитих перерахували і були задовалені своєю перемогою. Двох покалічених без свідомості спочатку хотіли пристрелити, але потім вирішили забрати з собою до Вишнівця. З енкаведистів ніхто навіть не отримав поранення. Вже світало коли всі погрузилися на дві машини кинувши під ноги Павла та Мойсея. Їх доставили у Вишнівецьку катівню і вкинули в підвали коло костелу. Хлопці усвідомлювали в чиї страшні руки попали і знали що їх чекає.

Не кожна людина може себе тримати, якщо вона наперед до такої ситуації себе психологічно не підготує. Для них був час, що здавалося немов би вже приходить кінець, ще хвилина і душа покине закатоване, немічне тіло. В цей час ставало приємно, що нарешті страшні нелюдські муки закінчаться. Але свідомість їх не покидала. У них вже давно зародилася впертість, не дати ворогам того, чого вони хочуть. Вони покалічені лежали в камері і чекали коли їх волочитимуть на страшні муки. Їхні думки перейшли в дитячі роки. Пригадували як їм маленьким читали книжечки з кольоровими образками. І називалися ці книжечки “Життя Святих”. І вже тоді, у дитинстві у них зародилося бажання перенести тяжкі муки за Христову віру і вмерти не зрадивши Христа. І тут до них, тяжко покалічених Павла і Мойсея, пристріляних варварами, ця історія прийшла  до свідомості. Адже було багато наших націоналістів, патріотів, які за велику ідею живцем давали себе спалити, розстріляти, закатувати, але не піти на шлях зради. І тому вони вирішили все витримати, не зрадити, але одночасно так хотілося їм жити, дуже жити. І багато наших патріотів, а це тисячі, десятки тисяч, сотні тисяч не ставали на шлячх зради. Чому? Бо були “Сильні Духом”. Там вони, покалічені вирішили, що жодна більшовицька погань не спроможна їх зламати.  Так, вони погодилися з тим фактом, що енкаведисти мали перевагу над їхніми тілами. Вони можуть знущатися над ними, калічити, приводити до жахливого стану, але не могли їх зламати, Вони не дали їм того що енкаведисти хотіли, що вимагали. Патріоти, борці за Волю України, витримали страшні катування енкаведистів у Вишнівецькій катівні, а потім тиждень у Кременецькій катівні. Адже вони усвідомлювали за що боролися з окупантами. Ніщо так не підтримувало двох патріотів в тяжких умовах, як внутрішнє хотіння, сила Волі, яка без перерви доходила до їхньої свідомості і наказувала терпіти, не зламатися, згинути, але не статина шлях зради своїх побратимів. У них до останньої хвилини була думка. Хто зрадив? Хто сказав ворогам що вони о півночі мають зібратися тут в лісі? Що ще ці кати хочуть від нас? Невже варвари ще не все знають? А зрадник повинен був йти знами. Чому його вбили? А вбити могли випадково. А їх, двох патріотів також окупанти хотіли вбити, але тільки ранили і потім катували. Понівечених, покалічених на короткий час кидали в камеру. А там чужі незнайомі люди, але українці, патріоти, борці визвольного руху, по материнському витирали покалічене тіло і старалися не завдати їм болі. А коли принесли останій раз до камери їх обох, то Мойсей кровю пальцем тремтячої руки написав на підлозі  три слова: “МИ НЕ ЗРАДИЛИ”. І після цього вже не міг поворушити пальцем. У відповідь від своїх однокамернеків вони почули: “СЛАВА ВАМ ГЕРОЇ”.  І заснули тихо і спокійно вже без страшного болю два патріоти. Не було ні стогону, не болючих рухів. Заснули на вічно в приміщені Кременецької катівні.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИ