Був націоналістом і став агентом НКДБ під псевдо “Ч.2” Михайло Казьмірук з Вишнівеччини. Частина п’ята

Протокол допиту Михайла Степановича Казьмірука

Р 31. Справа ч.: 4/48 Район Вишнівець Казьмірук Михайло б. райреф шкіл псевдо “Барвінок” агент контррозвідки “СМЕРШ” с/о НКГБ + “Ч.2.”

Р-н Вишнівець Дня, 23.2.1948 р.

Мовою оригіналу.

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ

«Тоді він почав питати, що я робив під час німецької окупації. Я спочатку говорив, що працював на господарстві. Коли я так сказав, він встав, підійшов до шафи, яка стояла в кутку, взяв папку з якимись матеріалами, подивився і, положивши папку на стіл, сказав, що брешу, бо під час німецької окупації я належав до бандерівської партії і працював районним інспектором шкіл під псевдом “Барвінок”. При цьому весь час намагав, щоб признатися до всієї роботи. Я ще не признавався, і доказував, що я працював на господарстві й до жодної партії не належав. Тоді він вдарив мене в обличчя та почав лаяти, але я таки не признавався. Тоді він покликав до канцелярії ще якогось чорного й вони обидва запхали мені пальці між двері, а одвірок та тиснули, внаслідок чого я зомлів і не знаю, що було дальше. Прийшов до пам’яті в льоху. Це слідство тривало около двох з половиною годин. Знаю, що коли мені вже тиснули пальці, то в канцелярії був також нач. РО НКГБ Прокоп’єв, але не пригадую, щоб він щось мене питав.

На другий день рано o 4-ій годині Давиденко знов покликав мене на слідство. Був тільки сам. Цей раз я вже признавався до всієї роботи, бо бачив, що він має про мене точні інформації. Йому я розказав: Весною 1942 р. до мене додому приїхав Оса і Кобець (прізвищ їх не знаю, Оса працював при надрайоні, а Кобець працював райпровідником, – так я говорив Давиденкові) й заставили мене бути районним референтом шкільництва та пропаганди. Після цього я був змушений виконувати доручену роботу аж до приходу ЧА. Псевдо моє було “Барвінок”. Зверхником був Оса та Кобець. Роботу я виконував згідно з інструкціями, які одержував переважно від Оси. Їздив по селах, скликав людей та виступав з доповідями, урухомлював школи, робив ремонт шкіл, старався про шкільний інвентар, підручники, давав напрямні відносно виховання молоді (в українському національному дусі). Після цього Давиденко спитав, де я був та що робив як прийшла Червона Армія. Я сказав, що скривався в лісі в криївці разом з Марцинюком С. і Кудринським І. Скривався тому, бо боявся, щоб не забрали на фронт. На цьому він перестав мене питати про роботу в ОУН, а запропонував співпрацю з органами НКГБ. Я на це не сказав нічого, лише попросив, щоб відпустив мене додому та дав подумати. Він погодився і відпустив мене додому. Цього, що я говорив на слідстві, Давиденко не записував. Слідство тривало яких три години, бо вийшов від нього о 7-ій годині ранку.

Прибувши додому, дальше взявся до науки в школі. При кінці м-ця березня, чи на початку квітня 1945 р. (28.3. до 2.4.45.) прийшло мені повідомлення, щоб явитися в район на учительську нараду. Я поїхав. Коли прибув в райВНО, застав там уже декого з учителів, але всіх ще не було. Ми ждали. В той час до кабінету, в якому я був, прийшов Давиденко й кивком пальця позвав мене до себе й забрав до своєї канцелярії, яка поміщалася при цій самій вулиці, яких 300–400 метрів вглиб міста від будинку райВНО. В канцелярії посадив мене при столі, а сам взяв папку зі шафи й почав переглядати якісь папери. Після цього спитав, з якого по який час я працював в ОУН під час німецької окупації, що робив і т.п. Я знову розповів йому все, що було. Весною 1942 р. до мене додому прийшов Оса (прізвища його не знаю, працював при надрайоні) і Кобець, райпровідник Вишнівеччини, прізвища також не знаю, які заставили мене працювати в бандерівській партії та призначили працю районного інспектора шкільництва. Також тимчасово доручили мені референтуру пропаганди в районі, бо не було її кому очолити.

По ділянці шкільництва я дістав такі завдання:

а) сконтактуватися з наставленими уже підрайонними референтами шкільництва Меркуром і Чорним та передати їм вказівки;

б) перевірити школи й нечинні впустити в рух. Дати в цій справі завдання підрайоновим референтам;

в) поробити заходи відносно забезпечення шкіл підручниками. При цьому підручники радянського видання, які залишилися після 1941 р. заборонити в школах, а старатися вишукати підручники ще польського видання і з них вчити дітей. З радянських підручників можна було залишити тимчасово лише арифметику, опісля і це заборонено;

г) підшукати кадри й в потрібних школах перепровадити реорганізацію;

д) поробити заходи на збірки грошей, за які треба було закупити шкільне приладдя;

е) поробити заходи забезпечення деяких учителів, що жили в чужих селах і такої допомоги потребували;

є) перевести збори з учителями відносно виховання дітей;

ж) завести обов’язкове навчання. В цій цілі зарядити поіменні списки шкільної молоді по селах.

Відносно пропаганди дістав з місця такі доручення:

а) виїхати на села і перепровадити збори селян, на яких обговорити перебіг окупаційних фаз (польської, більшовицької і німецької) та вказати, яку поставу повинні займати українці відносно них;

б) агітувати населення проти німців, щоб не давали різних контингентів;

в) агітувати, щоб в момент наїзду німців на села всі мужчини втікали, бо німці будуть вбивати;

г) агітувати, щоб населення копало по селах самооборонні рови, з яких мало оборонятися на випадок приходу німецьких військ. 

Після цього я приступив до роботи. Скликав підрайонових референтів шкільництва Меркура і Чорного в ліс Раковеччина і дав їм завдання відносно роботи по школах. Завдання передавав так само, як одержував згори. Змін не робив жодних. Після цього сам взявся до роботи в третьому кущі, де не було кущового. Зробив перевірку, після чого пустив у рух школи по селах: Діброва, Бабії, хутір Заруддя, Колодно – Лісовиччина, Олишківці (тут школа була, але її перенесено в другий будинок, який відремонтовано), Коханівка. В цих селах взагалі школи не існували, отже я при помочі місцевих учителів та населення доложив старань, щоб ці школи були зорганізовані та щоб в нихрозпочалося  .

Опісля їздив по селах і переводив збори учителів, яким дав напрямні роботи та передав вищезгадані інструкції. З населенням також перевів декілька зібрань, на яких говорив, що треба обов’язково посилати дітей до шкіл на науку, щоб здобували знання. В скорому часі після приступлення до роботи я одержав 7—8 тисяч марок, за які через господарчого Клепку залишив для шкіл зошити, олівці, гумки і т.п. Ці матеріали нелегальним шляхом спроваджували з Галичини, де їх легко можна було дістати. Одержавши це все, я роздав частину по підрайонах, а в підрайоні, де не було підрайонового, роздав по школах. Гроші за це вже не брав, бо діти дали їх раніше. Подібну роботу я виконував аж до приходу Червоної Армії.

З пропаганди я майже нічого не зробив, бо був зайнятий однією роботою – шкільництвом. Лише принагідно перевів щось пару зібрань з населенням, як напр.: в с. Колодно, на яких роз’яснював населенню цілі різних окупаційних урядів на українських землях, розповідав про міжнародне положення та вказував як населення повинно відносити[ся] до цих окупаційних урядів. Головно зупинявся на німецькій окупації, викриваючи їхні цілі та агітував населення, щоб ставило їм опір. Опісля референтуру пропаганди перебрав від мене дг. Шило (прізвища і походження його не знаю).

Після цього Давиденко розпитував, що сталося зі школами, як прийшла ЧА, де поділися провідники, де господарка, чи кудись виїхала, чи щось сталося з нею. Я відповів, що коли прийшла ЧА, то все дальше скривалося і існувало як за німців. Що сталося з ними пізніше, не знаю, бо я пішов в армію. Я особисто спочатку скривався в лісі біля своїх хуторів у криївці. Разом зі мною переховувалися також Марцинюк Семен і Кудринський Ігор. Скривався я два тижні, опісля добровільно виліз і пішов на мобілізацію, де мене на прохання голови с/ради Литвина Уліяна оставили учителем. Після цього я зорганізував школу і вчив до 2.5.44 р. Цього дня мене змобілізували до ЧА. Був у робочому батальйоні, 139 запасному полку, 8-ій роті, 7-му взводі. Спочатку був у Марійській АРСР, а опісля в Новосибірську, звідки направили мене додому. На цьому слідство закінчилося. Тривало десь до години 2-ї після полудня. Все, що я говорив, Давиденко записував. Після всього взяв кілька аркушів канцелярійного паперу й щось писав. Писав з годину часу й до мене не відзивався нічого. Пізніше сказав, що це акт на мене. Написав його в двох примірниках чорнилом величиною в дві сторінки і після закінчення дав мені підписати. Прочитавши, я підписав своїм ім’ям і прізвищем. Там була списана вся моя робота в Організації, і що за цю роботу по статті 52, чи 51/а мені належиться 15 років тюремного ув’язнення. Коли я підписав цей акт, Давиденко сказав, що дістану не менше 15 років тюремного ув’язнення. Це можна оминути, якщо я оправдаю себе, погоджуючись на співпрацю з органами РО НКГБ.

Якщо погоджуся співпрацювати, то акт буде уморений, коли ж ні, то один примірник зараз передасть до суду і з місця мене заберуть в тюрму. Під час цього говорення вдер четвертину канцелярійного аркуша паперу і написав заяву на співпрацю з органами НКГБ. Я, щоб рятувати себе від пропасті, погодився на співпрацю з органами НКГБ і підписав заяву прізвищем та ім’ям.

Після підписання заяви, Давиденко розпитував ще про референтури ОУН в районі. Питав, хто допомагав шкільництву, які ще знаю референтури. Я відповів, що шкільництву допомагав господарчий відділ, яким в районі керував Клепка. Звідки він походить і як називається, не знаю. Дальше питав Давиденко як був зорганізований цей відділ, чи мав канцелярію та де поміщався. Я відповів, що відділ господарчий був зорганізований так само, як референтура шкільництва. Районний керівник мав своїх півладних – підрайонових, які виконували зарядження районового, а підрайонові мали своїх підвладних по станицях – станичні господарчі, які виконували накази підрайонових. Хто очолював підрайони по господарчій ділянці, не знаю, бо це до мене не належало, отже я не міг про це знати. Це відноситься також до станичних господарчих.

Щодо канцелярійної роботи, то при районному референтові був бухгалтер та ще інші працівники, які все реєстрували та писали звіти. Хто був при Клепці, не знаю, бо вони походили з інших сіл. Канцелярія не поміщалася на одному місці, а переїжджала з місця на місце підводою. При цьому Давиденко спитав ще, чи я мав секретаря як був інспектором шкільництва, я відповів, що ні. Питав також чи мали секретарів підрайонові шкільництва, але вони не мали також, отже я відповів, що не мали. Крім цього питав скільки разів я подавав звіт та кому. Я відповів, що звіт подавав раз в місяць Осі, який являвся моїм зверхником. В звітах писав про стан шкіл та забезпечення шкільництва. Питав також, де перебував Кобець, та хто йому звітував. Я відповів, що він рейдував по цілому терені, а звітували йому підрайонові – Чернець, Лисий, і ще третій, але псевда його не знаю. При цьому я зазначив, що мало можу про це сказати, бо з тією роботою не був зв’язаний.

Опісля питав, як побудована референтура СБ та кого я знаю з тієї референтури. Я відповів, що районовим референтом СБ був Зірка. Крім цього знаю одного підрайонового СБ – Сергія, який опісля став районовим (де подівся Зірка, я не знаю). Про інших підрайонових (було їх ще два) не знаю, бо не був з ними зв’язаний. Тоді Давиденко питав по скільки людей мав кожен референт безпеки. Я відповів, що кожен референт СБ як районовий так і підрайоновий мали біля себе по 5-ть або 6-ть людей, з якими виконували роботу, а саме: пильнували всякого порядку в терені. Військовим референтом був Орлик. Він мав зв’язки з відділами УПА і виконував їх накази. Про них я не знаю. Тоді Давиденко спитав ще, чи всі ці люди, що працювали в терені, були озброєні, чи ні, в в чому одіті. Я відповів, що одіті були у військовий (червоноармійський і німецький) уніформ, який здобували від відступаючої ЧА та в боях від німців. Озброєні були переважно в коротку зброю, тобто в автомати і пістолі. Тоді питав, чи мали сталі квартири. Я відповів, що ні, а всі рейдували по цілому районі. На одному місці ніхто не сидів. Чому, того я не знаю, але це партизанська тактика, якою тоді користувалися всі. Цього, що я говорив після підписання заяви, Давиденко не записував. Тепер приступив до обговорення того, що, де і в який спосіб я повинен робити, щоб оправдати себе перед рад. владою, він говорив: За активну співпрацю з органами РО НКГБ тобі буде прощено те, що в часі німецької окупації ти працював в ОУН, Організації, яка являлася і являється дальше агентурою німців, отже несе шкоду народові. Щоб добитися добрих успіхів у роботі, треба, коли прийдуть повстанці до тебе додому, нав’язати з ними якнайтісніші зв’язки. Для цього треба поробити все можливе: нарікати на владу СРСР, на важкі обставини життя, щоб створити враження, що ти дійсно являєшся ворогом комунізму. Крім цього сказати дещо про працівників району, а завжди малювати їх у світлі нужди, у світлі неприязні до СРСР і уряду. Одночасно підшукувати якусь небелицю, яка могла б потішити бандерівців, наприклад: чули в районі, що скоро буде війна, чи щось подібного. Вдома завжди старатися цілою родиною бути приязними до них, дати гарно щось з’їсти, обов’язково випити, якщо вони від цього не відмовляться. При горілці розводити балачки, причому проситися, щоб взяли до роботи й будете дальше працювати так, як працювали колись під час німецької окупації. Якщо б погодилися на те, щоб взяти в підпілля, то йти, а опісля він скаже, що робити дальше. Коли помітно, що повстанці вже під чаркою, розпитувати, чи є ще великі сили в нас (тобто повстанців), чи є багато своїх хлопців, які старі знакомі ще є, де перебувають, що роблять; в кого найкраще тепер перебувати, в яких господарів чи в якому лісі. Якщо перебувають в лісі, то розпитувати, чи ходять вдень по лісі, чи квартирують зверху, чи в криївках, в який спосіб і які криївки будують, де найкраще їх будувати. Розпитувати напр. таку справу, хто закриває, якщо всі поховаються в криївку, чи самі закриваються, чи хтось з цивільних людей. При цьому можна довідатися хто ходить закривати або доносить харчі. Дальше, розводити розмови на тему людей у селі: хто надійний, в кого можна перебувати, хто добре ставиться до повстанців, хто добре з ними знається, в який спосіб побудовані тепер зв’язки, з ким пов’язані особи, які працюють на зв’язку. Розпитувати, як живуть повстанці, чим харчуються, при цьому жалувати їх та нарікати на тяжкі обставини життя для цивільних людей в СРСР. При відході просити, щоб, коли будуть на хуторах, чи близько тебе, зайшли та сказали щось нового. В школі представляти себе перед дітьми, не як більшовика, а як бандерівця. Не признавати жодного страху перед органами державної влади. Старатися прив’язувати до себе дітей, напр., дати зошит, олівець і т.п. Говорити вороже про колгоспи, НКВД, на владу, критикувати військо ЧА, даючи одночасно приклади свого війська. При цьому розпитувати дітей, чи вони бачили своє військо, де, коли. Спеціальну увагу треба звернути на таких дітей з членів родини яких є хтось в бандерівцях. В такої дитини треба собі здобути спеціальні симпатії та довір’я. Для цього треба її говорити у вільних хвилинах багато ворожого на СРСР, владу, НКВД, розказувати цікаві епізоди, дати кращу оцінку, іноді пожалувати як родину, що її репресують органи влади чи НКВД, дати зошит, олівець і т.п. Коли здобудеш довір’я в такої дитини, тоді нав’язувати розмови про те, щоб дитина сказала, чи приходить додому брат, батько, чи дядько, що говорить, де перебуває, як перебуває, якби то з ним поговорити і т.п. При цьому треба пам’ятати, що дитини ніколи не можна відпустити зараз після такої балачки, а старатися після цієї розмови зацікавити її якоюсь дурницею, щоб дитина зі захопленням забула про попередню розмову і не розказувала про це вдома батькам.

Здобувши довір’я в дітей, в загальному та в деяких зокрема, ти зможеш кожного ранку довідуватися про всі цікаві новини в селі, бо діти знають багато. Крім цього, діти будуть підносити твій авторитет перед своїми батьками, а ці перед всіми селянами. Для них (дітей) те, що ти скажеш у школі, буде правдою, яку вони будуть розповсюджувати по цілому селі, мовляв, “так говорив учитель, так робив учитель”. Отже через шкільну дітвору можна собі виробити авторитет, який потрібно (більшовика, чи бандерівця).

Дальше. Нав’язувати тісніші зв’язки з батьками підозрілих дітей. Для цього викликати батьків у справі навчання (щось можна знайти) й тут поза діловою розмовою делікатно завести розмову на тему подій у селі та околиці, на тему повстанців. При цьому спочатку старатися нарікати на владу, НКВД, совєтські порядки, щоб створити на даного чоловіка враження, що ти являєшся запеклим ворогом радянської влади. Створити такий вступ, треба похвалити програму і роботу повстанців, підтвердити слушність і надійність їхньої боротьби, беручи для цього найновіші політичні події світу, при цьому звернути увагу на відповіді співбесідника, якщо переконаєшся, що він вірить тобі, то старайся розпитати: може бачив, як переходили, може заходили до нього, чи знає він до кого, в кого спали і т.п., з чим ходять, з якою зброєю – короткою чи довгою, чи чиста чи заржавіла, чим хвастаються, що говорять на СРСР і владу.

Щоб виробити собі авторитет і довір’я між селянами, набатьківських зборах чи на вечорницях між хлопами говорити на Сталіна, на владу, розказувати про голод в СРСР, давати як приклади цілі необсіяні лани в Росії, критикувати колгоспну систему, радянську владу і т.п. Здобувши в такий спосіб авторитет і довір’я, можна буде від населення довідуватися про таємниці села без особливих труднощів. Використовувати у розвідчих цілях родинні пов’язання, широкі родинні зв’язки – це інформативна сітка, яка може дати дуже багато цінного матеріалу, лише треба знайти спосіб його зібрати. Для цього потрібно підшукати щось, щоб зайти до такого родича й коротко розговоритися з ним на такі теми, закликати його до себе або післати когось з членів сім’ї, а напр. жінка напевно завжди скаже несвідомо, що нового почула.»

Продовженя буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ