За надання допомоги пораненим, засудили на 25 років, – мешканець Тернопільщини Василь Чорний

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

ПРОТОКОЛ допиту свідка Андрощук Тетьяни Іванівни 28 лютого 1951 року в місті Кременець Тернопільської області.

Я. начальник Вишнівецького РВ МДБ майор Подмазов при участі помічника військового прокурора військ МДБ Українського округу капітаном держюстиції Михайловим допитав в якості свідка Андрощук Тетьяну Іванівну 1917 року народження, жительку села Малий Кунинець, українку, неосвідчена, безпартійна, одружена, була виселена але втікла з силки і 22 лютого 1951 року була затримана. Чоловік перебував в банді УПА але вбитий.

“ Мій чоловік Росіцкий Юхим Семенович 1912 року народження, житель села Малий Кунинець Вишнівецького району, ще у 1937 році поступив в ОУН, а в 1943 році був станичним в нашому селі, з приходом радянської армії пішов в УПА у сотню “Сокола” і загинув 13 грудня 1950 року. Осінню 1947 року, а саме в жовтні, коли всіх вивозили в Сибір, мене також разом з дітьми, а саме з дочками Райою віком 5 років і Вірою три роки, посадили в холодний товарний вагон та відрравили в Кемеровську область. Через півроку я покинула сама ссилку і втекла з дітьми на Україну та стала проживати нелегально в селі Духів Кременецького району, що коло села Малий Кунинець. Я вже тоді знову почала підтримувати зв’язок з своїм чоловіком. Через деякий час до мене прийшла мого чоловіка рідна сестра, яка проживала на хуторі коло села Горанка Кременецького району. Вона мене забрала з собою до себе додому Вже пізно у вечері того ж дня прийшов і мій чоловік Юхим. Він був озброєний гвинтівкою і сказав щоб я йшла з ним і ми разом будемо переховуватися від радянської влади. Я добре знала що мене можуть заарештувати за те що я утекла з Сибіру і тому стала переховуватися разом з чоловіком. Я перебувала з ним аж до його загибелі. Загинув він 13 грудня 1950 року. До 22 грудня я проживала у будинку Дяхтярук Мотрі Василівни. А до того часу я проживала з своїм чоловіком у криївці на господарстві в Буцук Олександра, а діти в Мазур Тодосії. Тоді 13 числа над ранок до мене прийшов “Петро” і сказав що мого чоловіка вбили енкаведисти на хуторі коло села Горанка.

Одного разу, а це було у грудні 1948 року, на початку місяця, я саме проживала у своєї подружки Маряни (дружини Івана Сапіги) на хуторі за два кілометри від села Духів. Тоді мій чоловік Юхим і ще два повстанці, а саме сотник УПА “Сокіл” та його помічник “Чайка” робили вилазки на Вишнівеччину. Вони були добре озброєні. Та їх вже підстерігали енкаведисти з Вишнівця. Прийшовши вечером на явочну хату, вони попали на засаду і були обстріляні. “Сокіл” отримав поранення в ноги і не міг йти. Він вирішив їх прикрити, а мій чоловік і “Чайка” вирішили прорватися. Закидавши енкаведистів гранатами їм вдалося вийти з оточення і втекти вже також пораненими. “Сокіл” щоб його не заарештували, застрелився. Це все я взнала через декілька днів в селі Великий Кунинець від Сапіги Івана. На другу ніч, його дружина відвела мене до своєї сусідки Ганни, де я застала “Чайку” та свого чоловіка і якого була перевязана права рука. Ми довго не розмовляли, бо було дуже небезпечно. Ми перейшли в криївку яка була розміщена на господарстві у Сапіги Івана. Там мій чоловік детально розказав мені як їх обстріляли енкаведисти і як загинув “Сокіл”. Мій чоловік був поранений у праву руку вище локтя і в долоню та в груди. Там у криївці ми перебували 10 днів. Тоді десь в кінці місяця, а рана не заживала, до нас прийшов лікар. Я його побачила перший раз. Сапіга сказав що це лікар який лікує повстанців. Сам він з села Мухавець, що коло Вишнівця. З собою він мав пакунок медикаментів. Він відразу приступив до лікування і сказав що треба закипятити багато води. Він чимись обробив цю воду і довго промивав рани. Потім змащував і забинтував. Коли все закінчив, то вийшов на двір з моїм чоловіком і з “Чайкою”. Мені мій чоловік пояснив що Іван відвів лікаря до сусіда Грицька, щоб він там переночував. Лікар був віком коло 25 років, худорлявий, на лиці білявий. Коли мені показав слідчий фотографію двох чоловіків то я відразу впізнала його. Другий що стояв коло нього був одягнений як священник. Лікар приходив і лічив мого чоловіка декілька разів. Більше я нічого не можу добавити до своїх слів.

ПРОТОКОЛ допиту свідка Андрощук Тетьяни Іванівни 1 березня 1951 року в місті Кременець Тернопільської області.

“Я. Андрощук Тетьяна Іванівна бачила, що цей лікар з Вишнівця лікував мого чоловіка і робив йому операцію по видоленню з рани на тілі кулі. Коли він переглянув мого чоловіка перший раз, то сказав що після пострілів у тілі мого чоловіка є куля і її треба видалити, бо рана не заживе і може бути дуже погано. Тому ми почали готовитися до операції. Він не міг витягнути кулі, бо вона була глибоко в тілі. Отже треба було різати. Того лікара приводив Сапіга Іван. Як він з ним був знайомий, я не знаю. Але казали що він лікував всіх повстанців. Операцію проводили у ночі при лампах. Мому чоловіку дали випити горілка і він сказав що буде терпіти. Операцію робили в хаті Сапіги Івана протягом години. Всі вікна були закриті і з двору нічого не було видно. “Чайка” і ще двох хлопців добре озброєних, були коло хати, а ще один на дорозі за сто метрів. Він мав розпочати стрілянину, якби прийшли кагебісти з Вишнівця і відводити їх до лісу. Але все пройшло благополучно. Операція тривала до години і мій чоловік витерпів всі муки. Скрипів зубами, але навіть не застогнав. З рани видалили не кулю а великий осколок від неї. Рану лікар добре закрив і сказав що через три дні він навідається. Після операції мій чоловік заснув і спав майже цілий день і проснувся аж на вечір. Я весь час сиділа біля нього і ложила на лоб вологу тряпку, бо була висока у нього температура. Але все скоро пройшло і рани почали заживати. Лікар приходив і змащував якимись мазями, які сам робив і перев’язував. Також давав пити якісь суші зілля. Чоловік швидко поправився. Більше про лікара я нічого не можу сказати, бо не знаю хто він і чий. Знаю одне, що коли проводив операцію, то з ним була дівчина медсестра, яку він кликав “Вишня”. Знаю що він родом з села Мухавець Вишнівецького району”.

Росіцкий Юхим Семенович народився 1912 році. Псевдо “Черник”, “Залізняк”, “ Дуб”. Член ОУН з 1936 року, станичний села у 1943 році. Вояка УПА з 1944 року. Керував сотнею у 1947 -1948 роках. Захинув у 1950 році на хуторах коло села Горинка Кременецького району. Потрапив на засідку енкаведистів у ночі, при перестрільці був поранений у ноги і щоб не здатися у полон застрелився. Місце поховання невідоме.

Сапіга Іван Йосипович 1917 року народження, село Малий Кунинець, На його подвірї бала криївка. Член ОУН. Кличка “ Хмурий”. Зв’язковий ОУН. Заарештований 29 січня 1951 року Кременецьким РВ МДБ. Засуджений 05 квітня 1951 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 25 років ВТТ з конфіскацією майна. Звільнений у 1956 році. Повернувся проживати у рідне село.

Росіцка (Андрощук) Тетяна Іванівна народилася 1917 році, село Малий Кунинець. Дружина Юхима Росіцкого. Виселена 21 жовтня 1947 року в Кемеровську область. У березні 1948 року нелегально з дітьми переїхала в Тернопільську область. Проживала переховуючись у криївках, або на квартирах в знакомих. Заарештована 20 грудня 1950 року Кременецьким РВ МДБ. Засуджена 05-06 квітня 1951 року ВТ військ МВС у Тернопільській області на 25 років ВТТ. Звільнена 20 жовтня 1956 року. Повернулася і проживала в селі Іванківці Лановецького району Тернопільської області.

ПРОТОКОЛ допиту. Місто Кременець. 18 березня 1951 року.

Ми, начальник спецгрупи УМДБ капітан Безчастнов і помічник Військового Прокурора Військ МВС Українського округу капітан юстиції Михайлов 18 березня 1950 року провів очну ставку між обвинувачими Сапігою Іваном Йосиповичем та Чорним Василем Івановичем.

“ Я, Сапіга Іван Йосипович, родом з села Залісьці, підтверджую що Чорний Василь Іванович, є жителем села Муховець і працює фельшаром в амбулаторії міста Вишнівець. Я з ним часто зустрічався у 1949 році. Він постійно помагав повстанцям по наданню медичної допомоги. Одного разу я приїхав до нього на возі і сказав що дуже хвора моя дружина і її треба допомогти. А насправді я привіз його до пораненого повстанця Росіцкого Юхима. Василь надав йому допомогу а потім зробив операцію та вилучив осколок”.

Чорний Василь Іванович, народження 1922 року, село Мухавець, член ОУН з 1943 року, зв’язковий, кличка “Пишний”. Активно проводив різні збори жителів села у 1941році. Часто навколо нього збиралися люди, де він розказував політичну ситуацію на нашій землі. Батько його Чорний Іван Іванови з 1891 року народження, муляр, а мама Агрипина Михайлівна з 1893 року народження. Василь мав три брати і сестру Галину. Він активно брав участь у зборі коштів на пам’янкик закатованих у Вишнівецькій тюрмі. Адже тоді, коли прийшли німці. Він прибіг, де вишнівецькі люди розбивали замки і виносили вже мертвих заарештованих, покалічених людей. Там перебував його друг, поляк, Радковський Ясь. Його енкаведисти на допитах закатували. Василь з сльозами прощався з ним. І там, між людьми згадував свого брата Петра, якого заарештували 19 серпня 1940 році Вишнівецьким РВ НКВС і також тиждень утримували у Вишнівецькій катівні. Потім відправили у Кременецьку тюрму. Він дуже засуджував утворення у Вишнівці “ГЕТТО”. А ще більше тих, що пішли служити німцям в поліцію і стали охоронцями “ГЕТТО” З 16 березня аж листопад 1942 року у Вишнівці було єврейське «Гетто». Тут перебувало понад 4 тис. євреїв з Вишнівецького району, а також біженці з Польщі та Львівщини (загалом близько 5 тис. осіб). Ґетто було утворене протягом десяти днів. Воно було обгороджене дерев’яним парканом та колючим дротом. Першими в’язнями стали кілька сотень євреїв з навколишніх сіл (Лановеччини, Вишгородок та Олескінця). Євреї перебували в жахливих антисанітарних умовах, приміщення не опалювались, не освітлювались і було переповне. Людям не дозволяли виходити за територію «ґетто» і ходити міськими вулицями. Окупанти систематично знущались над в’язнями, створювали штучний голод ( перший місяць для харчування видавали лише 50-70 гр. хліба на людину, а потім і це перестали робити.). Охорона, користуючись цим, спекулювала продуктами продовольства, беручи великі гроші за крихти, які передавали через дріт. Великі торги за єврейське золото відбувалися у ночі. У ґетто поширилися воші та різні захворювання. Кожен день «Юденрат» був зобов’язаний відправляти під конвоєм на примусові роботи від 50 до 70 осіб. Щоденно від голоду та хвороб помирало 30-50 осіб. 11 серпня 1942 року, десятеро есесівців та кілька десятків членів української поліції, що приїхали з Кременця, провели облаву в ґетто. Всіх зібраних євреїв вивозили на вантажівках окремими партіями по 250-300 осіб. за село Старий Вишнівець, де їх розстрілювали в ярах (знищено близько 2 тис. 600 осіб, з яких 600 чоловіків, 1 тис. 160 жінок та 909 дітей). Жертви роздягались до гола і лягали один біля одного. Так розстрілювали через декілька днів знову. Загалом тут загинуло близько 5 тис. євреїв. Після знищення всіх в’язнів ґетто перестало існувати. А після ліквідації євреїв, всі їхні будівлі були ограблені. Ночами місцеві жителі проникали туди і виносили речі, але більшість намагалися знайти коштовності. Несли подушки, одіяла, одяг, ряднами на плечах тягнули все, що попадало на руки. А німці сміялися, поліцейські били своїх земляків палками. У березні 1944 року був мобілізований до лав радянської армії, але при проходжені медичної комісії був звільнений і направлений на роботи у Східну Україну. У вересні 1945 року поступає в Кременецький акушерсько-фельшарське училище де навчається два роки і після закінчення направляють на роботу у містечко Вишнівець. З зими 1948 року бере активну участь у наданню медичної допомоги бійцям УПА. Він нелегально лікує повстанців у селі Бодаки, Заруддя, Кунинець, Кривчики, Котюжини. Допоміг багатьом бійцям з сотні “Сокола”. 27 червня 1951 року Військовим Трибуналом військ МВД Тернопільської області признаний виновним по ст. 20-54-І-”а” КК УРСР і на основі цієї статті засуджений на 25 років тюремного увязнення з конфіскацією власного майна.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ