За які гроші можна було стати агентом РВ МДБ

Справа Р-31/1947 року. С/а РВ НКВС 1940-41 року псевдо “Грозний”. С/а РВ МДБ псевдо “Зоркий”.

Ожогань Іван Михайлович, народився 1905 року в селі Шишківці Борщівського району Тернопольської області.

“Я проживав в селі Шишківці Борщівського району. За Польщі працював на фільварку. На роботі я познайомився з Гурським Антоном у 1938 році. Він сам був поляком. Коли я познайомився ближче, то почав отримувати від нього підпільну більшовицьку газету “Известие”. В розмовах, він мені вихваляв радянський союз. Я погодився з його думками і згодом став членом КПЗУ. До цієї партії Гурський втягнув ще Борщика Степана і Рушеля Бронислава. За моєю ініціативою до партії вступили: Григоращук Андрій, Чорний Василь, Жучок Дмитро, Верига Михайло, Ожигань Микола. Найперше я з ними говорив про неминучу війну Польщі і СРСР, про прихід на Західну Україну визволителів з СРСР. Я їх утішав, що з приходом більшовиків, вони отримають землю і доступ до влади. На сходинах, ми читали підпільні комуністичні газети. Кожний член партії КПЗУ мав свої обв’язки, а саме слідкувати за діяльністю членів ОУН і вести тиху, підпільну агітацію серед населення про неминучість війни між Польщею і СРСР, і що з приходом більшовиків відбудеться розподіл панської землі між бідними, і добре заживеться простим людям. Я за допомогою своїх партійних членів розвідав хто є в ОУН: це Юзвак Панько та Жучок Михайло. Про них я повідомив своєму верховнику Гурському Антону. Я був заступником секретаря КПЗУ в своєму селі та мав зв’язок з секретарями з сусідніх сіл.

З приходом більшовиків у 1939 році, я вступив до сільської міліції, командиром якої був Саранчук Василь. Крім мене в радянській міліції ще були: Стасюк Микола, Ожогань Микола, Ткачик Проць, Андрійчук Семен, Верига Михайло. Після ліквідації сільської міліції я подав точний список всіх членів КПЗУ зав. райфінвідділу Крамаренкові та партприкріпленому Карпову. Після цього мені дали посаду фінагента на селах: Шишківці і Худіївці. При отримані цієї роботи, мене викликав парприкріплений і зобов’язав мене доносити йому про людей, які будуть висловлюватись проти радянської влади. Мені сказали написати заяву про співпрацю. Тоді я отримав кличку “Грізний”. Я відразу повідомив проте, що за Польщі були такі організації в селі Шишківці як “Луг” та “Просвіта”. До “Лугу” належали: Сараньчук Василь — голова, Борщик Степан — заступник, Пудяк Ізидор — секретар. Також подав і про членство “Просвіти”: Борщик Василь — голова, Гаврилюк Микола — заступник, Попик Степан — касир, Ткачек Василь — бібліотекар.

Коли ми розпочали проводити агітацію про створення колгоспу у селі, то на тих людей, що почали виступати проти, ми склали акт і я підписав. Це такі люди: Ткачук Андрій, Гавронський Панько, Саранчук Павло, Пудяк Степан, Пудяк Дмитро, Попик Микола, Попик Іван, Попик Василь, Попик Григорій, Попик Степан, Федорович Йосип, Ткачук Василь. Цей акт я відправив в район. З них половину в 1940 році вивезли в Сибір. За роботу по доносах я отримував в місяць 120 крб. Коли прийшли німці я став працювати магазинером. При німцях наша партія не діяла. Я сидів тихо і слідкував за повстанцями. Коли у 1944 році прийшли більшовики, я пішов в червону армію. На фронті я брав участь в боях у Варшаві і у Берліні. Додому я повернувся аж в жовтні 1945 року і почав працювати на господарстві. У березні 1946 року в селі була велика облава. До мене додому тоді зайшов начальник ОББ лейтенант Приходько і почав агітувати до співпраці з МВС, обіцяючи за це працю в більшовицьких установах та грошову допомогу — 300 рублів в місяць. За гроші я погодився стати його донощиком. Він мені розповів що я маю робити. Після детальної розмови я написав заяву і підписався. Він мені дав псевдо “Зорький”. Він зобов’язав мене прийти в понеділок до Борщова у канцелярію начальника райфінвідділу. У понеділок я прийшов в кабінет і там вже були: Калашніков – завфінвідділом, начальник ОББ Приходько, Григоращук Андрій і Борщик Степан. Вони знову провели зі мною інструктаж. Моя головна ціль слідкувати в селі за бандерівцями, звідки і до кого вони заходять, скільки їх є, яка у них зброя, хто їм допомагає. Пройтися вечором по вулицях села, подивитись на сліди, послухати, де сильно гавкають собаки. А головне, це довідатися прізвище підпільників.

Через деякий час до мене навідалися бандерівці: Вівчарик Дмитро – “Сокіл” та Савчук Роман – “”Борун”. Вони у мене забрали всі урядові книги по роботі і пішли в ліс. На другий день я доповів Приходьку і все розповів про цих бандерівців. У Савчука Романа родина проживала в Борщові. Мій донос дуже зацікавив, бо Роман був зареєстрований, як учень теології в Станіславі. Мене похвалили за цю інформацію. Я часто доносив про перебування повстанців у селі. Від Григоращука Андрія я довідався. Що Андрійчук Василь “Буря”, часто заходить до Романів Григорія, який працює в районі і має постійний зв’язок з повстанцями. Я доповів, що родини Раманів Григорія та Пудяк Юстини постійно допомагають повстанцям харчами. Від Борщика Степана я довідався що повстанці часто заходять до Лилик Івана, Григоращук Лукіяна, Курляк Михайла.

В лютому місяці 1947 року у мене та сусідів Григуращук Лукіяна і Курляк Михайла квартирувало 12 повстанців. У вечері до мене прийшов есбіст ОУН і сказав що я співпрацюю з МВС. Я не признався. Я міг відразу донести Приходьку про те, що квартирують повстанці, але побоявся за своє господарства. Коли бандерівці пішли, я тоді все доповів в район.

Через декілька днів до мене додому прийшов Приходько та старший лейтенант МВС Башкіров. Приходько повідомив мені, що всю інформацію я повинен передавати Башкирову. Одного разу, я у вечері пішов до Гури Марії і тихо почав шукати коло стодоли криївку. Там я знайшов вже розвалений схрон. Про це я повідомив Башкирова але він не прореагував. Приходькові я доносив кожного тижня. І мої доноси були конкретні. Але я часто бачив, що з Приходьком говорили такі люди: Ожогань Микола – “Повзун”, (агентурне псевдо МВС), Стасюк Калина, Недопитальська Марія, Ткачук Юстина, Радковська, Гуска Петро, Басараб Роман, Лубінецький Віктор.

Весною 1947 року в село приїхав Приходько і оперуповноважений МГБ Саліванов. Вони покликали мене в сільську раду і сказали щоб я розказав про всіх людей які помагають повстанцям. Ми склали акт на цих людей, про вивіз їх у Сибір. Я підписав і підписались ще: голова сільської ради Юрчук Михайло, секретар Борщик Степан, голова кооперативу Григорчук Андрій. Акт був складений на вивіз таких сімей в селі: Андрійчук Семена, Андрійчук Степана, Попик Івана, Попик Миколи, Григоращук Івана.

18 травня 1947 року в село знову приїхав Приходько та Саліманов і знову покликали мене в сільську раду. Вони сказали мені, щоб я підписав чотири акти. Один про те, що Андрійчуки Семен, Степан і Дмитро є братами Андрійчука Василя, псевдо “ його Максим”, і мають вони з ним постійний зв’язок. Я все підтвердив і розписався. Наступної ночі більшовики замордували Андрійчука Дмитра на якого я склав акт.

Через деякий час в червні 1947 року Приходько і Саліванов були вбиті повстанцями в селі Сковятині. Мене викликали в Борщів і повідомили, що я повинен все доповідати районному слідчому МГБ старшому лейтенанту Сельверстову. В мої обов’язки входило слідкувати в селі за людьми, що допомагають повстанцям і доповідати кожного тижня. В половині червня в село приїхав Сельверстов якому я повідоми проте, що у селі був Андрійчук Василь – “Буря” і квартирував у Осадчука. Але через декілька днів мене заарештували повстанці. За свою роботу в органах МВД я отримував кожного місяця по 300 карбованців. Гроші я отримував в конторі МВД в Борщові за постійні доноси на жителів свого села”.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ