Я міг застрелитись, але чомусь того не зробив, – шлях до зради

Р31. Справа.131/48. Комар Ярослав Васильович, народився 18 лютого 1924 року, село Чернихівці, Збаразького району Тернопільської області, боєць спецгрупи Тернопільського МДБ.

ЗАЯВА
“Я, Комар Ярослав Васильович, погоджуюся співпрацювати з працівником УМГБ лейтенантом Красніковим під псевдонімом Роман. Якщо не буду виконувати наказів свого начальника, то буду покараний найсуворішим законом радянської влади. “Роман”.

“На початку жовтня і до середини листопада 1944 року я переховувався від більшовицької орди сам. А в кінці листопада через свою маму з контактував з підпільниками Марковичем Володимиром, псевдо “Чмир” та Дзьобою Євгеном – “Ворон”. Обидва з села Черниховець Збаразького району. Вони переховувалися в себе в стодолах. Моя мама сказала їм, що я повернувся з армії і є в дома. Одного вечора вони прийшли до мене. Ми поговорили і вони запропонували мені зустрітися з кущовим Осадчуком Теодором – “Обрієм” та повстанцями Германським Євгеном -”Вовк”, Керничним Лукою і Мечником Василем “Тріска”. Всі вони з мого села. Я погодився і через декілька днів у вечері після перемовин пішов з ними до лісу, бо у селі були постійно облави енкаведистів. У лісі мені “Тріска” видав автомат з набоями і дві гранати. Вони мене розпитували про армію і я радив їм туди не лізти. Мою дивізію розбили під Ригою. Після розмов які тривали декілька годин ми розійшлися по домівках. В селі люди не знали що я переховуюся тому ми викопали криївку. У цій криївці я, Германський, Дзьоба та Маркович перебували дві неділі. Потім ми перейшли на горище в стодолу до Германського. За село ми не виходили і по вулицях не ходили. Тому ніхто з людей нас не бачив в селі. На зв’язок я не ходив, бо тим займалися старші члени ОУН. Всю кущову роботу виконували в селі Осадчук Теодор, Лотоцький Володимир – “Зенько”, Вітенько Михайло – “Сулима”, Здирка Афтан – ”Куций”, Мечник Василь – “Тріска”, Ленько Володимир – “Тарас”. Через місяць Германський Євген перейшов в район, а саме в Збараж, зв’язковим. На його місце в селі став Бойко Володимир . 6 грудня 1944 року боївка Гордія кількістю до 60-ти вояків напала на енкаведистів в селі Чернихівці і застрелили капітана Дудара і двого бійців з військ НКВС Репету Миколу та Мирончука (жителів села Чернихівці). У цій боївці я також брав участь, але не стріляв. Тоді, в цей час, районним провідником Збаразького району був “Байда”, вбитий у 1945 році в селі Шили. Кустовим у нас був “Обрій”, а до нашого куща входили такі села: Чернихівці, Старий Збараж, Верняки, Івашківці, Зарубинці, Залужа, Охримівці.

В селі Охримівці на цей час були підпільники: Цебринський Мирослав – “Струг” (загинув у 1945 році в лісі Сабашиха), Атаманчук Василь – “Вовк” (загинув разом з Цебринським), Гнений Ярослав – “Лимон”.

В селі Залужа: Гудима Андрій (помер в криївці у 1946 році) і його брат Євген. Всі підпільники перебували в своїх домівках. Де переховувався “Обрій” та “Зенко” я не знав. На початку 1945 року Бойко відійшов у схрон до “Тріски” а я залишився з Марковичем. В березні 1945 року до нас повернувся Дзьоба і ми стали ходити троє. У травні 1945 року ми викопали криївку в полі і там стали переховуватися. Ми часто ходили їсти до Кальби Анни. Наші родичі її приносили харчі. У травні 1947 року ми викопали там криївку, яку енкаведисти весною 1948 року відкрили. Нас троє мали приходили на зустрічі з кущовим “Обріїм”. Він нам передавав записки і ми виконували всі його вказівки. Районовим провідником Збаразького району у 1945 році був Чуйкевич (загинув на хуторі Гуляйполе у 1947 року). На зустрічі ми ходили два рази в місяць.

На початку серпня 1945 року ми з Маркевичем і Дзьобою зустрілися з “Тріскою”, “Тарасем” та “Сулимою”. Ми вирішили перейти до Івашківського лісу, а Дзьоба та Маркович залишились в криївці на полі. Ми там перебували один місяць. Харчі брали у різних людей в Іванчанах. Через місяць коли повернулися у Чернохівці, то від людей взнали, що Маркович і Дзьоба зголосилися до більшовиків з повинною. Ми вирішили не зголошуватися і перейшли на Лозівщину Великобірківського району.

В лютому 1946 року я, “Тріска”, “Тарас” та “Сулима”, “Обрій”,”Зенко” зайшли до хати Мовчана Миколи в Чернихівцях на вечерю. В цей момент на нас почали полювати місцеві стрибки. Вони точно не знали нашого місця перебування. До хати зайшов їхній начальник. “Тарас” дав по ньому чергу з автомата і сильно поранив його. Ми кинули через вікно кілька гранат. Стрибки повтікали а ми вийшли всі разам і пішли в село Івашківці. Там ми почали квартирувати у стодолі в Галабатого. Ми там були три тижні. До нас прийшли “Їгор” і “Довбуш”. Після трьох тижнів я з “Їгорем” повернулися до Кальби Ганни і переховувалися в криївці. У квітні 1946 року до нас долучився “Обрій”. Ми утрьох викопали нову криївку в полі Чернецького Теодора. Там ми перебували до кінця 1946 року.

У лютому 1947 року “Тарас”, “Воробець”, “Ігор” та я перебували в лісі Лозівщина на господарстві Колос Теодора (Великобірківський район). Нас обкружили бійці МВС. Ми прорвалися, але “Тарас” і “Воробець” отримали поранення і ми їх переправили до криївки Гірчиці Миколи – “Берес” коло Збаража. Я перебрався в село Верняки. У другій половині 1947 року я перебрався знову до Ковальського лісу коло Черниховець. Там я деколи заходив поїсти до своєї тітки Лемешко Ганни. У серпні 1947 року в Старому Збаражі в дворі Шпунара військові МВС вбили “Тріску” і “Довбуша”. Також загинув і господар. Цілу зиму 1948 року я перебував у криївці в лісі коло села Верняки.

У вересня 1948 року я зайшов на хутір до Дідуха Петра де і повечеряв, помився, поголився і пішов в село Оприлівці Збаразького району. Ще вночі я повернувся назад і переночував Бая Йосифа в селі Івашкивці. У нього залишився і чекав інформатора з Зарубинець. Бай також був нашим інформатором в селі Івашківці. Відносно інформатора з Зарубинець, я мав застереження, що він може співпрацювати з Збаразьким НКВС. Причому нашою підозрою було те, що одного разу (на початку серпня 1948 року ми мали зустрітися з ним коло лісу в Зарубинцях і коли ми прийшли то попали на засаду більшовиків. Там тоді загинув Ленько Володимир — псевдо “Тарас” з Черниховець.) Перед обідом Бай повідомив що в село від Івашківських хуторів наближаються більшовики з собаками. Радив відступати до Стагніківського лісу, що був на віддалі коло 300 метрів від хати Бая. Я з повстанцями, що були у Бая, а нас було троє, побігли в напрямі долини, яка вела в ліс. В крайній хаті від лісу господар сказав нам що там дальше є більшовики і ми повернули назад. Тепер до лісу ми пробиралися через кукурудзу другим боком. З села нас не було видно. Але за 50 метрів до лісу, дорогою йшло два більшовицьких офіцери. Ми прилягли, щоб вони нас не побачили і в цей час засада, яка була коло лісу відкрила по нас вогонь. Вони напевне нас бачили раніше, але вогонь не відкривали, бо хотіли нас підпустити на коротку відстань, щоб зловити живими. Першого ранило Зенка, але він ще встиг добігти до села. Але між будинками він сам застрелився. Сулима загинув коли почав тікати в ліс. Я побіг до стодоли Гавриха. Він в цей час віяв збіжжя і я крикнув до нього щоб він нічого не говорив де я заховався. Я заліз під копицю снопів. Через 15 хвилин на подвір’я прибігли більшовики і почали все кругом перекидати. Так вони шукали мене десь з пів години, а потім прикликали господаря. Вони почали виносити всі снопи з стодоли на двір. Більшовики мене побачили і відкрили вогонь. Мені вдалося вилізти на дах і скочити з протилежної сторони на двір. А тут за стіною було два більшовики, які накинулись до мене. Я міг застрелитись, але чомусь того не зробив. Їм на допомогу прибігло ще двох Зброю у мене забрали і сильно зв’язали руки. Тут по збігалися всі більшовики. Між ними був оперуповноваженний РВ МДБ майор Третяков, старший лейтенант Трохимчук та секретар РВ МДБ Усанов. Вони завели мене до сусідньої хати Гавриха і розпочали мене допитувати. Так я попав до енкаведистів. Мене допитували аж до 9 години ранку наступного дня. Я розказав все що знав. Потім мені дали чистий аркуш паперу і продиктували такий текст: “ Я боровся зі зброєю в руках від 1944 року по 1948 рік проти Радянського Союзу. Тепер зобов’язуюся скупити свою вину перед Радянським Союзом і виконувати всі накази працівника УМГБ лейтенанта Краснікова. Якщо не буду виконувати обов’язків, то буду покараний найсуворішими законами радянської влади”.

Продовження читайте у статті “Спецгрупа УМГБ в Тернопільській області діяла під видом повстанців”.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ