Кременецька катівня не змогла подолати патріотизм наших повстанців

Перші зарештовані повстанці УПА на Вишнівеччині були доставлені у Кременецьку катівню 10 березня 1944 року. З цього місяця  та на кінець 1944 року було взято у Вишнівецькому районі Тернопільської області в полон 168 повстанців. За цей період під час військових операцій було вбито енкаведистами 135 повстанців.  Окупантами  було знищено 126 криївок. Спочатку заарештованих патріотів доставляли до Вишнівця і проводили допити з особливою жорстокістю, наших патріотів намагалися зламати психологічно, морально, фізично. Енкаведисти застосовували тортури, били людей шомполами, деревяними палицями, топтали чобітьми. У Вишнівці в приміщені НКВС у підвалі колишнього катилицького костелу були ківнати для примусового зізнання. Там під любим видом полонених патріотів залякували, з заарештованих намагалися різними методами вибити свідчення, які були потрібні катам. Була і імітація розстрілів, то роздягали до гола, то кололи голками. Закатованих та вбитих наших місцевих патріотів Вишнівеччини у ночі вивозили на польське кладовище. За переказами колишніх стрибків, там окупанти закопали коло 140 патріотів. Також були випадки коли вбитих енкаведисти кидали в глибокі криниці на хуторах,  де раніше жили осадніки, або ще закопували на Загородецькому цвинтарі.

Після перших допитів заарештованих повстанців та підпільників УПА перевозили з Вишнівецької катівні до Кременецької тюрми. Часто полонених, коли не було транспорту, то переводили під конвоєм пішшим ходом. Так у квітні 1945 року до Кременця під посиленною охороною перевели коло сорока заарештованих чоловіків і жінок які перед тим перебували у підвалах Вишнвецького НКВС у католицькому монастирі. Тоді заарештованих вистроїли в шеренгу по четверо і в супроводі добре озброєних окупантів, частина яких складалася з місцевих стрибків, повели через Вишнівець, Кременецькою дорогою до тюрми. Там було так, що місцеві стрибки вели своїх полонених однолітків сусідів. Попереду на возі їхало три енкаведисти, які були озброєні кулеметом. Знедолених, замучених повстанців, а серед них було декілька жінок та молодих дівчат, одна неповнолітня з села Бутин, то їх нецензурними словами підганяли конвоїри. По заду їхав ще один віз на якому було двої майже непритомні, обезсилені, поранені повстанці з села Бодаки. Їх також доставляли в цю страшну Кременецьку катівню, щоб там професійно, з великим досвідом знущань, вибити покази, щоб мати можливість захопити нові жертви катувань. Так, окривавлені, немічні, обессилені, але усвідомлені партріотичним настроєм, йшли до Кременця наші повстанці.

Коли тими нелюдами наші націоналісти з Вишнівеччини були доставлені до тюрми, то їх вистроїли на подвірї і передали новим катам. Вже серед тих катів були у військовій формі з смердючими папіросами російськомовні жінки. Нецензурними словами, мовою окупанта, повели вони вишнівчан до внутрішнього тюремного двору. Щоб розмістити вязнів у нові камери, всіх вели на дезинфекцію. Невільників роздягли до гола, а їхній одяг кидали у велику металічну бочку, яку потім заляли хлорною водою. Потім закривали щільно кришкою та воду доводили до кипятіння. Часто одежа від таких процедур розлазилася і вязні не мали навіть в що одягнутися і дальше йшли напів голі під кепкування охоронців. Їх вистроювали по одному в довгу колону і підводили до приміщення, де черговий розподіляв по камерах. У Кременецькій тюрмі були свої неписані закони, але були і тюремні правила. Відбій оголошували о 23 00 годині а будили стукаючи в металічні двері о 5 00 ранку. У ночі робили перевірки,  одну або дві. Приходили і перевіряли чи всі є. Годували дуже ослаблено, а це 400 грамів липкого напів сирого чорного хліба та два рази давали 200 грамів кипятку на добу. В обід кожному давали суп чи борщ з відходів. Після такого обіду в тюремщиків боліли животи. Полоненні користувалися своїм посудом, який передавали родичі. Часто ложки робили з різних відходів і користувалися замість тарілок баночками.

В камерах було мало місця, бо замість 7 — 8 заарештованих тримали 18 — 20. За найменшу провину наглядачі накладали на бранців в камері дисциплінарне стягнення, під час якого заборонялося отримувати передачі від рідних, заборонялися денні прогулянки і обмежувалися в два рази харчування. Такий “карантин” накладали на тиждень або два. В Кременецькій тюрмі були три карцери куди закривали заарештованих, які не сподобалися тюремній охороні або слідчому. Карцери були: темний, світлий і темний з льодовою водою на цементі. Туди відправляли вже помирати. З такого карцера мало хто виходив живим. А якщо виходив то був простудженим і помирав. А лікар ставив діагноз що помер від туберкульозу.

На допити більшість викликали у ночі, Хто не хотів говорити як бажали слідчі то катували. Для биття мали деревяні палиці і часто замученим вязням затискали пальці між дверима, кололи голки під ногті, розпікали тонкий дріт і притуляли до оголеного тіла. Так енкаведисти вибивали зізнання. Часто допититривали по 12 годин і більше, навіть і добу. Так психологічно діяли на людину, яка вже не могла витримати нагрузки і підписувала будь який документ. Часто після таких катувань у людей відбувався психологічний збій. Людина то плакала, то сміялася то викрикувала. Таких забирали і розстрілювали. Були тільки поодинокі випадки коли відпускали додому.

Кожного дня на 15 хвилин з кожної камери полоненних виводили на прогулянку у внутрішній тюремний двір, стіни якого були виложені з каменю. Двір мав вигляд кола діаметром 7 — 8 метрів. Там і невільники прогулювалися парами з закладеними за спину руками та спущеними головами.  Кругом пильно стежила охорона. Не дозволяли між собою спілкуватися. Висота муру досягала чотири метри з колючим дротом. Так що під час прогулянки втекти було не мождиво. Кругом була охорона. По кутках тюремного подвіря стояли вишки,  де були вартові озброєнні ручними кулеметами.

У тюремщиків було багато хворих, але медичної допомоги ніхто не надавав. Хіба якщо хтось з заарештованих помагали самі один одному або ліки передавали рідні. Лікар який був у тюрмі тільки у письмовій формі підтверджував факт щодо смертності і то надавав неправдиву інформацію. Так на допитах померла шістьнадцятирічна дівчина з села Бутин Збаразького району Тернопільської області і лікар написав у довідці що померла від туберкульозу. У Кременецькій тюрмі були засуджені до вищої міри покарання. Їх розстрілювали у ночі. Грузили на машину з завязаними назад руками і везли у ліс в район хутора Фещуки. Були такі ночі що розстрілювали більше сто увязнених. Для тих хто був засуджений на вищу міру покарання була виділена спеціалізована камера №3 у дверях якої при відкриванні був обмежений рух. На порозі була прибита велика деревяна колода, а зверху був розміщений ланцюг. Щоб увійти або вийти треба було прихилитися. Згідно документів 1939 року Кременецька тюрма розразована була на 200 заарештованих. Саме більше утримували в травні 1945 року 658 полонених, з них 134 жінки. У 1947 році в липні місяці 426 полонених з них 69 жінок. В тюрмі постійно поставляли нових вязнів. Їх допитували, катували, вбивали або відправляли на каторжні роботи після суду. Відпускали після катувань 3-5%.

У вязниці була спец група постійних вязнів-запроданців  які працювали на НКВД. Це досвідчені “сексоти”, які були під видом заарештованих повстанців. Їх засилали в камери до конкретних полонених з завданням. Побитий, стогне, просить помогти, каже що катували, а він переходив озброєний з Волині на Галичину і попав в засаду. При арешті енкаведисти побили. Ось і починається мова. Спочатку стисло а на другий день і щось і взнає.  Хоч це рідко бувало, але вивідували. Сексот співчуває, просить порадити і сам починає радити, втерається в довіру. Такий був засланий в кожну камеру. Їх також викликали на допити де вони звітували слідчому про виконану роботу в камері. Потім їм підмальовували фарбою лице, на вид крові, і кульгаючи та стогнучи він повертася в камеру і лягав а часом і падав на підлогу стогнучи. Йому співчували помагали, коло нього говорили про свої проблеми і він знову щось вивідував. Через деякий час його переводили в нову камеру, до нових полонених і він там повторював ту саму свою легенду і вивідував та доносив. Сексоти і там працювали проти наших патріотів, проти нашої неньки України. Зрада за зрадою. А він не задумуючись добріхував наших хлопців, якщо не міг нічого вивідати і так заробляв собі на прожиття.  Конвеєр зрадництва працював на повну путужність і навіть в цій страшній Кременецькій тюрмі. Та наші патріоти перебуваючи у цих важких умовах , всіма силами намагалися не втрачати людської гідності. Були там і священники які після допитів та катувань, знесиленні ставали обличчям до сходу сонця і в неділю розпочинали службу Божу. Хто знав богослужіння то помагав. Наглядачі та тюремна охорона не протидіяли молитвам, їм було до того байдуже. Так працювала на Тернопільщині тюремна машина по винищенню патріотично настроєних наших жителів. Десятки років, тисячі людей перейшли через пороги та кабінети катів, але їх не здолали. Патріоти перемогли.

ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Comments are closed.